Чи потрібен сьогодні агроном? Це запитання для багатьох звучить просто риторично. Для багатьох, але не для всіх. Врядигоди спливають шапкозакидацькі висловлювання на адресу цієї служби. А приказка про те, що грім, потрібніший від агронома, мабуть, найбезневинніша у низці інших зневажливих визначень, даних особою на ім'я Кажуть. Взяти хоча б розмову про два дощі у травні: і агронома вже радять послати за дуже непристойною адресою, а якщо дощ ще один у червні, то керівник вже на трибуні... Так розмірковували у недавні часи. А як зараз?
Про це наша розмова з головним агрономом ТОВ «Агрофірма «Кодима» М.П. МРОЧКОМ.
– Миколо Петровичу, Ви людина широко відома в області, особливо серед технологів рослинництва. Як Ви оцінюєте сьогодні роль агронома?
– Агрономом я працюю вже тридцять п'ятий рік. За цей час всіляке доводилося бачити, долати неймовірні труднощі. Взагалі скажу так: не було за цей час двох однакових сезонів. Тому тактику доводилося уточнювати перед початком будь-якої сільгоспкампанії: чи то сівба, збирання врожаю, підготовка ґрунту чи догляд за посівами. Тут потрібен завжди точний діагноз і розробка чітких і аргументованих агроприйомів. Поле, воно, як людина, теж часто хворіє, стомлюється і потребує ретельного за собою догляду і грамотно виписаних «ліків». А хто це все може зробити, крім агронома? І там, де його немає, і де все робиться за рекомендацією з центру або сусідніх «знавців», там завжди залишаються у великому накладі.
Заощаджуючи на посаді агронома, багато великих товаровиробників, про фермерів вже і не говоримо, втрачають у десятки разів більше. А отримана сьогочасна вигода потім обертається спадом врожайності або взагалі втратою родючості землі. От у Німеччині, наприклад, людині без диплома аграрія навіть у спадщину не віддадуть землю для її обробітку.
А в нас сьогодні землею займаються буквально всі, кому не ліньки. І кожен експлуатує її, бідну, на свій лад і розсуд. У нас усі знають все про футбол, про політику і про... вирощування високих врожаїв. Тільки дилетантство – воно завжди залишається дилетантством у будь-якій сфері діяльності. І до добра ніколи не доводить.
– Гадаю, що до Вашої авторитетної думки дослухаються. А тепер розкажіть, будь ласка, як Ви у цей важкий час будуєте свою роботу, напередодні майбутньої сівби озимих.
– Ми з головою Миколою Васильовичем Сорочаном, він теж агроном, розпочинаємо кожен свій робочий день з включення комп'ютера. По інтернету вивчаємо ситуацію не лише в Україні, але й у сусідніх країнах. Насамперед, детально обстежуємо відомості про погоду, рух циклонів і антициклонів. За цими даними будуємо прогнози вже на території свого господарства і відпрацьовуємо тактику дій. Особливо у період проведення відповідальних сільськогосподарських кампаній: чи то сівба, жнива, підготовка ґрунту, внесення добрив.
Ми зранку обов'язково буваємо біля кожного агрегата і разом з механізаторами відпрацьовуємо всю технологію виконання майбутньої роботи. На одній ділянці голова, на другій – я. Якщо щось незрозуміло, механізатори одразу виходять на зв'язок. У кожного з нас для цього є мобільний телефон.
Так ми працювали восени, навесні і все літо. І результати, як кажуть, є. Незважаючи на небачену за моєї пам'яті посуху, наша агрофірма у поточному році все-таки одержала на круг по 37,7 центнера зерна з площі, яка перевищує 2,5 тисячі гектарів. Це, звичайно, далеко не наш показник, але за екстремальних умов, що склалися, він виявився одним з найкращих в області.
– Ось Ви кажете, що це не ваш показник. А який тоді ваш і як Ви це визначаєте?
– Щоб відповісти на це запитання, я знову повернуся до початку нашої розмови і ще раз підкреслю величезне значення агрономічної служби. Без неї ми б сьогодні пливли за «волею хвиль» і, можливо, і не пасли б задніх, але і врожаями особливими теж не виділялися.
Десь чотири роки тому ми з’ясували, що наші поля слабко або майже не реагують на додатково внесені мінеральні добрива. А працювали ми за агрохімічними картами, яким було майже 15 років. І відтоді належного дослідження ґрунту не провадилося.
Тоді запросили до себе фахівців з центру «Держродючість». Після збирання врожаю вони провели детальний аналіз ґрунту на кожному полі і зробили розрахунки під запланований врожай. Повторю для колег: врожай можна і потрібно запланувати, тільки слід для цього чітко дотримуватися всіх вимог агротехніки. Інакше і не варто взагалі город городити.
