Від голови районної держадміністрації Надира Каміловича Мамедова я дізнався, що серед бюджетоутворюючих промислових підприємств особливе місце посідає Кучурганський виробничий філіал Одеського консервного заводу дитячого харчування. А ще про те, що на цьому заводі є багато хороших починань. Але разом з тим від мешканців сіл Кучурган і Павлівки надходять скарги. Зокрема, на те, що виробничі відходи заводу потрапляють до річки Кучурганки, а потім до Кучурганського водосховища. Про це у мене відбулася розмова з кучурганцем Степаном Павловичем Колесниковим. Він сказав, що, крім забруднення водойм, створюються неприємні запахи, іноді навіть дихати неможливо. У цьому, вивчаючи ситуацію, я переконався особисто. Справді, запахи особливо від території заводу до Павлівки йдуть дуже неприємні. Вирішив з’ясувати причини виникнення таких “ароматів”. У кабінеті директора Михайла Михайловича Ханова зайшла мова про ситуацію, що склалася. Він уважно вислухав суть скарг і відзначив, що перш ніж відходи потрапляють до річки, вони проходять через очисні споруди. Ніякого їх прямого скиду не відбувається. А щодо запахів, то Михайло Михайлович запитав:
– Біля будь-якої очисної споруди хоч у селі, хоч у місті хіба немає неприємних запахів?
До розмови долучився головний інженер заводу Олександр Павлович Пашков:
– Сьогодні розробляється план заходів щодо реконструкції очисних споруд. Встановлюється станція нейтралізації стоків. Про це поінформовані і обласна, і районна екологічні служби. Для того, щоб зменшити використання води для очисних споруд, встановлюємо 10 градирень. Аналіз відходів, що скидаються на нашому підприємстві, провадить спеціальна лабораторія.
Крім того, Олександр Павлович розповів про причини забруднення русла річки. Насамперед, населення вивозить туди сміття, гній тощо. Тобто, побутові відходи. А ще тут споруджують індивідуальні ставки не вздовж русла, а поперек, що також згубно впливає на стан річки. Якщо років десять тому вода у річці була проточна, то зараз інше становище.
– У вихідний поїхав із сім’єю відпочити до Кучурганського водосховища, а там “доброзичливці” почали виявляти претензії, що нібито з вини заводу у водоймі утворився планктон. Але ж причина інша. Раніше тут розводили рибу, і товстолобик, білий амур очищали водний басейн від водоростей, очерету, раків було вдосталь. А коли браконьєри виловили рибу, раків, утворилася зелена поляна на дзеркалі води, з’явилися величезні очеретяні зарості, – нарікав головний інженер.
З усього почутого і побаченого я зробив висновок про те, що не можна всі біди звалювати на завод. Винні і мешканці сіл, які по-утриманському ставляться до природи, вивалюючи сміття де заманеться.
Що стосується заводу, потрібно відзначити, що тут немає заборгованості із зарплати і податків. Всі розрахунки провадяться своєчасно. За останні два роки кількість робочих місць, у зв’язку з розширенням переробних ліній, зросла утричі. Нині тут працює понад 600 чоловік, в основному у сільській місцевості. Я побував у цехах заводу і поспілкувався з деякими. Мешканець села Кучурган Михайло Спринчан сказав:
– Я довго шукав роботу, а до цього поневірявся по Одесі.
Що тільки бідолазі не довелося пережити, відірваним від дому, від сім’ї. Тепер задоволений, зарплата задовольняє, і домашні справи встигає зробити.
Сергій Гінда із сусідньої Розалівки розповів:
– Працював до цього я на приватного господаря, цілими місяцями не бував вдома. А зараз, як заново на світ народився.
– Завод для мене, як рятівна знахідка. У Щербанці я місяцями не одержував зарплату, а якщо і виплачували, то вона не відповідала затраченій праці. А тут мене все цілком влаштовує, – розповів оператор фасувального цеху Віктор Вдовиченко.
Він, як і його колеги, із задоволенням відзначив той факт, що виробництво зростає і розвивається. Якщо у позаминулому році тут було дві лінії фасування, то в цьому їх вже шість. Все обладнання найсучасніше.
Директор Степанівського філіалу СП “Вітмарк-Україна” Наталя Михайлівна Вишнікіна розповіла, що завод виробляє соки у тетропакетах. Розлив іде під маркою “Одеський завод дитячого харчування”. Це екологічно чисті фруктові і частково томатні соки.
Вся продукція виготовляється з місцевої сировини, що закуповується як від населення, так і від сільгосппідприємств. Це – вишні, абрикоси, персики, сливи, яблука та інші фрукти. Головним постачальником є райони Одеської і частково Миколаївської, Кіровоградської областей, повідомила вона.
Потужність підприємства дозволяє переробляти за добу по 100 тонн фруктів і до 600 тонн томатів. У минулому році з помідорами простоювали черги. Чимало було і фруктів. Тобто, завод працював повною мірою. Цей рік видався невдалим. У зв’язку з кліматичними умовами плодів зовсім мало, надія на томати, а як буде – побачимо, підкреслила Наталя Михайлівна.
Є у заводчан і вагомі проблеми. Перше – газифікація. Нині підприємство працює на мазуті, на що ідуть великі затрати. І друга – спеціалісти. Випускники Одеської харчової академії не поспішають закріпити свої знання практикою на заводі.
– Я не один рік звертаюся до навчального закладу, випускники якого мешкають на території району і не виявляють бажання за тисячу гривень на місяць іти працювати на підприємстві. Один з них заявив, що краще торгуватиме мобільними телефонами і заробляти півтори, дві тисячі гривень. Але він не враховує того, що сьогодні можна заробити, а завтра ні. У нас же стабільна зарплата. Трудовий стаж іде. Не зовсім зрозуміло, для чого навчатися п’ять років, витрачати час, гроші, щоб потім працювати не за спеціальністю? – сказала Наталя Вишнікіна.
Так, зустрівшись з мешканцями сіл, з робітниками та керівниками на заводі, я переконався у тому, що проблеми, які хвилюють їх, можуть розв’язатися лише копіткою працею і підвищенням відповідальності кожного з них і за природне середовище, у якому доводиться жити, і за виробництво, яке дає можливість заробляти на хліб насущний. Іншого шляху не дано.
