Країна, та зокрема наш регіон, вступають в період чергової виборчої кампанії. Її проведення вже відбивається на підвищенні активності громадсько-політичних фундацій, на поглядах мешканців. Сьогодні в період поступового загострення конкурентної боротьби претендентів на перемогу висловлюються різноманітні прогнози щодо електоральних перспектив партій і блоків (нерідко з претензією на знання істини в останній інстанції). Це притаманно й Одещині, де потенційному виборцю вже наразі нав’язується стереотип, як та за кого голосувати (з визначенням лідерів та аутсайдерів). Проте, на мій погляд прикладного політолога, в основу оцінки та прогнозу ситуації й суспільних настроїв має бути покладений виключно об’ективно-нейтральний, ретроспективний аналіз стану справ, врахування у сукупності усіх позитивних та негативних факторів, які можуть вплинути на кінцевий результат виборів. Матеріал, який пропонується, і є спробою неупереджено проаналізувати перебіг низки виборчих кампаній в Одеській області.
Підсумки президентської виборчої кампанії 1999 року – комуністичний ренесанс не відбувся
Результати виборчих перегонів 1999 року на Одещині слід розглядати в контексті того, що протягом 1994 – 2002 років область постійно голосувала за кандидата-центриста на президентських виборах, симпатизувала лівим політичним силам на парламентських виборах.
Так, у 1994 році на Одещині на користь Л. Кучми, який для мешканців регіону асоціювався з центризмом та курсом на зміцнення стосунків з РФ, проголосувало 66,8% виборців, за Л. Кравчука – 29,23%. В 1999 році за Президента-центриста віддали свої голоси 52,83 %, а за лідера КПУ П. Симоненка – 40,63 % (Л. Кучма одержав перемогу в 7-ми з 11-ти територіальних виборчих округів, а конкретно, – у всіх містах обласного підпорядкування та в 9-ти районах області).
Динаміка електоральних настроїв свідчила, що найбільш лівоопозиційно під час президентських виборів-1999 голосувало населення дотаційних, з наявністю загострених соціальних проблем північних районів – Великомихайлівського, Кодимського, Котовського, Красноокнянського, Савранського, а також Миколаївського. Настрої громадян у цих районах характеризувались наявністю досить негативного відношення до влади усіх рівнів, яке стимулювалось активною пропагандистською діяльністю осередків КПУ. Чимало прихильників комуністів було також у південних районах області (Болградському, Ренійському, Ізмаїльському).
У приміських районах – Біляївському, Комінтернівському, Овідіопольському та Роздільнянському на президентських виборах-1999 більшість голосів була віддана за Л. Кучму. Лідером за цим показником був Роздільнянський район.
При цьому область не можна було вважати електоральною базою «лівих». В 1999 році переважна частина громадян проголосувала на підтримку діючого Президента, область не була «червоною» на відміну від усіх сусідніх регіонів.
Перебіг президентської кампанії 1999 року мав свої специфічні риси та особливості. Незважаючи на те, що Л. Кучма за підсумками голосування у першому турі виборів по області лідирував, загальна сума голосів, які отримали ліві кандидати, перевищувала кількість голосів, відданих за діючого тоді Президента (П. Симоненко, Н. Вітренко та О. Мороз зібрали загалом на 7,26% голосів більше). Для його перемоги у другому турі виборів центристи здійснили заходи щодо підвищення активності молоді, залучення до голосування інших категорій, які не взяли участі у виборах, перетягування на свій бік певної частини електорату інших кандидатів та тих, хто проголосував проти усіх (2,39%).
За діючого Президента висловлювались, у цілому, всі, хто не бажав комуністичної реставрації в країні, вважаючи її регресом та загрозою соціальної конфронтації. Підтримували кандидатуру П. Симоненка, крім його звичайних прихильників, близько половини тих, хто у першому турі віддав свої голоси О. Морозу та Н. Вітренко.
Слід врахувати й те, що між І та ІІ туром виборів координуюча роль ЦК КПУ послабшала, гучні агітаційні заходи припинились, й низовому активу Компартії прийшлось боротись за свого кандидата фактично наодинці. Лунали окремі думки, що П. Симоненко пішов на фактичну змову зі своїм конкурентом, відмовився від можливої перемоги, адже не захотів взяти відповідальність за подальшу долю країни.