Отож, розрахунки ми зробили, маючи намір одержати не менш 50 центнерів зерна. Завдання могло бути здійсненним, якщо не просто збільшимо дозу мінерального підживлення, але і проведемо його за новими рекомендаціями для кожного поля. І ось яка вийшла віддача за ту суто агротехнічну операцію. У 2004 році ми одержали з гектара 50,1 центнера зерна, у наступному році – 60,6 центнера, у минулому – 62,5 центнера. Іншими словами, за останні роки нам вдалося збільшити врожайність майже удвічі. У це багато хто можуть не повірити, але це було саме так, і результати наші не раз перевірялися й перепровірялися.
Посуха призупинила наше просування вперед, але я впевнений, що ми повернемося на вже здобуті раніше позиції. А поки що скажу, знову адресуючи свої слова, насамперед, колегам, що наша співпраця з центром «Держродючість» мала не разовий характер. Кожні 2-3 роки ми разом провадимо нове обстеження кожного поля, робимо аналіз ґрунту і виробляємо нові підходи щодо його підживлення мінеральними добривами, тими, яких не вистачає.
– Остання науково-практична конференція щодо підготовки до сівби озимих, яка проходила на базі СВК «Дружба» Саратського району, ще раз показала, що багато Ваших колег явно не по-господарському ставляться до заготівлі і підготовки потрібного насіннєвого матеріалу. Що Ви на це скажете?
– Продовжимо прописні істини і скажемо, що насіння – це основа. І від слабкого насіння, як кажуть у народі, немає чого чекати врожаю і якісного товарного зерна.
Ми цьому чинникові надаємо особливого значення. Сіємо, як правило, 2-3 основні сорти і 4-5 нових, котрі проходять державні випробування, а також сорти закордонних селекцій. Попередньо всі нові сорти проходять апробацію на нашому дослідному полі.
Для сортообміну і сортовипробувань підтримуємо постійні ділові контакти з Одеським селекційно-генетичним інститутом, інститутом агропромислового виробництва, елітгосподарствами області тощо. В підсумку цих відносин і наукових рекомендацій ми у минулому році зробили ставку на такі сорти озимої пшениці, як «Вікторія одеська», «Шестопалівська», «Панна». Для товарних посівів використовуємо насіння не нижче другої репродукції, щоб краще використовувати потенційні можливості сорту. Не підвела нас і новинка – озима пшениця сорту «Смуглянка», яка за умов спекотного літа дала по 58,3 центнера.
Ось що означає, зі знанням справи ставитися до добору насіннєвого матеріалу. Тут без перебільшення потрібен науковий підхід з врахуванням всіх особливостей і погоди, і самого поля. І я просто не розумію своїх колег, які відмовляються від елітного насіння, від інших нових сортів тієї ж озимої пшениці, які зарекомендували себе у наших умовах, а сіють тим зерном, що є під рукою. Так, звичайно, мої колеги-агрономи чинити не можуть, швидше за все, їх до цього примушують керівники господарств, яких цікавлять лише гроші, сьогохвилинна вигода. Великі доходи при мінімальних витратах. Але ж так не буває!
А можливо у цьому винна і усталена в країні аграрна політика, коли державна компенсація дається за посіяні гектари. Незалежно від того, які вкладено затрати і який отримано врожай. А якщо так, то і витрачатися, виходить, немає жодного сенсу.
– Ми напередодні нової сівби озимих. З усього видно, її доведеться провадити теж за екстремальних умов. Вже згадана конференція показала, що багато хто просто розгубився перед дилемою – сіяти чи не сіяти? Що Ви порадите?
– Я брав участь у роботі тієї науково-практичної конференції. Взагалі в мене є непорушне правило відвідувати всі заходи, що провадяться в області з цієї теми. Чи то «дні поля», відвідування дослідних ділянок, посівів в інших районах. І кожного разу щось корисне беру для себе.
Від останньої зустрічі, звичайно, чекав більшого, особливо хотілося почути повідомлення моїх колег-практиків. Та й самому поділитися своїми спостереженнями. Але не вийшло: говорили, в основному, одні учені і ті, на жаль, не до кінця виправдали наші сподівання.
Найголовніший висновок цієї зустрічі – затвердження цілком нових термінів проведення сівби озимих. У нас вони за останні три роки зсунулися з 10-го на 15 – 20 вересня. Це дасть можливість одержувати здорові сходи, які потім не переростають і не заражуються з осені злаковими мухами або іншими хворобами. Звичайно, названі мною терміни підходять для нашої північної зони, а для центральної і південної вони можуть і повинні бути іншими.
