Загальновідомо, що на черговій сесії Одеської обласної ради, що відбулася 17 серпня, жодних сенсаційних питань із політичним підтекстом не значилося. Але без певних дискусій усе ж таки не обійшлося. Нічого не поробиш, у такий час живемо – передвиборний. Але не тільки виборами живе облрада. Власне, про нинішні турботи обласної ради ми розмовляємо з її головою Миколою Скориком.
– Миколо Леонідовичу, на останній сесії обласної ради депутати дали високу оцінку Вам як керівникові. З чим було пов'язано включення до порядку денного сесії Вашого звіту?
– За чинним Законом «Про місцеве самоврядування в Україні» і згідно з регламентом обласної ради, голова зобов'язаний не менше одного разу на рік відзвітувати про свою роботу. Звісно, даний звіт – це не тільки характеристика його роботи як керівника, як особистості і як людини, що намагається об'єднати раду. Багато в чому це звіт про роботу ради в цілому. Сьогодні нам важливо зрозуміти, що, крім уже зробленого, ще потрібно зробити. Ми повинні визначитися з пріоритетами й напрямами, на які потрібно звернути першочергову увагу, вірно оцінити політичну ситуацію. На останньому пленарному засіданні депутати різних фракцій ставили запитання, політичний ми орган чи більше економіко-господарський. В остаточному підсумку дійшли висновку (і я раніше неодноразово говорив про це), що обласна рада, так само як міські й районні ради – економіко-політичний і політико-економічний орган. Пріоритетними для нас є питання розвитку економіки і соціальної сфери. Але і політичне життя регіону, а конкретно – ставлення депутатського корпусу й громадськості, що обрала цей депутатський корпус, до тих чи інших подій у нашій країні, не можуть не впливати на наші сесійні засідання.
– Керівники деяких місцевих рад, зокрема, Одеської міськради, вирішили до виборів не проводити сесію, щоб не створювати передумов для використання сесійної зали як додаткової трибуни для політичного піару. Ви про це не замислювалися?
– Вибори – важлива частина нашого життя. Але є життя регіону в цілому, про яке потрібно думати. Не знаю, чому майбутні вибори до парламенту послужили приводом для керівництва Одеси змінити графік пленарних засідань. Я, чесно кажучи, великої проблеми тут не бачу. Є чітко затверджений порядок денний, за межі якого в рамках сесійного засідання не можна виходити. У нас за регламентом є 30 хвилин на так зване різне, де депутати можуть висловлювати свою думку щодо того чи іншого питання, зокрема, і політичної спрямованості. Але якщо ви подивитеся на порядок денний 12-ї сесії облради, то там усі питання були економічного і господарського характеру. Сесії в районах і містах обласного підпорядкування теж йдуть за планом, без якихось проблем, пов'язаних із передвиборною кампанією.
– Миколо Леонідовичу, Ви практично щотижня виїжджаєте в райони області. Який, на Ваш погляд, найбільш проблемний район сьогодні? І чи є населений пункт, що практично не потребує втручання обласної ради?
– Не можу назвати ні того, ні іншого. Мені вдалося побувати в багатьох районах. Останнім часом, з огляду на передвиборну ситуацію в країні, навіть чую критику від своїх політичних опонентів, мовляв, голова обласної ради роз'їжджає по області й таким чином «піариться». Але я готовий до конструктивної дискусії з цього питання. Стараюся, щоб ці поїздки мали максимально робочий характер, намагаюся детально ознайомитися із ситуацією в тому чи іншому районі. Сказати, що якийсь із районів зовсім не потребує допомоги, не можна. Узяти, наприклад, один із найблагополучніших суб'єктів нашої області – Іллічівськ. Це самодостатнє місто, що у змозі саме себе забезпечувати. Сьогодні воно виробляє 22% промислової продукції всієї області. І в останні роки тільки процвітає. Міський голова Валерій Хмельнюк буквально в наступному році планує домогтися вже 35% промислового виробництва. Але з причини зовсім невірної системи бюджетоутворення, що сьогодні панує в країні, левова частка доходів у міста вилучається. І коли ті чи інші кошти повертаються до Іллічівська у вигляді субвенцій або дотацій, це підноситься як велика заслуга або обласного керівництва, або керівництва в Києві. Насправді ж, ситуація повинна бути зовсім іншою. У цьому зв'язку ми знову говоримо про необхідність конституційної реформи, але це вже не тема повноважень, а тема нормального бюджетоутворення і можливості територій самим вирішувати свою долю.
