Мабуть, батьки, побачивши донечку, яка з’явилася на світ, не даремно назвали її Надією. У цьому імені стільки ще незавершених починань, планів, ідей...
Дане батьками ім’я Надія виправдала сторицею. Вона сама не тільки відбулася як турботлива мати, віддана дружина, любляча донька, але й як сильна і мужня людина, лідер, здатний захопити і повести за собою.
З Надією Лєнц, головою Балтської районної організації інвалідів, я познайомилася на фестивалі творчості людей з обмеженими можливостями “Диканьські вечори”, який відбувався 10-11 травня у м. Полтаві у приміщенні обласного музично-драматичного театру ім. М.В. Гоголя. Від Одеської області у фестивалі брали участь 11 чоловік. Його організаторами виступили Всеукраїнська організація інвалідів, Полтавське обласне управління культури і туризму облдержадміністрації та Полтавська обласна організація інвалідів України.
Перше, що впало в око при зустрічі з Надією, – це її посмішка і сяючі очі. Привітне обличчя випромінювало доброту і бажання допомогти всім, хто цього потребує. І вже згодом мій погляд зупинився на... візку. Так, так. Ця безжурна жінка – інвалід-візочник. В результаті нещасного випадку вона втратила можливість ходити. Це сталося тоді, коли двом її діткам було 3 і 5 років. Нещастя звалилося раптово, але “надія вмирає останньою”. Справді, це так. Біда не зламала цю надзвичайну жінку. Потрібно було жити, ставити на ноги разом з чоловіком маленьких діток. Надія зібрала всі свої сили, всю мужність. Через 6 років після травми пересіла у візок, очолила товариство інвалідів, захопилася спортом. Він допоміг їй подолати багато труднощів. Навчив завзятості, витримки і терпіння. Навчив перемагати. Сьогодні Надія – дворазовий чемпіон України з кульової стрільби з гвинтівки, срібний призер Кубка України з настільного тенісу серед візочників, на Міжнародній спартакіаді серед інвалідів, куди Надія їздила від України, вона у восьми видах спорту посіла перші місця.
На Всеукраїнських спартакіадах інвалідів у Черкасах та у Євпаторії Надія працювала секретарем, допомагала, як могла, всім учасникам, підтримувала порадою і добрим словом. Коли у Саках відбувалися Всеукраїнські змагання із спортивного орієнтування, Надія посіла перше місце.
У Балті Надію Лєнц знають багато людей. Вона заслужено користується повагою своїх земляків. І, як не дивно, встигає скрізь. Адже недаремно була відзначена Почесною грамотою губернатора Одеси у нинішньому році за активну роботу, яку провадила серед інвалідів свого міста. Недаремно її обрали заступником голови Одеської обласної організації інвалідів. Кому хоч раз довелося поспілкуватися з Надією, той відчув приплив життєвих сил, на її прикладі зрозумів, що не можна пасувати перед труднощами, що хворобу також можна і потрібно побороти і навчитися жити з нею так, щоб відчувати себе потрібним людям, щоб разом з усіма брати участь у боротьбі за безбар’єрність, як це робить Надія.
І нехай хвороба повністю ще не відступила, але гадаю, що їй Надію не зломити. Надія навчилася перемагати, вірити у свої сили. Цьому навчає інших. І люди тягнуться до неї. Недарма ж у пісні співається: “Надежда – наш компас земной”.