Поряд з цим, результати другого туру голосування свідчили, що позиції комуністів (а також симпатії до них населення у сукупності з протестними настроями до існуючої влади) залишались досить сталими. На підтримку П. Симоненка в сільській місцевості висловлювався насамперед електорат похилого віку (який у невеликих сільських районах склав 50 – 60% тих, хто прийшов на вибори) та значна частина ветеранських організацій.
Виборча кампанія-2002 в Одеській області – перемога лівого та загальноцентристського політичних векторів
Електоральні настрої виборців Одещини за результатами парламентських виборів-2002 принципово не змінились.
Мешканці області знову віддали перевагу лівим (отримали понад 40% голосів), центристським та лівоцентристським (у сукупності зібрали майже третину голосів) політичним силам, а наприклад, головні складові правого руху – «Наша Україна», БЮТ, «Яблуко», «Команда озимого покоління» навіть разом не зібрали 15%. Було підтверджено, що регіональна громадська думка менш поляризована, ніж загалом по Україні. За результатами виборів-2002 Одещину не можна було однозначно назвати «червоною« чи центристською – кожен з переможців виборчих перегонів не мав абсолютної підтримки електорату.
Якщо звернутись до конкретних цифр, то комуністи зібрали понад 26% голосів, блок «За єдину Україну» – 14,35%, СДПУ(о) – 8%, СПУ – 7,5%, блок «Наша Україна»– 6,6%, ПСПУ – 4,19%, БЮТ – 3,2%.
Водночас результати виборів-2002 свідчили, що в електоральних симпатіях мешканців регіону відбулись і деякі нові явища. Це стосувалось послаблення позицій комуністів у традиційно «червоних» районах півночі області. Прикладів цього було багато: якщо в 1998 р. комуністи лідирували в 23-х районах, то в 2002 році – в 19-ти. Наприклад, якщо у Котовському районі в 1998 році КПУ зібрала 68% голосів, то у 2002 році – 36%; у Великомихайлівському – відповідно 70% та 46%.
Певний успіх комуністів в південних прикордонних районах (Ренійському та Болградському) зокрема обумовлювався впливом «молдовського фактору», а саме: стимулом у роботі осередків КПУ був успіх Компартії Молдови на парламентських виборах 2001 року, до того ж одеські комуністи мали певну допомогу від «молдовських товаришів».
В Одесі отримання комуністами найбільшої кількості голосів порівняно з іншими фундаціями пояснювалось тим, що провладні політичні сили зосереджували основну увагу на боротьбі з правими за крісло мера по лінії протистояння «Р. Боделан – Е. Гурвіц». При цьому комуністи були об’єктивним союзником прободеланівських сил, тому що теж жорстко виступали проти Е. Гурвіца навіть у збиток своєї кандидатури на посаду міського голови М. Копита, агітація за якого мала переважно формальний характер (він одержав 18% голосів).
При цьому на фоні загальної «партізації» складу рад усіх рівнів позиції комуністів помітно послабшали.
Облорганізації альтернативних КПУ компартій – КПРС та КПУ (о) під час виборів відтягнули на себе частину голосів «симоненківців» – КПУ (о) – 2%, КПРС – 0,7%.
Регіональні соціалісти позитивно оцінили результати парламентських виборів для СПУ по Одеській області. Частково вони були обумовлені переходом частини прихильників КПУ, розчарованих своїм центральним керівництвом, до більш критично налаштованої до усіх владних структур Соцпартії. По-друге, в багатьох районах соціалісти провели виборчу кампанію наполегливо і активно, здійснювали агітацію з точки зору організації – розумно, а за змістом – демагогічно, згуртували навколо себе частину інтелігенції(насамперед, вчителів) та селян.
Місцеві осередки ПСПУ, які ледве-ледве забезпечили подолання їх партією в області 4% бар’єру, були деморалізовані загальною поразкою та у подальшому фактично перестали бути однією з провідних регіональних політичних сил.
Головний представник лівоцентристів у регіоні – облорганізація СДПУ(о) досягла кращих результатів, тобто подолання 10% показника у мм. Білгороді-Дністровському, Одесі, Іллічівську, Котовську, Ізмаїлі Біляївському, Овідіопольському, Татарбунарському районах. Третє місце серед інших суб’єктів виборчого процесу в області було забезпечено не стільки активністю регіонального керівництва, скільки за рахунок постійних відвідувань Одещини лідерами СДПУ(о).