Стосовно проблемних територій. З огляду на те, що в нас 26 районів, не вистачить пальців на руках, щоб перелічити проблеми кожного з них. Це, насамперед, системні питання водопостачання півдня області, проблема газопостачання, характерна для півночі, півдня й центра, доріг, соціальних закладів тощо. Наприклад, я нещодавно побував у Біляївському районі, керівництво якого визначило головним соціальним пріоритетом на наступний рік спорудження школи в селі Троїцькому. Це село, у якому, незважаючи на демографічну ситуацію в країні, і на сьогодні немає вільних місць ні в дитячому садку, ні в місцевих школах, де на паралелі вчиться по 3-4 класи. Це велика рідкість для села. Я об'їхав багато сіл області і бачив по 5-7 дітей у класі. Від цього справді стає моторошно, мимоволі доводиться замислюватися про майбутнє нашої країни.
– Сьогодні політичні сили, що йдуть на вибори, знову заговорили про збільшення допомоги при народженні дитини. Як Ви вважаєте, чи зможе держава цілком вирішити демографічну проблему таким чином?
– Коли наші політичні опоненти намагаються маніпулювати цифрами, на які повинна бути збільшена ця допомога, ми говоримо, що цього не достатньо. До розв'язання цієї проблеми потрібен системний підхід. Не тільки розміром одноразової допомоги при народженні дитини визначається бажання чи небажання, можливість чи неможливість молодої родини зважитися на те, щоб народити в наш час дитину. Значну роль тут грають і питання роботи, заробітної платні, житла, медичного забезпечення. Зараз ми займаємося політичним перетягуванням канату, нас справді втягли в ці вибори. Але якщо говорити про те, що потрібно робити, так це випрацювати чітку стратегію розвитку нашої держави. Часто, буваючи в районах, я чітко зрозумів головне завдання. Як би ми не ділили наш убогий бюджет, нагодувати п'ятьма хлібами всіх голодних не зможемо. Треба розуміти можливості зростання економіки. І, я гадаю, що основною заслугою обласної ради і депутатів нинішньої каденції буде те, що нам вдасться серйозно збільшити дохідну частину бюджету за рахунок стимулювання розвитку економіки області. Як сказав один з лідерів нашої партії, ми повинні дати людям не рибу, а вудку, для того, щоб вони могли цю рибу ловити.
Наша область переважно аграрна. Якщо ми розвиваємо аграрний сектор, варто враховувати, що його рентабельність припускає якомога меншу кількість зайнятих у цьому секторі людей. Така ситуація на Заході, де існує хутірська система землеробства. В нас же – великі населені пункти, що потребують утримання соціальної сфери, устаткування робочих місць. Тобто, ми повинні думати про те, чим ще, крім сільгоспробіт, можна цих людей зайняти. Якщо території не освоювати, у нас буде і далі поширюватися практика, що побутує у багатьох районах області. На недавньому сесійному засіданні ми виключили зі списку адміністративно-територіального устрою село Ярове Ширяївського району у зв'язку з переселенням його мешканців до інших населених пунктів району й області. Практично на кожній сесії у нас розглядаються такі пункти. Це справді серйозна проблема і її потрібно розв'язувати глобально. Ми повинні говорити людям правду про те, що повинні піти на адміністративно-територіальну реформу. Але не так, щоб районний центр, у якому основне життя крутиться навколо бюджету, завтра перестав бути районним центром, і все життя в ньому завмерло, а працюючі люди були змушені виїхати відтіля. Потрібен комплексний підхід держави до цього питання. І політична сила, яку я репрезентую – Партія регіонів саме цей комплексний підхід і пропонує. Навіть йдучи на вибори, ми не даємо обіцянок просто тому, що нам хочеться переграти в цифрах наших опонентів. Мені шкода окремих політиків, що займаються таким популізмом. Я спілкуюся з простими людьми, вони все чудово розуміють. І для того, щоб люди повірили в щирість обіцянок, за цими словами повинна стояти справа. І обласна рада в цілому, і Партія регіонів, представники якої складають основу більшості в обласній раді, намагаються слова підкріплювати справами.
– Миколо Леонідовичу, спілкуючись у районах із селянами, Ви відчули, яке в них насправді ставлення до мораторію на продаж землі? Багато хто говорить, що думка центру – це одне, а самі люди думають зовсім по-іншому.
– Як у суспільстві в цілому, так і на селі, є різні погляди на це питання. Якщо говорити про селян, котрі живуть у приміських районах, то вони переважно за продаж землі. Тому що там земля оцінюється досить дорого. І вже є прецеденти, коли, наприклад, сільська бабуся за одну добу стає мільйонеркою. З другого боку, люди, що мешкають у районах, де земля є винятково засобом аграрного виробництва (а ви знаєте, в якому воно сьогодні стані), справді не в захваті від того, що ця земля може стати товаром із тієї причини, що на неї поки що немає платоспроможного попиту з боку серйозного бізнесу. Можна скільки завгодно лаяти земельну реформу, але вона дозволила селянам розраховувати на стабільний дохід від оренди своїх земельних паїв. Це породило іншу сторону медалі: на селі склалася ціла категорія людей, що не хочуть працювати. Вони в цьому не зацікавлені, тому що зарплати на селі, на жаль, маленькі. А на доходи, що дає домашній оборот і та ж оренда паїв, можна якимось чином прожити. Це проблема зайнятості, коли працездатні не хочуть йти працювати. Але в таких людей немає принципових амбіцій, є якийсь мінімум, і він їх влаштовує.
