Трохи більше місяця тому поповнився склад заступників голови обласної ради. В День захисника Вітчизни, 23 лютого, на сьомій сесії облради було обрано ще одного – п’ятого заступника – 44-річного Дмитра Нікітіна. З однієї сторони, – враховуючи розширені повноваження облради, цей крок виглядав досить обгрунтованим. З другої – оскільки Нікітін пройшов до облради за списком СПУ – деякі засоби масової інформації заговорили про те, що, «після формування Антикризової коаліції соціалісти отримали свої перші дивіденди». Втім, сам Дмитро Миколайович з такою трактовкою питання категорично не згоден.
– Давайте відразу розвіємо цей міф. Як таких дивідендів насправді і не відбулося в розумінні тих, хто прагматично розмірковує на цю тему, – висловлює свою позицію Нікітін. – Якщо ми пам’ятаємо, Антикризова коаліція в парламенті була утворена ще в червні минулого року. За ідеєю, якщо б це було квотне подання, ми повинні були отримати таку посаду – неважливо, для Нікітіна чи для іншого члена СПУ – ще в минулому році. А моє призначення саме 23 лютого якраз і показує, що це було не “роздачею слонів і матеріалізацією духів”, а цілком усвідомленим робочим фактором. В умовах розширення повноважень, за які буде відповідати обласна влада, виникла і необхідність розширення штату відповідальних людей, які будуть реалізовувати політику ради. Гадаю, робота нашої фракції і моя особисто багато в чому стимулювала депутатів ухвалити таке рішення.
В “активі” кандидата технічних наук Нікітіна – досвід наукової, виробничої і викладацької діяльності, як у державних, так і в комерційних структурах. Навряд чи це ознака якоїсь особливої непосидючості вдачі, адже зміни в суспільстві за останні півтора десятка років змусили більшість із нас постійно шукати нові шляхи самореалізації. Втім, надамо слово нашому співрозмовнику – він про це розповість докладніше.
– Я народився у типовій одеській сім’ї. Як було раніше прийнято при соціалізмі називати – “в сім’ї службовців”. Тобто мої батько і мати належали до “клану” інженерно-технічних працівників. Мати працювала в морегосподарському комплексі, а батько – на залізниці.
Основи професійного вибору були закладені, напевно, ще у школі. Мені дуже пощастило, я навчався в 116-й фізико-математичній школі. І професія моя, загалом, пов’язана з природничими науками – фізика, в подальшому термодинаміка, теплофізика… За цією ж спеціальністю закінчив Одеський технологічний інститут холодильної промисловості, теперішню академію холоду. Як зараз пам’ятаю – з червоним дипломом (сміється). В рамках тих умов бачив своє життя як життя наукового співробітника і викладача. Залишився працювати на кафедрі, послідовно обіймав різні посади, готувався до вступу в аспірантуру, підготував дисертацію. В сфері теплофізики я в різні часи займався відразу декількома напрямами. В основному це було пов’язано з процесами тепломасообміну…
Тут побережемо нерви нефахівців (не кожен гуманітарій вимовить саму тему дисертації, присвячену “теплофізичному моделюванню мікроканальних систем терморегулювання електронних пристроїв”). Скажемо коротко, мова йшла про розробку таких пристроїв, як теплові насоси, теплові труби… Простий, на перший погляд, пристрій – теплова труба – має особливі зони випаровування і конденсації, дозволяє переносити теплові потоки з однієї ділянки на іншу, нагрівати їх чи охолоджувати. Цей напрям у фізиці до цього часу вважається дуже перспективним. Сфери ж його застосування дуже широкі: від космічної техніки – до дорожних робіт. У нас, правда, до цього поки що “не дійшли”, а ось за кордоном за допомогою теплових труб охолоджують дорожнє покриття влітку і підігрівають взимку. Завдяки цьому воно краще зберігається і служить набагато довше. Втім, повернемось до основної теми нашої розмови.
– В 1990-му я пішов із науково-дослідного сектору інституту. Працював провідним інженером Об’єднання творчих майстерень Центрального району (це була напівдержавна структура), потім – директором декількох підприємств. Сьогодні викладаю в альма-матер, на кафедрі програмування Одеської державної академії холоду.
На запитання, – чому, пройшовши подібну “еволюцію”, – він знову повернувся до викладання, Дмитро Миколайович відповідає досить відверто.
– Ситуація проста. Людина завжди живе якимись певними ідеями, а проектує їх в реальний світ. Зможе вона реалізуватися зі своїми ідеями в теперішній момент чи ні? Коли в 90-му році я залишав інститут, то розумів, що перспектив для реалізації особистих ідей і, можливо, навіть амбіцій тут мінімум. Сьогодні економіка більш-менш стабілізувалась. Віддаючи належне своєму внутрішньому “я”, яке не забуло, заради чого навчався, (сміється) повернувся в рідний вуз, викладаю і вважаю підготовку нових кадрів для країни дуже важливою і корисною справою.
