Напередодні цього професійного свята відбулася бесіда головного редактора «ОВ» Івана Нєнова із начальником Одеського облводгоспу, головою постійної депутатської комісії з питань спільної власності територіальних громад Одеської облради Сергієм Белюком, його заступниками Людмилою Мироновою та Іваном Кичуком. Бесіда вийшла далеко не святковою, проблемною й у той же час такою, що вселяє оптимізм.
І. Нєнов: – На жаль, останнім часом кількість зрошуваних площ в області не збільшується. Чим пояснити ситуацію, що склалася?
І. Кичук: – Багато в чому це пояснюється тією економічною ситуацією, що склалася в країні за останнє десятиріччя. Свою роль у цьому зіграла реформа сільського господарства, коли з'явився новий власник на землю та матеріальні цінності, що належали раніше колгоспам і радгоспам. Багатьом із них здалося невигідно утримувати внутрішньогосподарські зрошувальні системи на балансі своїх господарств. У зв'язку із цим, багато з них було попросту знищено, інші стали непридатними. Хоча їх ще можна було використовувати не один рік.
І. Нєнов: – Таким чином, за вашими словами, у тому, що сьогодні слабко використовується зрошуване землеробство, винні самі аграрії. А чим у ці роки займалося ваше управління?
І. Кичук: – Наше основне завдання полягало в тому, щоб зберегти державну систему зрошення. І треба сказати, нам це вдалося, незважаючи на всілякі негаразди. І сьогодні ми можемо подати воду, використовуючи наші насосні станції й магістральні водопроводи, на 150 тисяч га зрошуваних земель.
І. Нєнов: – Скільки, наприклад, зрошуваних земель було в області десять років тому? І яка тенденція спостерігалася у подальші роки?
І. Кичук: – Понад 110 тисяч гектарів. П'ять років тому – близько шістдесяти тисяч. А минулого року – всього тридцять сім тисяч гектарів.
І. Нєнов: – Ви краще за мене знаєте, що нинішнє літо буде спекотним й задушливим. Тому, щоб одержати хоч якийсь більш-менш пристойний урожай, без меліорації, поливу не обійтися.
С. Белюк: – Тому ми й активізували роботу з аграріями. Далекоглядніші з них прислухалися до наших пропозицій. І на середину травня було укладено 154 договори на подачу води по наших системах більш ніж на 67 тисяч гектарів.
І. Нєнов: – Але ж це дуже мало, якщо врахувати, що ви можете подати воду на 150 тисяч гектарів.
С. Белюк: – На мій погляд, найважливішою проблемою, яка впливає на те, що зрошуване землеробство останнім часом стало непопулярним, є все ж таки економічна. Усім відомо, що найбільші площі поливних земель були за часів Радянського Союзу. Тоді держава хотіла мати стратегічний запас вітчизняної сільгосппродукції, тому вкладала великі кошти в меліорацію й зрошуване землеробство. А колишні колгоспи й радгоспи використовували воду з цією метою практично безкоштовно.
Але часи круто змінилися. Починаючи з 1994 року, кошти в галузь практично не вкладалися. Не займалися цим серйозно ані в області, ані в районах. У зв'язку із цим можна назвати лише Овідіопольський район, керівники якого відшукали певні кошти на підтримку меліоративних систем. Але, по суті справи, вони перебувають у комунальній власності сільських та селищних рад, які, з відомих причин, не можуть їх утримувати, а тим більше виділяти кошти на їхній розвиток.
І. Нєнов: – До нас надходить інформація, що деякі орендарі земельних угідь із особливою наполегливістю відмовляються укладати договори з вашим управлінням. Чи так це? І чому це відбувається?
С. Белюк: – У цьому теж є економічне підґрунтя. Якщо пам’ятаєте, на одній із нарад в облдержадміністрації, присвяченій проблемам меліорації, близько десяти керівників сільгосппідприємств прямо говорили, що вони не будуть займатися овочівництвом, тому що це збиткова справа. За їхніми словами, із загальної кількості площ, відведених минулого року під овочеві культури, було зібрано урожай не більш ніж на сорока відсотках площ. І пояснювали це тим, що собівартість їхньої продукції була вищою за ціну реалізації.
Із цього, на мій погляд, випливає висновок, що економіку потрібно будувати таким чином, щоб сільгоспвиробникові було вигідно працювати, господарювати, зокрема, із використанням поливу. А для цього потрібен дійовий захист вітчизняного виробника. З урахуванням того, що вирощування, скажімо, одного кілограма помідорів у нас обходиться дорожче, аніж у тій же Туреччині чи Іспанії. В іншому разі, дозволяючи безперешкодне ввезення цієї продукції до країни, ми ставимо великий хрест на нашому овочівництві.
