Саме така оригінальна назва п’єси Мольєра, котра у нас відома як «Міщанин у дворянстві». Музична комедія за цією п’єсою великого французького комедіографа, прем’єра якої відбулася в Одеському академічному українському театрі імені В. Василька на початку весни, називається «Королівський експромт». На постановку було запрошено режисера з Києва Євгена КУРМАНА, який зацікавив керівництво театру своїми попередніми роботами в різних театрах України. Пропонуємо читачам познайомитись з нашим гостем.
– Євгене, спочатку кілька слів про себе.
– Я закінчив режисерський факультет Київського інституту театрального мистецтва ім. Карпенка-Карого у 1994 році. Диплом – постановку вистави “Король-олень” за п’єсою К. Гоцці робив в Івано-Франківському театрі.
Далі були вистави в різних театрах України, зокрема Києва, а також в Македонії. В Одесі – мій 35-ий спектакль.
– Назвіть, будь ласка, деякі постановки.
– “Камера Обскура” В. Набокова в київському ТЮГу, “Русалочка” Л. Петрушевської в київському Молодому театрі, “Старший син” О. Вампілова – там же, “Качине полювання” О. Вампілова – в Тернополі, “Маруся Чурай” за історичним романом у віршах Ліни Костенко – в Івано-Франківську...
– А тепер Мольєр… Чому?
– В житті кожної людини бувають такі періоди, котрі, як свого роду каміння, не обійти, так повинно бути – і все. Так само і в професії режисера, – котра є, на мою думку, світоглядною професією, – насамперед, є речі, яких не обминути.
Для мене настав період, коли мені важливо пограти в акторський театр, щоб на сцені відбувалися не відрепетировані події, а панувала б імпровізація. Тобто сьогодні моя творча програма – створення такої полуімпровізаційної вистави з експромтами, несподіванками, щоб актори щоразу знаходили вихід із ситуації, в якій опинився їхній персонаж. Мольєр – то високий клас драматургії, людина театру, він дає акторам можливість перевірити себе, згадати, що то є театр і актор в ньому. Між іншим, це другий Мольєр в моєму житті. Театр, запросивши мене, шукав комедію. У Мольєра ж комедія у чистому, прозорому вигляді. Побажання театру і мої поєдналися.
– Яким чином Ви добирали свою творчу команду?
– В цій комедії дуже багато залежить від музики. Я запропонував попрацювати зі мною композитору, який, як зазначено, і цілком справедливо, в буклеті з нагоди його 50-річчя, “належить до генерації сучасних українських композиторів, чия творчість і духовна спрямованість сформували обличчя української музики кінця ХХ – початку ХХІ століть”. Це заслужений діяч мистецтв України, лауреат Національної премії ім. Т. Шевченка Ігор Щербаков. Це наша з ним третя вистава. Ігор Щербаков – серйозна персона в академічній музиці. Але він, як справжній митець, не може без гри. В одеській виставі за Мольєром композитор шукав в музиці такого ритмічного простору, який дав би акторам привід для імпровізації.
Наше завдання – гармонізувати всі складові вистави. В театрі Мольєра найголовніший – актор. Тож, і композитор, і художник своїм сценографічним рішенням мають дати акторові всі засоби, аби якнайяскравіше, найдотепніше показати свого персонажа в комедії.
– Відтворюючи епоху паризького життя XVII століття, вводячи у виставу конкретні постаті – Мольєра і Людовика XIV, Ви дотримуєтесь історичної достовірності?
– Щоб аж перетворити виставу в музей, то ні. Безумовно, в роботі з художником, з акторами, з композитором існували якісь основи, коріння, якісь факти, з чого все і виросло. Вистава – продукт сьогоденний. Актора не треба затискати в лещата ритуалів, які він не знає, не відчував ніколи. Ми граємо в короля, в Мольєра, Журдена і ця гра дозволяє нам імпровізувати в комедії. Театр – це гра, передусім, видовище!
– Кого Ви запросили бути художником-постановником своєї вистави?
– Київського художника Андрія Романченка. Це останній, наймолодший учень великого сценографа Данила Даниловича Лідера. З Андрієм я роблю не першу виставу. Щоправда, на території комедії ми з ним ще не співпрацювали. В Одесі у нас, так би мовити, дебют. Так само, як і для хореографа Павла Івлюшкіна, від якого в нашій виставі дуже багато залежить. У нас тут багато балету, дивертисментів.
Всім акторам на сцені доведеться і грати, і танцювати, і співати. Коротше, імпровізувати. У виставі зайнята практично вся трупа – різні акторські покоління. Сам склад дійових осіб в п’єсі Мольєра дозволяє це зробити. Почнемо з найперших: роль Журдена і роль Мольєра (цей образ у нас має дві іпостасі: безпосередньо і Мольєр, який сам грав Журдена) грають два актори – Ігор Геращенко та Олександр Довгодько. Таку драматургію треба намагатися грати не одним складом, тут що більше, що ширше залучення людей до цих ідей, то воно і більше працює на діло, тим і краще.
– У Журдена-Мольєра є оточення?
– Є. Король Людовик – Сонце Король. Він же і виконує роль Ков’єля у виставі про Журдена. Цю роль грають Яків Кучеревський і Богдан Паршаков. Пані Журден – також дві різнопланові актриси. Дочка Журдена Люсі – заслужена артистка України Діана Малая і молода актриса Ірина Бесараб. Кожна актриса створює свій персонаж. І від цього в спектаклі немає калейдоскопічності, а є знов-таки причина для імпровізації, експромту. Повторюся, ми намагаємось знайти почуття, в яких актор може імпровізувати.
– І все ж… Чому вистава називається не так, як у автора п’єси, а інакше – «Королівський експромт»?
– Мольєр як драматург і актор – явище в історії світового театру значне і величне. Його п’єса дала нам привід для роздумів значно ширших і масштабніших, ніж його сюжети, ніж просто історія такого собі представника «третього стану», який намагається піднятися на вищі щаблі суспільні. Працюючи над цим драматургічним матеріалом, ми побачили стосунки Мольєра і короля Людовика XIV. Далі це транспонувалося на стосунки митця і влади. Я одразу скажу, що ці стосунки не є трагічними. Навпаки, людина, яка займається мистецтвом і виконує суспільне замовлення, повинна працювати на сьогоднішніх глядачів, а не на якусь далеку перспективу. Це є діалог з сучасниками, які перебувають в залі, а також і з тими, хто утримує суспільство своїми діями, своїм керівництвом, тому це не є трагічна формула: влада – митець. Трагізм в цих стосунках виникає, коли митець починає зраджувати свій талант, коли він забуває про свої орієнтири.
– Але Мольєр взагалі-то щасливий митець? Можна навіть так сказати: він купався у промінні королівської ласки.
– У нього були різні періоди життя, як у справжнього художника, як у справжнього генія. Він зазнавав і злетів, і заздрощів, і ласку. У нього було коротке, але яскраве життя. Наш погляд на цю пару не є драматичним.
– Тобто Ваш спектакль – комедія, музична комедія?
– Це найскладніше, але ми сподіваємось. Наш експромт про Мольєра та короля Людовика XIV, який, траплялося (є такі історичні свідчення), виходив у виставах Мольєра як простий актор, грав невеличкі ролі простих людей. У нас, у виставі, він також зіграє одну невеличку роль…
– Тож, «Королівський експромт» однаково стосується обох королів – Людовика XIV і «короля сцени» Мольєра?
– Приходьте – і побачите.