Я гадаю, що так чи інакше ми прийдемо до того, що земля стане товаром. І від нас – депутатів усіх рівнів – залежить, яка ситуація на земельному ринку буде в кожному конкретному регіоні. Ми жодним чином не повинні повторити досвід Києва і Київської області і дати привід для друкованих скандалів, подібних до тих, що там обнародувані. Але на сесії депутати різних фракцій говорили про те, що в нас є приховані наростаючі проблеми в земельній сфері, і без консолідованої позиції обласної ради, обласної держадміністрації, районних адміністрацій і районних рад ми не зможемо зберегти порядок. Тому що, коли районна рада тягне в одну сторону, а райдержадміністрація в протилежну, коли в них різні думки щодо багатьох принципових питань, це небезпечно як для конкретного району, так і для розвитку області в цілому. І якщо знову ж говорити про конституційну реформу, то, як уряд несе взаємну відповідальність із Верховною Радою, ми хочемо так само нести взаємну відповідальність з обласною державною адміністрацією. А не провадити політику подвійних стандартів: коли хочемо, ми чуємо думку один одного, а коли не хочемо, говоримо, що це не ваші повноваження. І починаємо з'ясовувати, чиї ж це повноваження. При цьому рада посилається на один закон, а держадміністрація – на другий. Мені здається, що якби ми менше сил витрачали на пошуки компромісів, регіон би від цього тільки виграв.
– Миколо Леонідовичу, беручи до уваги, що губернатор очолює виборчий штаб однієї з політичних сил, наскільки велика ймовірність використання адмінресурсу в нашому регіоні?
– Мені вже доводилося відповідати на це запитання. І я готовий повторити, що без адмінресурсу в Україні не проходили жодні вибори. Він використовувався більш відкрито чи менше, зокрема, і «жовтогарячою» владою. Я справді сказав комплімент на адресу колишнього губернатора Василя Цушка. Ви, напевно, пам'ятаєте, що на етапі виборів 2006 року в нас ішли досить серйозні дискусії між Партією регіонів і Соціалістичною партією. Але те, що Василь Петрович пішов у відпустку і керував виборчою кампанією не з робочого кабінету губернатора, а зі штабу Соцпартії, я гадаю, заслуговує на повагу. І я гадаю, що Іван Плачков на сесії не був до кінця щирий у своїх висловлюваннях із приводу суміщення посад. Я готовий підкреслити, що у губернатора ненормований робочий день, він не може, як звичайний службовець облдержадміністрації, прийти на роботу о 9.00 і піти о 18.00. Ми працюємо в одному будинку, і я знаю, що Іван Васильович ніколи не йде о шостій годині вечора, він досить багато і активно трудиться. Тому не вірю, що в кабінеті губернатора не будуть вирішуватися питання, пов'язані з роботою виборчого штабу «Нашої України – Народної самооборони». Якщо така робота буде провадитися, ми, звичайно, будемо на це реагувати.
Я не приховую, і ніколи не приховував своєї партійності. На відміну від голови облдержадміністрації, який тільки останнім часом став активно говорити про свою партійну приналежність. Донедавна вважалося, що Іван Плачков – тільки губернатор, і він відсторонений від якихось політичних сил. Можу згадати його цитати з цього приводу в різних інтерпретаціях. Я завжди говорив про те, що тим, що я перебуваю на посаді голови обласної ради, я зобов'язаний Партії регіонів і особисто її лідеру. Мені надана довіра, і я зобов'язаний виконувати передвиборні обіцянки партії. Не «відпрацьовувати» у негативному розумінні, як говорять наші політичні опоненти, а саме виконувати ті політичні обіцянки, що наша політична сила давала на виборах. Я вважаю, що це чесно і перед партією, і перед тими виборцями, що за неї голосували. Однак я не є членом виборчого штабу, навмисно відмовився від внесення до списку кандидатів у народні депутати України для того, щоб мати можливість нормально працювати на посаді голови обласної ради. При цьому я не приховую, що буду агітувати за свою партію у вільний від роботи час, буду зустрічатися з виборцями. Але за підсумками тих зустрічей, що провадилися головою облради останнім часом, тобто вже під час офіційної передвиборної кампанії, ніхто не може звинуватити мене в тому, що я займався передвиборною агітацією у свій робочий час.