І. Нєнов: – У цьому випадку, ймовірно, мова може йти не про заборону ввезення імпортної продукції, а про серйозну підтримку вітчизняного виробника – чи то матеріальними, чи то фінансовими ресурсами.
І. Кичук: – Цілком правильно. У зв'язку із цим можу сказати, що держава більш ніж на сімдесят відсотків бере на себе витрати на подачу води до місця поливу. Таким чином, сільгоспвиробникові кубометр води обходиться не більше 3-4 копійок. А у нічний час вона ще дешевша – одна копійка за кубометр. Ми пропонуємо: беріть воду, по борознах розподіляйте її по полях. Це неодмінно дасть позитивний результат.
Ми пропонуємо використовувати даний спосіб поливу лише тому, що сьогодні в області із двох з половиною тисяч дощувальних машин, необхідних для зрошення усіх наявних площ, збереглося близько 370.
І. Нєнов: – Чому ж тоді сільгоспвиробники відмовляються укладати з вами договори? Можливо, не знають існуючого механізму повернення коштів за спожиту воду? Або проблема лежить ще глибше – відсутність грамотного, науково обґрунтованого землеробства?
І. Кичук: – На мій погляд, у цьому випадку ми маємо справу з усіма трьома названими вами причинами. Рослини, як і людина, на одній воді довго не проживуть. Тут потрібна системність – як на рівні землеробства, так і на рівні використання поливу в сільському господарстві. А без грамотних кадрів у цьому випадку не обійтися. У той же час змушений констатувати, що в Україні практично припинили готувати фахівців відповідних професій, серед них гідрологів, гідротехніків, меліораторів.
І. Нєнов: – Інакше кажучи, проблема зрошуваного землеробства – це не стільки регіональна, скільки загальнодержавна проблема. І її можна вирішити лише в комплексі із земельною реформою, що має на увазі ефективність господарника, який живе не одним днем.
У зв'язку із цим, виникає таке запитання: чи достатньо в Одеській області водних ресурсів, як зберігаються й охороняються, і чи досить раціонально вони використовуються?
Л. Миронова: – Це дуже серйозні питання, якими впритул займаються фахівці нашого управління. Якщо говорити коротко, то водних ресурсів у нас достатньо, щоб провадити зрошуване землеробство тривалі роки без шкоди для них. У той же час, вони прямо залежать від екологічного стану водозбору, який підживлює наші річки, озера й лимани. А тут не все так благополучно, як би цього хотілося. Серед них, і в плані земле– й водокористування. У цей час водойми Одещини стали затребуваними, як ніколи. Насамперед підприємницькими структурами, які займаються риборозведенням. Однак при цьому є багато порушень водного законодавства.
С. Белюк: – Справа в тому, що право оренди орендарями найчастіше розглядається як право власності на водойму. Після цього вже ніхто не думає про охорону та раціональне використання водних ресурсів.
У той же час кожен водний об'єкт – це загальнодержавна власність, а отже, він не може бути приватною власністю. Але може передаватися в коротко– або довгострокову оренду із усіма наслідками, які випливають звідси. Насамперед мається на увазі дотримання норм і правил користування водоймами, які розроблені відповідними державними установами.
Хочу відзначити, що обласна рада й обласна держадміністрація приділяють цим питанням велику увагу. І перед нашим управлінням поставлене завдання щодо найшвидшого упорядкування водокористування на водоймах області. І ми досягнемо цього усіма доступними нам способами:
Л. Миронова: – У зв'язку з цим хотіла б додати, що фахівцями управління розробляється програма щодо порятунку малих річок нашого регіону, у тому числі таких, як Ялпуг, Куяльник, Барабой. Розробляються також проекти прибережних захисних та водоохоронних зон. Усе це, на мій погляд, принесе очікувані результати, а наші водойми й річки стануть чистішими й привабливішими.
І. Нєнов: – Отже, на основі нашої бесіди сформулюємо основні завдання, які вимагають негайного вирішення.
С. Белюк: – Насамперед, це збільшення зрошуваних угідь та перехід на нові технології поливу. По-друге, це моніторинг і попередження надзвичайних ситуацій на водних об'єктах. І, по-третє, це раціональне використання водних об'єктів як державного, так і регіонального значення.
І. Нєнов: – Сергію Олександровичу, завтра ви будете відзначати своє професійне свято – День працівників водного господарства України. Що б Ви хотіли побажати у зв'язку із цим своїм колегам?
С. Белюк: – Одеський водгосп посідає одне із провідних місць у країні. Тому хотів би побажати, щоб ми усі разом несли прапор нашого підприємства високо й намагалися працювати якнайкраще. А головне, щоб і я, й усі наші співробітники приходили на роботу і йшли додому задоволеними.
Зі святом, любі друзі, щастя усім вам і міцного здоров'я!
