ЗНАК БІДИ
Темні грозові хмари закривають небо до самого обрію. Здається, ще хвилина – і на землю проллється сильний дощ, такий довгоочікуваний у кожному куточку нашої області.
Але подув сильний вітер, і хмари швидко розійшлися, проронивши лише скупі краплі. І так вже багато разів нинішньої весни. Це серйозний сигнал посухи – зі смутком роблять висновок старі хлібороби. Вони зі свого багаторічного досвіду добре знають, чим така погода може обернутися для сільських жителів, та й чи тільки для них...
Ці невеселі прогнози підкріплюють і вітри-суховії, що зачастили останнім часом, вони іноді набирають ураганної сили, завдають великої шкоди навіть багатьом будівлям. Здуваючи з полів верхній родючий шар ґрунту, вони розносять хмари пилу по сільських і міських вулицях. Таким вітрам тепер і особливої перешкоди немає: від багатьох, десятиліттями вирощуваних, степових лісосмуг залишилися лише голі пні.
Однак сигнал першої тривоги подала нам ще минула безсніжна і тепла зима, залишивши осінні посіви без надійного захисного покриву, і вкрай необхідної глибинної вологи. І тепер її в метровому шарі в 3-4 рази менше, ніж необхідно для розвитку озимини і дружного проростання насіння ярих культур.
Деякі вчені запевняють, що підстав для особливої тривоги поки що немає, і при цьому посилаються на стан посівів на своїх дослідних ділянках. Але ці малі за площею ділянки і великі в два мільйони гектарів поля нашої області – це, як кажуть, дві великі різниці. До того ж, якщо врахувати, яке підживлення й обробку від шкідників та хвороб одержать посіви наукових інститутів і яку – інші сільські гектари.
Та й заспокійливий прогноз якось не стикується з тривожними телефонними дзвінками з деяких районів області: у них звучить наполегливе прохання терміново надіслати комісії для обстеження полів озимих і складання актів на списування загиблих посівів. Це вже тривожний сполох, і від нього жодним чином не відмахнутися.
Що ж треба робити, до яких заходів потрібно терміново вдатися, щоб не тільки врятувати урожай, але й одержати в поточному році обіцяні 2,3 млн тонн зерна?
Читач, навіть дуже далекий від сільських проблем, відразу нагадає про зрошення. Адже на те і була створена в області меліоративна мережа в 226 тисяч гектарів, щоб хоч якось протистояти трагічним наслідкам посухи. А вона до нас, в область ризикованого землеробства, непрошеною гостею «заглядає» кожні 3-4 роки. Тому повинна була і давно, і багато чому навчити фахівців, вчених, нових господарів землі. Але…
ПОЛИВАТИ ЧИ НЕ ПОЛИВАТИ?
Здається, що в ситуації, що склалася, таке запитання може бути тільки риторичним. Але, виявляється, тільки не для тих районів області, де колись з радістю вітали «прихід великої води» на їхні поля по багатокілометрових трубах і відкритих каналах. І от тому останнє підтвердження.
Ще на початку березня всі райони, що мають зрошувані землі, одержали повідомлення про те, що в поточному році є можливість компенсувати 30 відсотків вартості нової поливної техніки, що купується, вітчизняного виробництва. З відповідю не затрималися, але в них була... одностайна відмова участі в цій акції. Тут же пішли в хід умовляння, адміністративний тиск, але картина мало в чому змінилася.
І це змушує ще раз задуматися над такою реакцією з місць, в той же час, не роблячи поспішних висновків про «незговірливість» сільських товаровиробників. Давайте трохи деталізуємо обставини, що створилися. На купівлю дощувальних машин буде виділено 1,5 млн гривень. На них можна, скажімо, закупити 36 агрегатів типу «Фрегат». Це дуже мало, коли мова йде про потребу в сотнях таких і аналогічних їм поливних машинах. Але це одна сторона справи. Друга полягає в тому, що вартість майже в сто тисяч гривень по кишені не кожному господарству при його слабкому економічному становищі і відсутності оборотних коштів на необхідніше.
І все ж таки причина такого підходу аграріїв до пропонованої акції бачиться зовсім в іншому. Але для цього потрібно хоч коротенько розповісти про організацію поливу в останні роки.
У нашій області зрошувані землі займають, як вже було сказано, 226,8 тисячі гектарів – майже десяту частину всіх сільгоспугідь. Це величезний масив, хоча колись планували зробити поливним кожен другий гектар. Але зараз розмова лише про те, щоб раціонально використовувати хоч те, що ще мається в господарствах.
