Ми живемо в Європі, і ніщо європейське не повинно бути нам чуже. Хто з цим сперечатиметься? У кожному разі, багато хто з нас на початку 90-х покладав великі надії на європейську інтеграцію, яка проголошувалася стратегічним завданням України.
Але час минав, а завдання так і залишалося завданням, перейшовши до розряду передвиборних принад кандидатів всіх мастей: вони-то і жонглювали абревіатурою «ЄС» як хотіли. А запитайте ви сьогодні у середньостатистичного громадянина – у чому привабливість ЄС, чому за вступ до цього союзу багато країн голосували на своїх референдумах – і він вам не відповість. Як і не скаже, чому, наприклад, у Швеції висока якість життя вважається нормою, а розкіш – непристойною, як там завдяки чинній системі податків багаті і бідні не дуже відрізняються за забезпеченістю... Але ж більшість населення нашої країни живе бідно. Дуже бідно.
Для того, щоб ліквідувати білі плями нашого сприйняття ЄС, зрозуміти, ким, коли і навіщо він створений, на яких принципах діє і, зрештою, чи потрібен нам європейський дах над головою, «ОВ» пропонують повести розмову на своїх сторінках під рубрикою «Ключові питання дня».
Європейська інтеграція була проголошена стратегічним завданням для України. Вступ до Європейського Союзу (ЄС) колишній Президент Л. Кучма в своєму виступі на честь святкування десятиріччя незалежності України оголосив метою цієї інтеграції. Ухвалення такого серйозного рішення не повинне супроводжуватися появою протиріч і запитань – навіщо, мовляв, нам ця інтеграція, що це означає і що нам за це буде, як то кажуть в Одесі.
Життя ж показує, що населення нашої країни, перед якою поставлене таке стратегічне завдання – стати органічною частиною єдиної європейської сім'ї, процвітаючої та стабільної, – тільки зараз стало цікавитися Євросоюзом, а не просто відмахуватися від інтеграційної ідеї.
Якщо все ж таки постає запитання – навіщо нам знати, що таке європейська інтеграція та Європейський Союз, – слід просто пригадати актуальну сьогодні тезу: той, хто володіє інформацією, володіє світом. Тільки розуміючи основи ЄС, принципи його функціонування та познайомившись з його інститутами, ми зможемо зробити правильний вибір формату взаємодії з ЄС.
Слід зазначити, що ідеї європейської єдності неодноразово висувалися в історії європейської політичної думки з епохи Середньовіччя та продовжуються дотепер (наприклад, проект європейської Конституції). Проте всі ці проекти, авторами яких виступали Карл Великий, Данте Аліг’єрі і П’єр дю Буа, Ян Амос Каменський, Еммануїл Кант, імператор Наполеон, Віктор Гюго, Арістід Бріан і багато інших, не знаходили практичного застосування.
Після закінчення Другої світової війни європейські народи усвідомили катастрофічні результати двох світових воєн, що прокотилися по континенту протягом життя одного покоління, зрозуміли, що не можна дозволити подібного в майбутньому. Першим з ідеєю об'єднання Західної Європи в другій половині ХХ ст. виступив У. Черчилль у вересні 1946 р. Крім емоційного заклику до єдності Європи, в ній містилися дві ідеї, які в подальшому дійсно лягли в основу інтеграційного процесу. Він писав: "мета припинення тисячолітньої ворожнечі між Францією і Німеччиною уявляється мені головним завданням; тільки прив'язавши галлів і тевтонів один до одного в економічних, соціальних і моральних відносинах так міцно, щоб виключити виникнення нової сутички, і примусивши антагонізми, що минули, замовкнути у взаємній залежності та процвітанні, Європа зможе піднятися з колін".
Основа для будівництва Європейського Союзу була закладена в декларації міністра закордонних справ Франції Роберта Шумана 9 травня 1950 р., в якій пропонувалося об'єднати вугільну і сталеливарну промисловості країн Європи. Цей день став Днем Європи, який символізує єдність різноманітності: континент різних традицій і мов, але, в той же час, спільних цінностей. Саме таким є девіз об'єднаної Європи – в різноманітності – єдність, що символізує свободу вибору і свободу бути собою в єдиній сім'ї.
У 1951 р. ФРГ, Бельгія, Нідерланди, Люксембург, Франція, Італія створили Європейське об’єднання вугілля та сталі, яке, за задумом його творців, повинне було запобігти черговій війні в Європі. З метою поглиблення економічної інтеграції ті ж шість держав 25 березня 1957 р. підписали Римський договір про створення Європейського економічного співтовариства (ЄЕС, або Спільний ринок) і Європейське співтовариство з атомної енергії. ЄЕС був створений в першу чергу як митний союз шести держав, покликаний забезпечити свободу переміщення товарів, послуг, капіталів і людей. Євратом мав сприяти об'єднанню мирних ядерних ресурсів цих держав.