Політичні сили центристського спектру сприйняли підсумки виборів в залежності від результатів, які були досягнуті їх партіями на виборах до Верховної Ради.
Обласні партосередки – члени блоку «За єдину Україну»( АПУ, НДП, ПР, ПППУ, «Трудова Україна») погодились з тим, що у передвиборчій агітаційно-пропагандистській діяльності їх виборчих штабів були суттєві недоліки. Блок переміг у Березівському, Комінтернівському, Роздільнянському (кращий показник по області), Савранському (раніше завжди «червоному»), Ширяївському районах. 8 з 11-ти народних депутатів України від мажоритарних округів Одещини чи висувались від блоку, чи були членами партій у його складі, серед них найбільш переконливу перемогу у своїх виборчих округах отримали Ю. Крук (майже 49% голосів) та В. Калінчук (понад 43%).
Суттєво збільшилась кількість членів партій блоку у складі місцевих рад усіх рівнів. Наприклад, у 1998 році серед депутатів облради було 5 членів АПУ та 2 – НДП, а у 2002 році до неї було обрано 20 членів АПУ, 2 – ПР, 2 – ПППУ, 1 – НДП.
У цілому ж, блок «За єдину Україну» у 2002 році і в Одеській області не набрав того відсотка голосів, на який претендував. Найгірші результати блоку були в Кілійському, Любашівському районах та м. Котовську.
Результати виборів віддзеркалили провал проектів суто лозунгових, демагогічних – ПЗУ, ПП «Яблуко», «Команди озимого покоління» (КОП).
Досить показовим в цьому плані був «феномен ПЗУ». «Зелені» блискуче виграли в 1998 році (10,75% голосів, друге місце після комуністів в області), проте «блискуче» програли у 2002 році, зібравши лише 3,17% голосів.
Регіональна організація ВПО «Жінки за майбутнє», як і ПЗУ, зазнала свого роду психологічного шоку від того, що не отримала навіть 3% показника на виборах по області (в жодному районі та місті не зібрали 5% голосів). Діяльність організації після цього була фактично припинена.
Відносно невелика кількість голосів, відданих на користь блоку «Наша Україна» в області (майже в 3,5 раза менше загальноукраїнського показника, п’яте місце серед інших суб’єктів виборчого процесу), керівниками місцевих організацій ПРП та НРУ не коментувалась. Праві сподівались на отримання 15-17% голосів, але лише в Миколаївському районі, мм. Одесі та Южному подолали 10% планку. Це в значному ступені було обумовлено тим, що майже усі сили прихильників В. Ющенка були зосереджені в обласному центрі та працювали на користь Е. Гурвіца.
Регіональна організація ВО «Батьківщина» зазнала жорсткої критики з боку центральних партійних органів за досить низький відсоток голосів, отриманих блоком Ю. Тимошенко під час виборів на Одещині («зайняли лише 20-те місце серед інших областей України, поступившись навіть блоку Н. Вітренко»). Керівництво облосередку визначило причиною цього «неефективну агітаційну роботу». 4% позначку блок подолав лише в Одесі, Ізмаїлі, Татарбунарському та Кілійському районах. Виключенням став Теплодар (26,5% електоральної підтримки), де Ю. Тимошенко викликала фурор своїм ефектним виступом.
Повну поразку на виборах, незважаючи на національний склад Одещини, зазнав «Руський Блок» (отримав 0,7% голосів, навіть у м. Ізмаїлі – не більше 2%). Його керівники пояснили це невистачанням коштів, запізненням у розгортанні агітаційної роботи, навіть «зрадою з боку УПЦ (МП)». Головна ж причина в тому, що блок фактично не мав дієздатної мережі своїх осередків по районах області.
Висновки: парламентські вибори-2002 року виявили ряд тенденцій:
– початок зниження впливу комуністів в регіоні;
– деяке посилення авторитету сил загальноцентристського спектру;
– залишення досить слабкої електоральної бази правих.
Саме ці фактори обумовили кінцевий результат виборів Президента України-2004 на Одещині: протистояння кандидата-центриста та лідера «правих» призвело до відтоку переважної частини електорату до В. Януковича.
