Виконуючи дану в грудні минулого року обіцянку відвідати Одесу знову, Михайло Семенович Казінік дотримав її у березні. Музиканта, філософа, культуролога... (список можна продовжувати) із щирою радістю зустріли шанувальники. Багато хто з них, як було й у грудні, намагалися побувати на всіх його виступах. Але були, звичайно, і ті, хто вперше потрапив на зустріч з М. Казініком.
Таких було чимало серед вчителів, які зібралися минулого вівторка у Палаці культури політехнічного університету. Як з’ясувалося, дехто взагалі не знав, хто такий Михайло Казінік. Він, мабуть, музикант – адже не даремно на сцені стоїть рояль. Але чому ж він не грає, а говорить і говорить? От тоді-то і пролунала репліка із зали: «Концерт давай!» Михайло Семенович був шокований: «Концерт? Я не «даю концертів». Я, можливо, гратиму, якщо відчую вас». «Ми навіть не знаємо, хто ви», – зізналися вкрай збентежені такою відповіддю глядачі. Довелося розповісти про себе, про мету своїх приїздів і виступів перед найширшою аудиторією. «Наша колишня країна – мій біль. Мене вабить сюди. Я хочу поділитися нашими спільними проблемами». І Михайло Семенович Казінік говорив про «таємниці геніїв» («Всі ми народжуємося геніальними – що з нами потім відбувається?»), про роль культури у житті кожного з нас, про своє «святе ставлення» до вчителів...
А обставини в залі спочатку були, як і на попередніх його виступах – шокуючими. Одні розмовляли, в інших дзвонили мобільні телефони, треті залишали залу... Власне, їх-то Михайло Казінік не затримував, – навпаки: просив піти тих, хто має намір це зробити, щоб без перешкод спілкуватися з тими, хто залишився. Коротко кажучи, перша частина зустрічі була досить нервовою, а потім стався злам. Ті з «новонавернених», хто не пішов, – жодної миті не шкодували про це. «Ви торкнулися струн душі, які довго мовчали у нас»; «Можна підійти до Вас?»; «Чи можна написати Вам по електронній пошті?» – такі записки одержав Михайло Казінік. Ті, хто бажав «концерту» – почули музику: Моцарта, М. Березовського. Михайло Семенович пообіцяв, що в Одесі буде достатня кількість примірників його книжки «Таємниця геніїв». І тоді кожен бажаючий зможе розібратися, чого ж хоче цей дивний, на перший погляд, професор із Стокгольма, вдячна аудиторія якого, – увесь світ.
В цілому, і одесити не розчаровують його. А за тих, хто розмовляє в залі, і полишає залу, не змусивши себе послухати, «що далі буде», не лише соромно, але і прикро. Що ж стосується конкретного випадку з вчителями… Хотілося б, щоб надалі люди були краще поінформовані про те, з ким вони мають спілкуватися. І про це повинні потурбуватися організатори зустрічей з Михайлом Казініком.
