Відгуки на листи, що схожі на отриманий редакцією «Одеських вістей» із віддаленої Міняйлівки Саратського району, раніше публікувалися під рубрикою «Лист покликав у дорогу». У цьому випадку в дорогу запросили з приводу якості самої дороги. Колективну скаргу на адресу голови облради, губернатора та головного редактора газети підписали 77 мешканців вулиці Виноградної. Звертання лаконічне: «Немає води, вуличного освітлення, дороги й тротуарів. Живемо у темряві від світанку до світанку».
Доки ми разом із головою Саратської районної ради Костянтином Івановичем Бочеваром долали неблизький шлях до однієї із кінцевих географічних точок району, він повідав своєрідну передісторію, яка у чомусь породила сьогоднішнє непросте становище у Міняйлівці.
– Це село, засноване у 60-х роках ХІХ століття, розташоване у прикордонній з Молдовою зоні. Сьогодні там мешкає 1473 особи, до складу сільради входить і сусідня Фуратівка, де близько півтисячі мешканців. У 1991 році, буквально на останньому засіданні сесії Саратського райвиконкому, а тоді я працював головою райвиконкому, Міняйлівку та Старосілля, які входили до Тарутинського району, на прохання їх мешканців приймали до складу Саратського. Із урахуванням побажань селян сесія дала добро. І знаєте, – глибоко зітхнувши, додав нинішній голова районної ради, – образливо, що до цього часу багато сподівань мешканців цих сіл так і не справдилися...
У ті роки мешканцям сіл Міняйлівки та Старосілля доводилося робити значний гак, щоб дістатися до районного центру Тарутиного. До Сарати, не враховуючи 7 км бездоріжжя до Петропавлівки, добиратися було набагато ближче. Та що там Сарата! Подолавши всього близько п'яти десятків кілометрів, міняйлівці та старосільці опинялися на трасі республіканського значення! Тут шлях у будь-якому напрямку від Ізмаїла до Одеси виявлявся доступним.
Дорогу, яку нетерпляче чекають нові жителі Саратського району, будували близько чотирьох років. Насип для полотна істотно підняли над рівнем старої сусідньої ґрунтівки, зміцнивши змішаним покриттям. Від Петропавлівки, де закінчується асфальт, до Міняйлівки дорогу проклали. По даному напрямку налагоджено автобусний рух до Старосілля й Олександрівки через Міняйлівку із Сарати, Білгорода-Дністровського й навіть Одеси. І це безперечний плюс! Безперечним же мінусом залишається те, що рейсові автобуси й маршрутки рухаються за даним напрямком із максимальною швидкістю 20 – 30 км за годину, при цьому нещадно рвуть шини на гострому камінні крупного гравію. А якщо казати про дорогу, вірніше, цілковите бездоріжжя на Фуратівку, то у погану погоду транспортні засоби повзуть ще повільніше. Там крупний гравій немилосердно гробить навіть солідну техніку. А в умовах дощів і снігопадів «ведмежий кут», де судилося мешкати людям, стає цілком відрізаний від зовнішнього світу. У суху ж погоду автомобілі, які не підлягають регламентованому розкладу руху, хитрують і з'їжджають на міцно утрамбовану ґрунтівку. Водій нашого автомобіля, людина досить досвідчена на дорогах сільської глибинки, одразу ж завбачливо з'їхав на ґрунтівку, так жодного разу й не спокусившись недобудованою до кінця дорогою.
ВІД СВІТАНКУ
ДО СВІТАНКУ
Що стосується самої Міняйлівки, яка широко розкинулася в долині, то її мешканці, як вони сьогодні зізнаються самі, дуже помилилися у попередньому скликанні із вибором сільського голови. Тому вдруге довіру претендентові, який бажав зберегти крісло, не виявили, обравши сільським головою 30-річного Ліліана Дикусара. Міняйлівці кажуть, що нинішній сільський голова Ліліан Іванович старається щосили. А досвід, як не крути, справа наживна. До того ж у проблем, характерних для сільської глибинки, виросли кошлаті бороди. А щоб з легкої руки вирішувати задавнені проблеми, потрібно з'їсти не один пуд сільрадівської солі.
Безсумнівні зміни все ж таки є. Якщо сільський бюджет 2006 року обчислювався 172 тисячами, то сьогодні він становить 481 тисячу. І це дозволяє вирішувати сільраді цілу низку питань. Насамперед, виконати назрілий капітальний ремонт дитсадківських їдалень у Міняйлівці та Фуратівці, прийнятих на баланс сільради 1 жовтня минулого року. У Будинку культури потрібно зробити косметичний ремонт і придбати деяку апаратуру. Саме тут, переважно у п'ятницю, суботу та неділю, провадить дозвілля сільська молодь. У планах – поточний ремонт невеликого Фуратівського ФАПу, на відміну від великого Міняйлівського.
– Буквально у день вашого приїзду, – радісно повідомляє Міняйлівський сільський голова, – отримано відповідь на наше клопотання від 24 січня 2007 року на адресу облради із проханням передбачити в обласному бюджеті витрати на завершення будівництва дороги Петропавлівка – Міняйлівка довжиною 7 км. У листі за підписом голови обласної ради Миколи Скорика нам відповіли, що за інформацією Служби автомобільних доріг в Одеській області ремонт даної автомобільної дороги включено до титульного списку щодо ремонту доріг загального користування, фінансування яких у 2007 році буде здійснюватися за рахунок коштів державного бюджету України. І хоча в листі відзначено, що зазначений титульний список поки що не затверджений, і після його затвердження ми будемо проінформовані додатково, для усієї Міняйлівської громади це велика надія й радість: ми почуті.
