Говорячи про тваринництво, аналізуючи його плюси і мінуси, голова ТОВ «Правда» Віталій Петрович Яковлєв процитував Василя Цушка, який в інтерв’ю для «Фактів» сказав:
«Символом Америки є ковбой (скотар, погонич худоби). У нас скотар – лайливе слово, доярка – практично нецензурне. Як ставимося до годувальників, так і живемо».
В п’яти населених пунктах, що входять до складу ТОВ «Правда», яким В.П. Яковлєв керує вже 25 років, живуть сьогодні сімсот осіб. П’ятсот із них – пайовики цього сільгосппідприємства. Відстань між крайніми селами сягає 18 кілометрів. Підрахувавши, що возити людей щодня на роботу невигідно, вирішили не руйнувати старої системи і залишили в кожному селі по тваринницькій фермі. В трьох із них сьогодні функціонують молочнотоварні, де утримуються 320 корів.
А от свиноферма господарства – особлива, вже багато років їй приділяють підвищену увагу, втілюючи у виробництво сучасні технології та поради вчених. В трьох її приміщеннях в Калинівці – маточному, відгодівельному та ремонтного молодняка – 770 свиней. Раціони тварин складаються відповідно до вікових груп. Кожні два роки, щоб зберегти породу, закуповуються племінні хряки. Кількість свиней в господарстві регулюють в залежності від попиту. Якщо в попередні роки більше половини поросят реалізовувалося населенню, то тепер людям, враховуючи ціни на ячмінь, особливого прибутку від них немає. Тримають хіба що для власних потреб.
Якщо на свиноферми докуповуються сухе молоко і премікси, то тварини на відгодівлі утримуються повністю за рахунок власних, дешевих кормів. У загальній структурі посівних площ в господарстві під кормові культури традиційно відводиться чверть родючих земель. В Соколовому, наприклад, тримають 400 бичків на відгодівлі. Чому саме стільки?
– Бо завдяки такій кількості худоби маємо можливість забезпечити роботою тих, хто хоче працювати, – каже Віталій Петрович. – Під визначену кількість поголів’я розраховуємо корми. Можна було б тримати значно більше худоби, і продуктивнішої. Та, на жаль, про тваринницьку галузь в нашій країні вже давно ніхто по-державному не думає. Нікому не потрібні ні якісне м’ясо, ні те ж молоко. А низькі ціни на продукцію – свідчення цього.
В газетах пишуть про перевиробництво продукції. Звідки ж те перевиробництво, якщо тільки в нашому районі залишилося кілька господарств, що мають тваринництво? На жаль, ринок перенасичений закордонним неякісним і дешевим м’ясом, а вітчизняного виробника наче й не існує. Це не додає наснаги до роботи. Скільки працюю в господарстві, жодного разу не реалізовували бичків, якщо середня вага партії тварин менше 500 кілограмів. За роки відпрацьовано різні технології годівлі тварин, завдяки яким доводимо середньодобовий приріст майже до кілограма. От і поміркуємо, чи є сенс відгодовувати худобу, навіть застосовуючи сучасні технології, щоб реалізувати через півтора року тварин по 5 гривень за кілограм живої ваги? Таке ставлення і змушує більшість господарств відмовлятися не тільки від відгодівлі худоби, а й від тваринництва в цілому, залишаючи тільки те, що приносить хоч якийсь прибуток.
Мабуть, міг би піти керівник найлегшим шляхом – скоротити поголів’я. Та для віддалених сіл цього сільгосппідприємства, таких, як Новакове, Соколове, Вовкове тваринництво – це робочі місця, єдина можливість людей себе прогодувати. І таких 70 чоловік. Частина з них приїжджі – сім’ї з сусідніх районів, яким сільгосппідприємство свого часу надало житло. Та дефіцит робочих місць – не єдиний стимул добре працювати. В «Правді» намагаються дотримуватися девізу: за добросовісну, кваліфіковану роботу людина повинна отримувати відповідну платню.
Влаштовує цей девіз і скотаря Андрія Костянтиновича Домбрована, сім’я якого нещодавно поповнилася четвертою дитиною. Разом з напарником він доглядає 145 бичків на відгодівлі. Середньодобовий приріст тварин складає 700 – 800 грамів. Від цих здобутих працею грамів і залежить його зарплата.
Ніколи не була легкою доля тих керівників, хто брав на себе відповідальність за людей, землю, вболіваючи серцем за виробництво. А земляки звикли довіряти Яковлєву як господарю та порядній людині. Бо турбується Віталій Петрович постійно, щоб його земляки ліпше жили, а нелегка праця приносила в родини достаток.