Так от лихо: тих же поливних машин з кожним роком ставало все менше й менше, і на даний час з колись 2,4 тисячі «дощувалок» у наявності мається, відповідно до звітів з місць, близько 500 машин. Чи так воно насправді і чи всі вони справді готові до роботи – покаже час. А в ці дні поки що не задіяна навіть їх десята частина, і полив практично провадять лише окремі господарства.
І наміри, судячи з тих же заявок з місць, дуже обмежені. Виходячи з них, у поточному році буде поливатись десь 40 тисяч гектарів. Хоча відповідно до заяви працівників облводгоспу, вони щорічно готують до сезону поливу близько 150 тисяч гектарів. На цей обсяг робіт і виділяються кошти з державного бюджету.
Хто ж сьогодні вживає термінових заходів для порятунку врожаю? Таких, на жаль, поки що мало. Назвемо агрофірму «Свобода», якою керує Герой України Володимир Видобора. Тут вже проведено полив понад однієї тисячі гектарів. Це четверта частина того, що зроблено по всій області.
У Володимира Денисовича до поливу особливе ставлення, і провадиться він під суворим контролем фахівців і вчених. У господарстві скрупульозно стежать за рівнем мінералізації води й станом ґрунту, стан якого постійно поліпшується.
У ДГ ім. Суворова Болградського району теж вчасно зреагували на ситуацію і вперше за багато років провели рясний полив виноградних плантацій та інших багаторічних насаджень. Тепер, говорить директор Анатолій Білоус, ці насадження врятовані, і можна розраховувати на гарний врожай.
Але таких прикладів на сьогоднішній, не по-весняному жаркий, день можна навести вкрай мало.
У чому ж справа? Працівники облводгоспу запевняють, що вони можуть дати стільки води, скільки побажають сільські товаровиробники. Були б тільки замовлення, а їх, як бачимо з заявок, занадто мало. Та й нерідкі випадки, коли договір підписується, а заявки потім не надходять.
Так, Саратський район офіційно не провадить жодного гектара поливу. Справа не тільки в тому, що тут мало залишилося поливних машин, розкурочена в багатьох місцях зрошувальна мережа й водозбірники.
– Ми вже кілька років не поливаємо, – пояснив голова СВК «Дружба» Саратського району Георгій Чиклікчи. – Тому що вся система цілком виведена з ладу. А ще нас до такого кроку змусила низька якість подаваної води, що згубно позначилося на родючості землі.
Інші говорять про те, що проведене розпаювання поливних земель у районі призвело до їх дроблення на малі ділянки, а техніка розрахована для роботи на великих масивах.
Одним словом, пояснень можна почути багато, але вони справі не допомагають. А тим часом, кращі терміни для порятунку врожаю (інакше і не скажеш) втрачаються безповоротно.
Але є ще одна, найголовніша причина, що змушує сільських хліборобів уникати штучного дощу…
БІЛИЙ САВАН ЗЕМЛІ
Автору цих рядків, як і багатьом сільським жителям, не раз доводилося спостерігати, як після рясних поливів, поля починали змінювати своє забарвлення і вкриватися на сотні гектарів «сніжним покривалом». Це білий саван для вмираючої землі, якось образно зауважив один вчений. До речі, один з тих, хто був проти непродуманого, а сьогодні вже можна сказати, авантюрного кроку – використання солоного озера Сасик, що в Татарбунарському районі, як природного резервуару для нагромадження прісної води з подальшим її використанням для поливу.
Вже з перших місяців його експлуатації стало зрозуміло, що допущено дуже грубий науковий прорахунок. Але щоб його приховати, давалися команди поливати водою, що мала таку мінералізацію, яка у кілька разів перевищувала максимально допустиму. На полях Татарбунарського, Саратського та Арцизького районів, за влучним зауваженням одного голови тодішнього колгоспу, був влаштований ще один Чорнобиль, тепер для хліборобів.
Втім, вода з підвищеною мінералізацією подавалася і по інших системах. І, за словами тих же гідротехніків, дотримання нормативу – один грам мінералів на літр води – практично рідко витримувався.
Отже, як повідомлялося недавно на кущових нарадах щодо зрошення, в області нараховується понад 1 млн гектарів солонцюватих ґрунтів, що складають половину наявної ріллі. А це означає, що на таких площах втрачається від 10 до 50 відсотків врожаю. Але головне лихо полягає в тому, що така земля поступово деградує, змінює свою структуру, погіршуються її водно-фізичні й повітряні властивості, а потім – і родючість.
