дітям в Одеському міському притулку № 2. Нещодавно цьому дитячому закладу виповнилося п'ять років
Не відкрию таємниці, що багато дитячих садків за останні роки були «прихватизовані» різними комерційними структурами. Цьому пощастило, тут, як і раніше, чути дитячі голоси, хоча вивіску він змінив – тепер тут притулок № 2. Керує ним досвідчений педагог Ольга Вікторівна Галінська. До речі, директор не приховує, що самій з таким клопітним і великим господарством їй не впоратися. Виручають віддані і постійні помічники.
– Дуже допомагає нам місцева влада, і насамперед заступник міського голови Т.Г. Фідірко. За її участі було зібрано солідні благодійні внески, – розповідає О.В. Галінська. – А народний депутат С.В. Ківалов, який очолює піклувальну раду, відкрив комп'ютерний клас з встановленням п'яти комп'ютерів. З його допомогою придбано дитячий одяг, іграшки.
Як бачимо, друзів у притулку справді чимало. Є вони і в Одеській міськраді, і в облраді, і на найбільших підприємствах міста – «Одескабель», «Одеський коровай». Всіх не перелічити, але сказати, що вдалося завдяки помічникам, потрібно. Свій п'ятирічний ювілей притулок зустрів гідно – встигли і євроремонт у кімнатах зробити, і територію упорядкувати. Особисто мене вразила чистота і гарний смак, з яким і меблі підібрано, і дизайн оформлено. Так часто буває, коли роблять для дітей, та ще і з любов'ю. З усього видно, що і діти звикли тут до комфорту і затишку, а отже, і самі стежать за чистотою.
Весь день у них проходить у праці і турботі: одних лише гуртків я нарахувала майже десять. Це і «Юний художник» і «Математичні чомучки», і «Музичний клас». Керують заняттями вихователі, а педагоги одеської освітньої школи № 51 двічі на тиждень проводять з дітьми індивідуальні заняття. Потрібна ця справа, адже багато дітей серйозно відстали від шкільної програми, і ніколи не пізно надолужити згаяне. Девіз «притулок люблячих сердець» тут не просто красива фраза, а реально діюча програма. Додамо до цього шестиразовое харчування, заняття у спортзалі, і стане зрозуміло, чому багатьом дітям тут краще, ніж вдома. Про це вони і самі говорять, зібравшись в літньому дворику біля яскравої клумби з квітами з ювілейною емблемою «5 років».
– Тато нас залишив, мама померла, отож йти мені немає куди, – розповідає Таня Калиновська. – А тут мені затишно, комфортно, і я навіть повірила у свою мрію: хочу вступити навчатися на кухаря до вищого профтехучилища.
– Мене батько покинув, а мама в Туреччині на заробітках, – розповідає про себе Дмитрик Арнаут.
Дмитрик – не круглий сирота, і його вже не раз відправляли додому у Придністров’я, але він знову повертається до притулку, який став для нього рідним домом. Що ж, від добра добра не шукають... Схоже, цей висновок давно зробили Славко Драган, його два брати і сестра, які живуть у притулку всією сім’єю. Родом діти з Біляївського району, але до себе на батьківщину не поспішають, прижилися тут – і добре! Та й де вони зможуть ще одержати стільки домашнього тепла, уваги і ласки!