Президентські вибори-2004 – протистояння центристів та правих
Особливості президентської виборчої кампанії-2004 на Одещині обумовлювались чинниками, які були типовими для усієї України, а саме:
– основна боротьба спостерігалась між кандидатом-центристом та кандидатом від правих політичних сил. Підсумки першого туру виборів (31.10.2004 р.) засвідчили, що рейтинг лівих у регіоні знизився, як ніколи раніше. За їхніх кандидатів проголосувало загалом лише трохи більше 18 %, зокрема, за О. Мороза – 8,5%, П. Симоненка – 6,7%, Н. Вітренко – 2,19 %, О. Яковенка – 1,1 %. Для порівняння: під час виборчих кампаній 1998,1999, 2002 років за лівих, на Одещині голосувало до 40% виборців.
– протистояння центристів та правих мало досить жорсткий характер та обумовлювало втягування до виборчих баталій переважної частини навіть досить аполітичного населення Одещини;
– якісно нового рівня сягнуло використання передвиборчих технологій; передвиборчої наочної агітації;
– значно ширше до виборчих перегонів були залучені національно-культурні товариства, конфесії, профспілки;
– активніше у порівнянні з 1999 роком працювали ЗМІ, насамперед, партійна преса.
Поряд з цим, специфіка соціально-економічного розвитку регіону, національно-культурні та духовні традиції населення, багатонаціональність, сталий, сформований протягом усього періоду незалежності розподіл електоральних симпатій мешканців між лівоцентристами, лівими та центристами безпосередньо вплинули на результати виборів та обумовили перемогу В. Януковича.
Голосування 26.12.2004 р. (третій тур виборів Президента України) в Одеській області в черговий раз засвідчило існуючу схему розподілу електоральних симпатій мешканців та підтвердило попередні висновки стосовно впливу центристських та правих політичних сил у регіоні.
При цьому слід врахувати, що суперечності між цими силами виявились наразі більш рельєфно, більш того – суттєво загострились.
У наявності була водночас мобілізація сил протилежних сторін та відповідна поляризація поглядів.
У голосуванні 26.12.2004 р. взяли участь 1 249 845 громадян – 68,7% (суттєвих відмінностей у порівнянні з 31.10. та 21.11.2004 р. не було). Слід зазначити, що показники активності виборців були досить стабільними, в усіх районах вони не падали нижче планки в 61%. Вперше найбільш активно голосували окремі міста обласного значення: Южне (79,5%), Іллічівськ (76,8%), навіть Теплодар (70,9%). Перевищила середній рівень активності й Одеса: тут проголосувало майже 69% виборців. Серед районів лідирував Тарутинський (77,5% проголосувавших).
На користь В. Януковича висловилось 66,56% громадян; В. Ющенка – 27,46%.
Розрив між кандидатами склав 39,1%, тобто зменшився у порівнянні з другим туром лише на 1,5%.
Показове явище – проти обох кандидатів проголосувало 42937 громадян (тобто 3,43%), що було найвищим показником в Україні (в цілому в країні висловилось проти усіх 2,34% виборців).
В. Янукович знову зібрав найбільшу кількість голосів на півдні області – понад 77%. У центрі (без Одеси) за нього проголосувало майже 64%; в Одесі – 63,6%; на півночі регіону – трохи менше 60%.
Фактично абсолютною була перемога В. Януковича в Болградському 145-му територіальному виборчому окрузі – понад 84%. При цьому райони, які входили до його складу, посіли І-ІІІ місця в регіоні за кількістю голосів, відданих за цього кандидата (відповідно – Болградський, Ренійський, Арцизький).
Відповідно В. Ющенко отримав найбільшу електоральну підтримку у північних районах Одещини – майже 34%. В Одесі та приміських районах на його користь висловилось майже 30% виборців; на півдні – близько 18%. Серед міст обласного значення лідер «Нашої України» зібрав найбільшу кількість голосів у Теплодарі – 34,8%.
За цими цифрами можна відслідкувати й динаміку деяких змін в електоральних симпатіях мешканців регіону від голосування до голосування.
Так, у І турі виборів за кількістю голосів, відданих на користь В. Януковича, лідирував південь, далі йшли відповідно північ, центр та Одеса. У другому турі – відповідно південь, центр, північ та Одеса; у третьому – південь, центр, Одеса та північ. Як ми бачимо, кількість прибічників В. Януковича в північних районах області поступово знижувалась.