Аномальні умови, посуха, що триває, як ніколи гостро порушують питання про підготовку ґрунту до сівби. Звичайно, ні про яку оранку не може бути і мови. Але от дискування повинно бути проведено повсюди, незалежно від того, що на цьому полі сіятиметься восени або навіть навесні. Кажу про це ще і тому, що коли я їхав до Зорі Саратського району, то вздовж усієї траси з прикрістю спостерігав: поля, де жнива пройшли місяць тому, все ще стоять вкриті стернею, без вкрай необхідного лущення. Не мені нагадувати моїм шановним колегам, що на такому полі щодня з гектара випаровується 400 тонн дорогоцінної вологи, якої і так майже немає навіть у метровому шарі.
Ми таку роботу одразу після жнив провели за три дні. Працювали сім агрегатів цілодобово. Такі поля вже не так втрачають вологу, а вночі навіть накопичують її чи то від роси, чи то від ранкових туманів. Що зробиш, іншого джерела вологи поки що немає: дощі і далі обходять нас.
Дуже важливим залишається питання про внесення мінеральних добрив. Самі умови складаються так, що без них ніяк не обійтися. Інше питання – як і скільки їх вносити. Тут єдиного рецепту немає, і треба виходити із ситуації, що склалася на кожному конкретному полі.
Скажімо, під врожай поточного року ми провадимо три підживлення. При останньому вносимо карбамід, використовуючи штангові обприскувачі. Робота провадилася тільки у нічний час, що дозволило краще використовувати добрива, гербіциди, інші захисні засоби і не пошкодити рослини.
Кажу про це ось чому. Осінню сівбу слід провадити тільки із створенням технологічної колії. А потім легше обробляти рослини у будь-який час доби.
– У нас зараз всі розмови ведуться лише про мінеральні добрива. А органічні що, вже не в пошані? Чи з роками змінилася агротехніка?
– Увага до органіки справді стала невиправдано слабшати. Посилання на відсутність тваринницьких ферм малопереконливі. От у Китаї, наприклад, для виробництва тієї ж органіки використовують навіть вміст сільських туалетів. Отож, переконалися у величезній ролі органіки не лише для підживлення рослин, але і для оздоровлення ґрунту. А він цього потребує повсюди.
Мінеральні добрива, повинен визнати, дуже ущільнюють ґрунт. А за умов посухи, як у цьому році, проведене навесні підживлення у багатьох господарствах виявилося «незатребуваним». Добрива і сьогодні лежать у землі без «руху».
Звичайно, органіка потрібна. І її виготовленням потрібно займатися серйозно. У нас є ферма великої рогатої худоби, велика гусяча ферма, отож джерело для нагромадження гною є. І ми органічні добрива і виготовляємо, і вносимо під оранку, де маємо сіяти, наприклад, цукровий буряк.
Але вірно підмічено, що зараз уся увага – на мінеральне підживлення. Мовляв, все компактно, виміряно і, як кажуть, бруднитися особливо не потрібно. Але якщо так міркувати, то можна опинитися не тільки без потрібного врожаю, але і без родючого ґрунту. А це вже найчистішої води злочин, який не можна виправдати жодними сьогохвилинними вигодами і «науковими» доведеннями.
І в цьому повинна бути тверда і єдина агротехнічна політика, як у кожному господарстві, так і на районному та обласному рівнях. Адже не можна скидати з рахунків багаторічну звичку діяти тільки за вказівкою, виконувати тільки «високі» рекомендації. Жити ж треба, як кажуть, своїм розумом. Але для цього повинна бути компетентна агрономічна служба.
– Отже, і сьогодні агроном потрібен у кожному господарстві!
– Не просто потрібен. Потрібен, та ще такий, який обстоює свою думку, обгрунтовану на науці і передовому досвіді. І обстоює її за будь-яких обставин.
Добре знаю, як нелегко нашому братові-агрономові сьогодні. Особливо, якщо його не підтримує керівник господарства, інші фахівці. Все це видно, коли їздиш по чужих полях і зустрічаєшся з повним забуттям вимог агротехніки – від дотримання сівозмін до спалювання стерні або проведення сівби низькоякісним насінням. Там хоч зливи будуть лити щотижня, користі все одно не буде...
А природа милостива лише до тих, хто наполегливо і зі знанням справи трудиться. Тому сьогодні тільки у нашому господарстві на весь Кодимський район збереглися посіви цукрового буряку, соняшник визріває у великих кошиках, тримаються й інші ярові посіви. Це не від погоди, яка у цьому році жорстоко повелася з усіма. Але саме в такий час визначається справжня цінність агронома – головного законодавця землі.