– Але якщо це питання ще не визначено до кінця, то ділянка дороги на Фуратівку буде, зрештою, приведена у порядок, – додає голова Саратської райради Костянтин Іванович Бочевар. – На це вже виділено кошти із держбюджету у розмірі 2,5 мільйона гривень. Щоправда, із урахуванням нинішніх цін вдасться виконати лише нижній шар покриття, але й це чималий підсумок загальних зусиль. Для прокладання 3 км 400 метрів водопроводу у Фуратівці, проект якого підготовлено сільрадою, буде потрібно 225 тисяч гривень. Ми сподіваємося одержати ці гроші із державного або обласного бюджету. Що стосується Міняйлівки, із районного бюджету виділено гроші у розмірі 61 тисячі гривень для спорудження котельні та місць загального користування у Міняйлівській школі.
Для зустрічі із авторами листа і уважного розгляду ситуації, що склалася, прямуємо на вулицю Виноградну. Небагатослівність, відбита на папері, характерна для її мешканців. Відповідають коротко, деякі відмовчуються.
– А що ви хочете? – перебиває питання метка молодиця, – тут румуни панствували до сорокових років, таку довгу пам'ять після себе залишили! Люди розповідають, що на виборах піддивлялися, хто за кого голосує. Старі згадують, що потім із неугодними таке проробляли! Тому й не хочуть у Міняйлівці зайве говорити, та ще поодинці.
З великого числа списку «підписантів» скарги все ж таки знайшовся «один за всіх». Назвався Прокопієм Олексійовичем Юрашем:
– Справді, води в нас у дворі часто не буває, особливо влітку. Артсвердловина розташована в низині, можливо, тому? Раніше вночі горіли ліхтарі вуличного освітлення (вони зараз збереглися на стовпах – авт.). Світло на вулиці згасло приблизно з того часу, як розпочалося реформування господарства. Виявляється, назавжди? Яка вулиця, бачите самі. Хоча біля мого будинку ще стерпно, а біля інших, де, буває, протікає водопровід, постійна грязюка. Там гуси, качки, а з ними за компанію й собаки купаються, дорога тим часом псується. Від імені мешканців вулиці за попереднього голови адміністрації я домігся, щоб на нашій вулиці змішане покриття зробили. А сьогодні мені боляче дивитися, як дорога руйнується.
– Як же так? – звертається до сільського голови голова райради Костянтин Бочевар. – Чому так вийшло? Минулого року у селі дороги планували, ремонтували, і щебінь готовий був із Петропавлівського кар'єру, й техніка була вся в наявності, коток, грейдер. І що?
– Роботи виконано повністю за обсягом фінансування. І там, де люди на Виноградній скинулися, а вийшло близько 70 гривень на двір, вулицю впорядкували. Решта відмовилися, мовляв, грошей зайвих немає, а ми й так проживемо. Але цього року ми постараємося переконати селян, та й деяку суму на благоустрій, близько 11 тисяч гривень, вже зібрано.
– Не по-господарському це, – хитає головою Бочевар. – За сто кілометрів доведеться знову техніку гнати, та й кар'єр знову «відкорковувати».
Слово за слово, і на місці з'ясовується, що водопровід, як і система вуличного освітлення, перебуває на балансі ВАТ «Мирний», яким керує Олексій Назарович Малий. ФАПи, сільський Будинок культури, школа також на балансі господарства. Причому ці об'єкти соціальної сфери в міру сил фінансово підтримуються із районного та сільського бюджетів. Хтось із мешканців згадав, що чудеса з водою, яка зникає з кранів, розпочалися після давнього ремонту водопроводу. Трубу, замість згнилої, господарство встановило трохи меншого діаметру, аніж було потрібно за технічною нормою. А незабаром час експлуатації водоводу зробив свою чорну справу, значно звузивши діаметр труби.
– Ось поскупилися, вирішили заощадити, – сердито вигукнула літня селянка, – а в підсумку покарали майже всю вулицю, на якій мешкають і старий, і малий! Тут не лише листа напишеш, а вовком завиєш у таких умовах!
В першій декаді квітня у ВАТ «Мирний», в якому задіяно 80% паїв міняйлівської громади, відбудуться звітно-виборні збори. Керівник «Мирного» відзвітує про підсумки роботи правління, а пайовики, користуючись нагодою, будуть вправі запитати, чому в односільчан немає води й освітлення? І якщо господарство не здатне утримувати соціальну сферу, чому тоді воно не передає її на баланс сільради? Щоб міняйлівці на повній підставі завимагали допомоги й звіт у рад сільського й районного рівнів, які доступніші для контакту? Сьогодні багато хто у Міняйлівці розуміє, що керівник реформованого господарства, як, втім, і сільський голова, є найманими працівниками пайовиків і громади, яких можна й переобрати у разі неналежного виконання ними безпосередніх обов'язків. Ось лише б не спрацювала психологія, вбита в голови румунською владою давним-давно, та пам'ять про просвердлену в стелі кімнати для голосування дірку, невидиму доглядачку, а також акти відплати за неслухняність і обстоювання своїх громадянських та елементарних людських прав.