Особливо там, де ситуація вже ускладнилася, і землі ввійшли до реєстру з визначенням як середньо- і сильносолонцюваті. Їх, на жаль, нагромадилося майже триста тисяч гектарів, або 14 відсотків усієї наявної в області ріллі.
Де ж найчастіше зустрічаються такі ґрунти? Звичайно, там, де в минулі роки провадилося інтенсивне зрошення. Крім авантюри з озером Сасик, при спорудженні зрошувальних систем не був врахований до кінця й інший дуже важливий фактор. Він пов’язаний з тим, що наші південні чорноземи характеризуються незначним родючим шаром і близьким заляганням солоних підґрунтових вод. У результаті рясного поливу і недостатньої дренажної системи відбувається вихід на поверхню цих підгрунтових вод.
Тепер важко сказати, чи знали вчені про це, чи спеціально замовчували, щоб «гнати» план зі спорудження Дунай-Дністровської зрошувальної системи і доповідати «нагору» про його виконання й перевиконання. Як би там не було, але сьогодні зафіксовано, що в Кілійському районі дуже засолені ґрунти складають 83 відсотки, а в Ізмаїльському – 80. Є великі масиви «хворої» землі також у Татарбунарському, Саратському, Овідіопольському і деяких інших районах.
У старі часи ці прорахунки намагалися ліквідувати шляхом щедрого гіпсування ґрунту. Щорічно в такий спосіб оброблялося 17 – 25 тисяч гектарів землі. Але в останні чотири роки, а за іншими даними – і всі десять років, цю хімічну обробку полів практично припинили.
Зараз у Головному управлінні агропромислового розвитку облдержадміністрації забили тривогу і намагаються не тільки звернути увагу селян на трагедію, що насувається, але й організувати конкретні заходи для порятунку землі, хоча б у рамках наявних фінансових можливостей.
А вони, ці можливості, дозволяють, за розрахунками, допомогти аграріям у компенсації частини витрат за проведені роботи з гіпсування ґрунту на площі 3,6 тисячі гектарів.
Правда, гроші на дотацію ще тільки в проекті, і поки що не з’явилися в обласному бюджеті. Крім того, кожен оброблений гектар обійдеться хліборобам приблизно в 700 гривень, з яких після завершення роботи велика частина буде відшкодована. Судячи з того, як надходять заявки з районів, повернути колишню родючість землі поспішають далеко не всі.
Позначається, звичайно ж, відсутність коштів. Але справа не тільки в грошах. Ряди охочих вичавлювати з землі всі соки і нічого в неї не вкладати, зростають. За 2-3 роки накопичити капітал, а потім облишити землю на призволяще – з такими фактами доводиться зустрічатися в багатьох районах області.
Практика показала, що зрошення – палиця з двома кінцями. І перш ніж впроваджувати зрошення на величезних масивах, потрібно прораховувати весь можливий негатив для того, щоб відразу ж вживати заходів щодо його максимального обмеження. Це свого часу і не було до кінця зроблено. І доки вчені і фахівці не квапляться знайти вихід з тупика, сільські хлібороби за простою мужицькою логікою стверджують: аніж поливати й губити землю, краще ж скоритися матінці-природі. Буде у неї ласка – поллє дощик, і все навколо оживе, і врожай буде гарний без поливу. А не буде дощу – виходить, на те воля або кара Божа.
Порушується нині і питання про крапельне зрошення, що у перспективі повинно замінити існуючий полив, довівши свою економічну ефективність і екологічну безпеку. В минулі роки впровадження крапельного поливу підтримувалося матеріально, з цією метою виділялися кошти з обласного бюджету. Але от вже два роки такої дотації немає, як немає і чіткої організації цієї роботи. Сьогодні практично ніхто не може сказати, скільки таких земель в області. За одними даними, їх 500 гектарів, за іншими – понад дві тисячі. Крапельне зрошення успішно використовують городники Біляївського і Овідіопольського районів, на нових виноградниках ТОВ «Шампань України» Арцизького району й у деяких інших господарствах.
Задоволення це не з дешевих, але воно цілком себе виправдовує. І деякі керівники господарств не чекають вказівок, рекомендацій, різних нарад, а самі беруться за діло. А коли так, то, вочевидь, саме на цю сторону організації поливу варто звернути особливу увагу.
...Доки писалися ці рядки, не полишала надія: от-от погода зміниться, і пройдуть довгоочікувані дощі. Але замість них по-літньому припікає сонце. Залишається вибирати: чи чекати милості від природи, чи брати на озброєння всі доступні засоби для порятунку врожаю.
