Буває ж так: у січні 2005 року рішенням сесії Тарутинської райради затверджується довготермінова комплексна програма профілактики захворюваності в районі на вірусний гепатит, і в цьому ж році на гепатит “А” захворюють 22 людей. Іронія долі?
Контролю піддалися села Лісне, Петрівка, Червоне, Височанка та Серпневе, що межують з Молдовою. З’ясувалося, що гепатит було “підхоплено” у Молдові та Одесі. А поширювався він вже тут. І, звичайно ж, насамперед з усім добре відомої причини: неякісне водопостачання. А боротися з цим без солідного фінансового підкріплення з усіх можливих джерел сьогодні надзвичайно складно. Ну, про яку якість питної води може йтися, якщо тече вона місцями по піввікових трубах, які легко, ніби масло, перерізаються звичайним кухонним ножем!
Невже-таки правий один мій знайомий санлікар, який стверджує: якщо хочеш, щоб щось було зроблено, потрібно, щоб щось сталося? І нагадав, як колись, на щастя, вже дуже давно, в Арцизькому районі холера з’явилася. Тоді зразу ж пристойні гроші знайшлися для ліквідації вогнища. І в тарутинському селі Лісному лад у гранично стислий час навели, відрізавши всі шляхи подальшому поширенню підступного гепатиту після його появи. Нову водонапірну башту установили, відремонтували артсвердловину, дезінфікували все, що цього потребувало. У місцевій школі з’явилися умивальники. І каналізацію у ній зробили. Село очистили від залежалого побутового сміття. Ото вже вірно сказано: доки грім не вдарить, мужик не перехреститься.
Тоді ж мешканці інших сіл, занепокоєні тим, що сталося, вирішили убезпечити себе своїми силами. У Миколаївці, наприклад, на сільському сході дійшли одностайної думки – споруджувати водопровід на власні кошти. До речі, у Прямобалці Арцизького району, де сільським головою Марія Федорівна Куц – досвідчений, енергійний керівник, за активного сприяння Михайла Костянтиновича Лебеденка – директора ТОВ “СПМК” мешканці села таким чином забезпечили себе безперебійно водою. Отож, це швидше для ледачих сентенція – “ініціатива карається”.
Звичайно – і з цим не посперечаєшся, розпад колись сильних господарств, на утриманні яких перебували системи водопостачання, обставини ускладнив. Що підтверджує і приклад з “осиротілою” Виноградівкою. Штрафи і приписи санстанції належної реакції не мали: діяла сила звички до подібного роду покарань. І тоді вдалися до крайнього заходу, тимчасово закривши дитячий садок, деякі торговельні точки. Саме це і стало поштовхом до об’єднання зусиль місцевих фермерів, які взяли в оренду артсвердловину і закупили насос. Вода у цьому селі тепер – не проблема.
Поява захворювань у Лісному два роки тому багато чого навчила тарутинців. І тоді вони зробили чимало корисних справ. Питання, що стосуються водопостачання, санітарно-технічного стану водозабірних споруд і водорозподільчих мереж періодично розглядаються на засіданнях комісії ТЕБ, обговорюються на засіданнях постійних комісій райради і на нарадах у райдержадміністрації. Кардинально змінилися обставини у навчальних закладах. У багатьох школах приведені до ладу інженерні мережі водопостачання і каналізації. 23 школи забезпечені холодною проточною водою.
Ігор Васильович Стриженко – головний державний лікар району, який раніше досить різко відгукувався про неуважність з боку господарських керівників до проблем водопостачання, тепер як позитивні наводить приклад за прикладом. Так, по-державному мислить Петро Георгійович Ламбов – голова ВАТ «Петросталь»: відсутність доброякісної питної води завдає шкоди здоров'ю працівників, а отже, – й економіці господарства. Тому, і насамперед завдяки Ламбову, весь водопостачальний механізм у селі працює безвідмовно.
Як втішний, у районі відзначають той факт, що наявність дев'яти відсотків нестандартних проб води минулого року проти 18 відсотків позаминулого все ж результат підбадьорливий. Хоча до бажаного нульового показника ще далеченько. І тому Ігор Васильович не випадково назвав з вдячністю сільських голів Наталю Олександрівну Шишкову, Степана Степановича Арнаутова, Івана Миколайовича Бахчиванжи, Марію Леонтіївну Гаврилюк, які працюють продуктивно, доводячи те, що від керівника місцевої влади, його авторитету залежить багато що. І навіть тоді, коли відчувається брак коштів у скарбниці.
Зараз у районі думають над тим, як розв’язати проблему шахтових колодязів, яка існує вже багато років. Сьогодні на балансі сільських рад перебуває 21 громадський колодязь. А скільки їх, у тому числі споруджених не одне десятиліття тому, вскладчину на один, чотири-п'ять дворів? Сьогодні колодязі ці, по суті, безгоспні. Взяти б їх на свій баланс сільрадам – тоді б і питання про те, як списувати гроші, витрачені на знезаражування води, відпало би саме собою. Та й стосунки з КРУ не загострювалися б. Але поки що ця проблема, типова і для інших районів, залишається нерозв’язаною.
Час, відведений на виконання районної програми, спливає швидко, і вже у наступному році треба буде підбивати підсумки виконаної роботи. Сумніватися у тому, що вона буде результативною, підстав поки що немає. Головне, щоб вчасно втілювали у життя намічене всі, чиї прізвища значаться у графі «виконавці».
