…Уявляєте, у нашому дворі перевелася нецензурна лайка! Молоді люди, “зав’язавши” зі звичкою “відпочивати” за столом – з усіма наслідками, що звідси випливають, вже другий рік копошаться у підвалі. Спочатку цілими тачками вивозили сміття. Потім замішували цементний розчин і носили відрами вапно. Нарешті, у цьому році встановили міцні грати на вході і почепили замок. Вечорами із підвалу доноситься ритмічна музика і характерне брязкання заліза, яке піднімають важкоатлети-любителі.
Прагнення молодих людей до здорового способу життя тішить всіх навколишніх мешканців. Якби не одне “але”. У підвалі, де немає вентиляції, піддавати організм значним фізичним навантаженням дуже шкідливо. І якби у юнаків був професійний тренер, він неодмінно б вказав їм на це (про присутність на заняттях медика і говорити не доводиться).
І в Рені таких постійно діючих підвалів, де збираються ентузіасти, щоб займатися спортом, п’ять. А скільки таких, які діють епізодично?.. Якщо говорити про жінок, то “самодіяльності” тут не менше. З ініціативи “знизу”, у Рені стабільно діють п’ять груп здоров’я, що для невеликого містечка немало. Правда, жінки передбачливіші: вони віддають перевагу тренуванням під керівництвом професіоналів і у спортзалах – нехай це й накладніше.
Що показово: у Рені організацією і популяризацією фізкультурного руху займаються деякі підприємці. Не перший рік працює спортивний клуб “Атлант” (назва говорить сама за себе), який створив Сергій Лук’янченко. У кафе “Рояль” можна пограти у більярд і позмагатися в армрестлінгу під керівництвом підприємця Василя Саєвського, у минулому – п’ятикратного чемпіона області з армрестлінгу. Любителі шахів і шашок вечорами збираються у підвальному приміщенні у майстра з ремонту побутової техніки, приватного підприємця Дмитра Малини, який періодично провадить турніри за свої кошти.
Але найвизначніший внесок у розвиток фізкультури і спорту у місті на Дунаї вносить, звичайно ж, Ренійський порт, на балансі якого перебуває чудовий сучасний спорткомплекс “Водник”. Щорічно на його утримання порт виділяє до 500 тисяч (!) гривень.
Після повені влітку 2005 року портовий спорткомплекс наполовину опинився під водою, і все обладнання пропало. Незважаючи на важке фінансове становище, адміністрація підприємства знайшла можливість привести комплекс у порядок: замінили вікна і двері, зробили ремонт у роздягальнях, придбали нові меблі. У спорткомплексі є гаряча вода, взимку – індивідуальне опалення на природному газі.
У портовому комплексі під керівництвом високопрофесійних тренерів постійно займаються 320 дітей. Великим попитом користується “Водник” і у дорослих, причому зміцнюють здоров’я не тільки портовики, але й прикордонники, енергетики, співробітники міліції, податкової, військкомату – у спорткомплексі горять вогні до пізнього вечора. А що ж органи місцевого самоврядування? Як вони підтримують фізкультурний рух?
У бюджеті Ренійського району на розвиток фізкультури і спорту у поточному році закладено 30 тисяч гривень. Цих грошей ледве вистачить на те, щоб забезпечити виїзд спортсменів на планові спартакіади. У міському бюджеті на фізкультуру і спорт коштів не передбачено.
Якщо підрахувати всі гроші, які спрямовуються у Ренійському районі на спортивно-масові заходи, то вийде 4 грн 61 коп. на душу населення на рік. Для порівняння: у Болградському районі цей показник складає 12 грн 35 коп., тобто у три рази більше. Це при тому, що в аграрного Болградського району своїх прибутків у бюджеті на порядок менше.
– Коли при сільрадах працювали спортінструктори, життя кипіло, – сказав начальник відділу у справах молоді та спорту Ренійської райдержадміністрації М.М. Саранді. – У цьому році із семи сіл тільки два – Плавні і Лиманське змогли “викроїти” гроші на оклад спортінструктора. І тут мені хочеться добрі слова сказати на адресу ентузіастів. Таких, як фермер Володимир Заболотний, який у селі Котловина всебічно підтримує футбольну команду. У Новосільському спонсором футболістів виступає приватний підприємець Михайло Булгару.
Чому ж у Ренійському районі фізкультурний рух тримається на ентузіазмі, який без підтримки рано чи пізно згасне? Це запитання я чула не раз. Від ветерана футболу Федіра Чобану, від учасника Олімпіади у Барселоні Віктора Радченка, від багатьох ренійських спортсменів. Коли цю пагубну тенденцію ми обговорювали з директором СК “Водник” Василем Бартяном, він розкрив суть справи. У роздягальні директор успішного спортивного центру прочинив дверцята крайньої шафи: “Бачите кросівки? Це – кросівки начальника порту…”
Справді цікаво, чи є спортивне взуття у перших осіб Ренійського району? У депутатів районної і міської ради? А в сільських голів?
На місці Миколи Миколайовича, який відповідає за спорт в районі, я організувала б спартакіаду між депутатами районної і міської ради. Грала ж якось обласна рада у футбол!..
Звичайно, тим, хто відповідає за справи у районі, зокрема й за пропаганду здорового способу життя, не обов’язково своєю персоною скакати з жердиною чи здійснювати інші подібні подвиги. Не грала ж у футбол Ірина Григорівна П’янкова, у недалекому минулому перший заступник голови Ренійської райдержадміністрації, а нині – редактор газети “Республіка. Політика. Право”. Ні, не грала, а які футбольні баталії між дворовими футбольними командами у Рені ініціювала і провадила! Важливе ставлення керівника того чи іншого рівня до питань організації фізкультурного руху. І у цьому можна переконатися, побувавши у сусідньому Болградському районі.