З часом європейські держави, які залишилися за рамками інтеграційного процесу, стали активно співробітничати з ЄЕС з метою приєднання. Розширення Європейського Співтовариства складалося з декількох етапів: у 1973 р. новими членами стали Данія, Ірландія і Велика Британія; у 1981 р. приєдналася Греція; у 1986 р. вступили Іспанія і Португалія.
Збільшення кількості учасників і питань, які стали розв'язуватися в рамках об'єднання, потребували зміни інституційної структури ЄЕС. Тому в 1991 р. в м. Маастріхт країни-члени підписують Договір про створення Європейського Союзу, основою якого стало економічне Співтовариство. Сьогодні ЄС – це сім'я демократичних європейських країн, які спільно працюють з метою збереження миру і процвітання кожної країни.
З 1993 р. поле дії ЄС ділиться на три частини, так звані три стовпи (колони) політики ЄС. Перша складається з Європейського Співтовариства і Євратому. До ведення Євросоюзу відносяться питання, що стосуються, зокрема, спільного ринку, митного союзу, єдиної валюти (при збереженні власної валюти деякими з членів), спільної сільськогосподарської політики і спільної риболовецької політики. Друга частина – Спільна європейська політика безпеки і оборони (ОЄПБО), яка не замінює зовнішню політику держав, але координує їх дії, захищає мир в Європі і визначає спільну оборонну політику. Третя – співпраця поліції та юстиції у вирішенні кримінальних питань, як боротьби з тероризмом, расизмом, торгівлею наркотиками, зброєю і людьми, для чого була створена Європол.
Основними інститутами Європейського Союзу є Європейський парламент («Голос народу»), Рада Європейського Союзу («Голос країн») і Європейська Комісія («Реалізація спільних інтересів»). Європейський Парламент, що представляє громадян ЄС, є зборами з 732 депутатів, обираних громадянами країн-членів ЄС строком на п'ять років. Кожна держава ЄС має певне число депутатів, наприклад, Німеччина як найбільша держава має 99, а Мальта як найменша тільки 5. Слід зазначити, що члени Європейського Парламенту об'єднуються не на національній основі, а відповідно до політичної орієнтації. Депутати вивчають законопроекти і затверджують бюджет. Вони ухвалюють спільні рішення з Радою Міністрів з конкретних питань і контролюють роботу Рад ЄС і Європейської Комісії. Парламент володіє правом розпуску Європейської Комісії (яким, втім, він ніколи не користувався). Схвалення Парламенту потрібне і при прийомі в Співтовариство нових членів, а також при підписанні угод про асоційоване членство і торговельних домовленостей з третіми країнами.
Рада ЄС представляє інтереси національних урядів. До неї входять по одному міністру від кожної держави-члена ЄС. Часто називають просто «Рада міністрів». Склад Ради визначається колом поставлених перед нею завдань, тому складається з різних рад (всього їх 9). Разом з Європарламентом ця Рада є законодавчим органом. Члени Ради ЄС отримують кількість голосів залежно від чисельності населення держави, яку вони представляють. З особливо важливих питань Рада повинна виносити ухвали одноголосно, в інших випадках – більшістю голосів.
Європейська Комісія є виконавчим органом Європейського Союзу, що представляє інтереси ЄС. Єврокомісія складається з 25 членів, поодинці від кожної держави-члена, та формується кожні 5 років. При виконанні своїх повноважень вони незалежні від своєї країни і діють тільки на користь ЄС. Кожен член Комісії відповідає за певну сферу політики ЄС і очолює відповідний підрозділ (так званий Генеральний Директорат). Комісія виконує головну роль в забезпеченні повсякденної діяльності ЄС, направленої на виконання основоположних Договорів. Вона виступає із законодавчими ініціативами, а після затвердження контролює їх втілення в життя. Вона володіє значними автономними правами в різних областях політики, зокрема аграрної, торговельної, конкурентної, транспортної, регіональної і т.д. Комісія має виконавчий апарат, а також управляє бюджетом і різними фондами та програмами Європейського Союзу, зокрема програмою ТАСІС, яка реалізується в Україні.
Сьогодні неможливо уявити, що спірні питання країни-члени ЄС вирішуватимуть військовими способами. Економічний розвиток і вплив у світі дуже великий. Єдина європейська валюта ЄС – євро, яка використовується в 12 країнах і є однаковою для всіх. Євросоюз як один з лідерів сучасної світової політики виступає як гарант миру і стабільності, а також є найбільшим донором гуманітарної та технічної допомоги в світі.
Його успіх і привабливість очевидні, тому в 1995 р. Австрія, Фінляндія і Швеція голосують на референдумах про приєднання до ЄС. Початок ХХI століття ознаменувався наймасштабнішою хвилею приєднання нових членів за рахунок країн Центральної, Східної і Південно-східної Європи: 2004 р. – Угорщина, Латвія, Литва, Польща, Словенія, Словаччина, Чехія, Естонія, а також Мальта і Кіпр; 2007 р. – Болгарія і Румунія. Хто наступний? Це питання поки відкрите, адже кожна європейська країна, яка проявить бажання і виконає всі критерії для вступу, може стати новим членом ЄС.
