«ПОКЛОНИМСЯ ВЕЛИКИМ ТЕМ ГОДАМ…»
Ранок 22 червня 2007 року в Одесі. Біля Алеї Слави збираються люди – ті, хто прийшов вшанувати пам'ять полеглих у боях із фашизмом, що віддали свої життя за наше з вами сьогодення. З'являються керівники міста, представники різних конфесій нашого регіону... Багато людей похилого віку, ветеранів, миготять гімнастерки часів Великої Вітчизняної. Здається, бачилися недавно – на День Перемоги, але щиро раді зустрічі. Згадують війну, говорять і про сьогодення. «Перший бій пам'ятаю, як зараз. Це було під Мелітополем...»
Розмови уриваються. Учасники акції на чолі з головою обласної ради М. Скориком, заступником голови ОДА М. Сердюком, віце-мером Одеси А. Ворохаєвим несуть квіти до пам'ятника Невідомому матросу.
Після покладання вінків звучить Гімн України. Гримить салют. У тиші з вуст митрополита Одеського й Ізмаїльського Агафангела лунають урочисті слова молитви. Вічна пам'ять полеглим воїнам!
– 22 червня – страшна дата в нашій історії, – говорить Микола Скорик. – У найяскравіший день – день літнього сонцестояння – горе прийшло на нашу землю. Мільйони життів молодих, красивих людей були втрачені... Свою історію потрібно шанувати, а не переписувати. Так, у тій країні було багато поганого, але і чимало гарного. І вже зовсім неприпустимими є спроби обілити нацизм, створювати музеї історії радянської окупації. Подвиг нашого народу залишиться у віках!
Голова облради побажав героям війни міцного здоров'я. На запитання, як він ставиться до присутності на мітингу представників різних конфесій і політичних партій, Микола Леонідович коротко відповів: «Позитивно!»
ДВІ ПРАВДИ
Історію не переписати. Потрібно знайти в собі мужність гортати її сторінки і героїчні, і страшні. Кольори горя й крові – чорний і червоний – переважали в експозиції виставки «Розсекречена пам'ять», яку відвідали голова Одеської обласної ради М. Скорик і начальник Управління Служби безпеки України в Одеській області В. Дорошенко.
Виставка, що проходить в Одеському художньому музеї, на основі розсекречених документів з архівів СБУ оповідає про трагічні 1932-33 роки. Майже кожну родину зачепив чорним крилом голодомор. Не обійшло лихо і рідних Миколи Скорика.
– Моїй бабусі 93 роки. Вона пережила голодомор – єдина з дев'яти дітей. Екскурсовод розповів нам, що врятувалися ті, хто подався на «будови комунізму», в індустріальні центри. Так от, моя бабуся юною дівчиною пішла працювати на шахту – і залишилася жити. Для неї це був єдиний вихід... Таке не забувається. Тому дозвольте мені висловити вдячність Володимирові Романовичу Дорошенку за сприяння в організації такої потрібної нам, сучасникам, виставки.
За словами В. Дорошенка, ця робота почалася за ініціативою Президента. Перша виставка пройшла в 2006 році. Одеса прийняла естафету від Миколаєва. Страшні свідчення злочинів тодішньої влади побачать у всіх регіонах країни.
Наслідки голодомору й війни ми відчуваємо дотепер. Загинули найбільш роботящі й талановиті. Але не можна зараз, на думку голови облради, влаштовувати політичні ігрища на кістках мертвих. Нікому і нема чого висувати претензії за скоєне. Важливо одне – таке в історії сучасної України не повториться. Не має права повторитися.
…На стендах виставки часто зустрічаються слова: «Дві правди». Бадьорі обличчя Кагановича та Косіора, а поряд опухлі від голоду діти, неприбрані трупи на вулицях Харкова. Віримо, що для нас та наших нащадків правда буде одна, якою б гіркою вона не здавалася.
ДІАЛОГ ВЛАДИ Й МОЛОДІ
Без минулого немає майбутнього. А наше майбутнє – молодь, чий День відзначається 24 червня. Микола Скорик щиро привітав учасників «круглого столу», які зібралися обговорити «Проблеми молодіжної політики регіону та шляхи їх вирішення». У молодості закладаються основи людської особистості. І влада має робити все, щоб молодь не відчувала себе забутою. Голова облради з посмішкою відзначив, що вважає себе за віком ближче до присутніх молодих лідерів, і докладе всіх зусиль для розв'язання існуючих проблем.
А питання на зустрічі розглядалися серйозні – і з конкретними пропозиціями. Всі приватні роботодавці бажають працевлаштувати в себе людей з досвідом роботи. А випускнику що робити? Чому б не організувати в районах та обласному центрі ярмарок вакансій для молодих під егідою облради? М. Скорик погодився з цим і, розвиваючи тему, запропонував такий варіант: тристоронню угоду між вузом, місцевою радою та студентом тієї ж громади. Студент одержує пільги при вступі, але зобов’язаний певний час відпрацювати за спеціальністю у рідних місцях.
– Скажу чесно – у багатьох районах області нічого не робиться в плані створення нормальних умов для молодих фахівців. А людям потрібно десь мешкати, створювати сім’ї. На жаль, у цієї медалі є й інша сторона. Випускники – медики, переважно, – всіма правдами й неправдами ухиляються від обов’язку відпрацювати в районах. Ще б пак – хочеться всього й відразу, всіх міських благ!
Про те, що молодим потрібно самим братися за розум, а не кивати на дядька, показала й дискусія про стан гуртожитків вузу. Погодившись із тим, що умови помешкання студентів не комфортні, Микола Леонідович порадив цим студентам об’єднатися, брати участь і в підтримці порядку, й у провадженні ремонту кімнат гуртожитків. Ініціатива має йти знизу. А рейди, нічні «нальоти» на гуртожитки особливої користі не приносять. Та й вирішувати питання з гуртожитками одночасно не можна, на це поки що бракує коштів.
Говорили й про інше: про активну роботу депутатів над новою молодіжною програмою області, про перспективи працевлаштування майбутніх юристів та економістів, про консолідацію всіх політичних сил регіону. М. Скорик повідомив про те, що є намір виплачувати перспективним студентам спеціальні стипендії облради. Прощаючись, домовилися створити постійно діючу групу для обговорення нагальних проблем молоді.