На відміну від І та ІІ турів голосування, коли В. Янукович переміг в усіх районах та містах обласного значення, 26.12.2004 р. на користь його суперника висловилась більшість виборців Балтського району (53,7%), Іванівського (51,1%), Миколаївського (51%) районів; В. Ющенко дістав перемогу також і в Савранському районі – 47,5%. Фактично однакові результати мали кандидати в Любашівському районі ( В. Янукович – 47,6%, В. Ющенко – 47,4%).
Загалом серед територіальних виборчих округів найбільша електоральна підтримка В. Ющенка мала місце в Ананьївському 140-му окрузі (37,7%), в основному за рахунок Любашівського, Миколаївського, Савранського та частково Ширяївського районів.
Причинами певного успіху В. Ющенка у зазначених районах стали: відсутність позитивного іміджу місцевої влади, неприйняття дієвих заходів щодо попередження виникнення зон соціальної напруги (що мало місце в Балтському, Іванівському, Миколаївському районах); досить висока активність «правих» (у Балтському, Миколаївському районах) та соціалістів (у Любашівському, Савранському районах), яким ані місцева влада, ані центристи були не в змозі протиставити вагомі контрпропагандистські аргументи.
Щодо позицій окремих категорій, верств населення, громадсько-політичних сил:
Електоратом В. Януковича стали працівники підприємств, значна частина селян, підприємці, чий бізнес пов’язаний зі східноукраїнськими та російськими партнерами.
Як завжди продемонстрували високу ступінь активності пенсіонери, насамперед, серед супротивників В. Ющенка, що складали основну частину виборців похилого віку в районах області. Підтримка В. Януковича в сільській місцевості була в значному ступені обумовлена підвищенням розміру пенсій.
Представники інтелігенції: науковці, вчителі, медичні працівники дотримувались суперечливих поглядів.
Основна частина держслужбовців висловилась на користь кандидата-центриста, розцінюючи його перемогу, як умову забезпечення своєї подальшої, стабільної праці. Поряд з цим, серед їхньої низової ланки лунали критика центральної влади, яка не покращила їх матеріального становища відповідно до російських аналогів.
Серед громадсько-політичних фундацій найбільш активно на підтримку кандидата-центриста працювали облорганізації НАПУ, СДПУ (о), ПР, ТУ, які виступали головною рухомою силою коаліції громадсько-політичних сил «Одещина – за В. Януковича!». З аналогічних позицій виступала й переважна більшість провідних громадських об’єднань Одещини: ветеранські, афганські, чорнобильські, козацькі, національно-культурні, жіночі, молодіжні, а також профспілки.
З іншого боку, на користь В. Ющенка під егідою обласного штабу блоку «Наша Україна» виступали облорганізації ПРП, ВО «Батьківщина», УРП «Собор», УНП, НРУ. Серед відомих громадських фундацій регіону лідера «Нашої України» підтримав облосередок ВУТ «Просвіта».
Вперше за усі попередні виборчі кампанії серед віруючих спостерігалась певна поляризація поглядів, обумовлена діяльністю різних конфесій. Так, представники УПЦ (МП) – як керівники Одеської єпархії, так і благочинні по районах, публічно підтримували кандидатуру В. Януковича, що суттєво вплинуло на настрої електорату, особливо у сільській місцевості. Більшість представників інших конфесій своєї позиції до виборів не оприлюднювала. Проте місцеві священнослужителі УПЦ КП, УГКЦ, РКЦ, церков ЄХБ, ХВЄ, адвентистів сьомого дня, методистів тощо критикували чинне законодавство, яке, на їх думку, «не забезпечує умов для їхнього дієвого партнерства з державою у вирішенні проблем духовного відродження суспільства та морального виховання молоді». На цьому фоні в індивідуальних бесідах з віруючими лунали висловлювання на користь кандидата від опозиції.
Підсумки виборів-2006 на Одещині – підтвердження традиційного розподілу електоральних симпатій.
Вибори-2006 (як до парламенту, так і до місцевих рад) у черговий раз засвідчили, що мешканці Одещини у своїх електоральних симпатіях віддають перевагу центристським, лівоцентристським і лише частково – правоцентристським та правим політичним силам.
(Продовження на 7-й стор.)