Дотримуючись цієї логіки, в політику Нікітін також пішов для реалізації якихось своїх ідей. Як він зізнався, свого часу на нього велике враження справила досить нестандартна робота Альберта Ейнштейна “Чому соціалізм?”. Там Ейнштейн з математичної точки зору доводив, що соціалістичний варіант розвитку суспільства є найбільш системостійким. Втім, Дмитро Миколайович досить довго тримався в рядах позапартійних. В студентські роки так і не вступив до КПРС (“вже тоді була зрозуміла неефективність управління країною тим партійним механізмом”), та й потім, як він говорить, “обережно ставився до усіляких політичних течій”. Та все ж…
– Мене часто залучали як консультанта і експерта в значні державні і громадські інститути для розробки технічних завдань і допомоги у проведенні проектів. Я почав стикатися з тими, кого ми звично називаєм політиками і адміністраторами. В СПУ я вступив у 2004 році, до цих пір є першим секретарем Малиновського районного комітету СПУ. Вважаю, що ефективність роботи адміністративної (політичної) машини в остаточному підсумку переходить в конкретні результати: розвиток науки, економіки і т.д. І сьогодні я цілком чітко бачу в цій системі своє місце, яке дозволить матеріалізувати бачення про ефективну роботу влади.
Звичайно, ми працюєм спільно з представниками інших політичних сил. І сьогодні я цілком точно розумію: неважливо, який у людини партійний квиток у кишені. Це вторинно. Первинно те, яким чином вона бачить подальший розвиток суспільства, що вона готова для цього зробити і як себе покаже. Кожна людина, яка робить кроки, що несуть користь громаді, насправді соціаліст, незалежно від партійної приналежності. Мене запитували: чи прийшло відчуття команди? Можу сказати, що не прийшло відчуття деструктивної команди – це головне. А відчуття конструктивної команди ще прийде – для цього просто потрібен час.
Посадові обов’язки Нікітіна – заступника голови Одеської облради – досить широкі. Він зобов’язаний координувати роботу юридичного управління і восьми постійних комісій: з правових питань, з питань забезпечення законності і громадського порядку, з питань спільної власності територіальних громад області, з питань зв’язку і інформатизації, з питань транспорту і шляхів, з питань морегосподарського комплексу, з питань туризму і з питань науки і освіти, а також забезпечувати їх взаємозв’язок з відповідними підрозділами облдержадміністрації, іншими органами влади, підприємствами і громадськими організаціями.
– Почасти тут вже міститься відповідь на запитання: чи не занадто багато заступників у голови, чи не занадто багато людей в апараті управління? Як бачите, навіть при нинішньому “розкладі” кількість повноважень і зобов’язань, що припадають на кожного, дуже велика. Будемо намагатися зі всім цим впоратися. Сказати, що на сьогодні мені все зрозуміло – було б неправдою. Скажімо, комісії з транспорту, зв’язку, освіти для мене вже достатньо близькі, тут простіше розуміти проблематику. А ось питання, пов’язані з юридичним управлінням, для мене є новими. Кількість людей і документів, з якими доводиться працювати, спочатку викликала відчуття, близьке до шоку. Безумовно, дається взнаки відсутність практики, відсутність спеціальної освіти з цього питання. Я це розумію і – як наслідок – у квітні мене направляють до Києва на тижневе навчання при Інституті Президента. Буду, як я жартую, “навчатись основам бюрократії”.
Можна сказати, нам пощастило, що в команді є такі заступники голови облради, як Микола Андрійович Тіндюк і Георгій Іванович Арабаджи. Тому що це люди, які, скажемо так, увібрали в себе технологію цієї роботи. І сьогодні дуже ефективно можуть допомогти з висоти не тільки свого становища, але й накопиченого досвіду. Чого гріха таїти – періодично у мене миготіла думка “кинути все”. Але слабка та людина, яка не вірить в те, що зможе подолати труднощі.
Якщо говорити про те, чому саме мене висунули на цю посаду… Наша фракція не вирішувала дане питання келейно. Консультувалась з депутатами інших фракцій, з керівництвом ради. Отож рішення було прийнято “за сукупністю фактів”. Тепер більше обов’язків, і при цьому я все ще живу “іншим життям”. Не скасував викладацьку роботу, просто звів до мінімуму – залишив за собою 0,25 окладу в Академії. Не секрет також, що я є одним із засновників і розробників Міського єдиного розрахункового центру (МЄРЦ), який сьогодні працює в Одесі і ще цілої низки подібних проектів, спрямованих на автоматизовані збір, облік і розподіл інформації. Цей комплекс робіт також ніхто не скасував, хоча, звичайно, довелося делегувати свої повноваження іншим колегам. До того ж, нинішній стан в облраді багато в чому гальмує можливість просуватися в галузі науково-технічних розробок та роботу над докторською дисертацією. Я кажу це не як скаргу, а ще раз повертаючись до теми “дивідендів”. Легкого життя ніхто не обіцяв.
Так, про легке життя говорити не доводиться. Аж до того, що у нового заступника голови облради поки що немає свого кабінету. Втім, новосілля не за горами. Але сам Нікітін на запитання, чим він займеться насамперед, коли всядеться в “офіційне” крісло, реагує досить гостро:
– Першу чергу вже розпочато… І взагалі прив’язка кабінету, столу, маси телефонів, секретаря та помічників насправді дуже погано відображує моє уявлення про роботу. Це не набір аксесуарів, а просто інструментарій, який може покращити роботу, полегшити її й зробити максимально ефективною.
А першочерговим на сьогодні я вважаю підтримку тих перспективних інноваційних проектів, з якими люди дуже багато років не могли достукатися до кабінетів влади. Без інноваційного підходу наша економіка не покаже жодних результатів, більше того, може збільшити відставання від існуючого економічного розвитку в світі. Безумовно, ніхто не скасовував хоча й рутинного, але необхідного наведення порядку у тих галузях, за які ми відповідаємо: транспорт, зв'язок, дороги тощо. Без розвитку інфраструктури говорити про створення сучасної та цивілізованої держави взагалі й нашого регіону зокрема не доводиться. Будемо працювати. А наскільки це буде ефективним – покаже час.
