Його били всю ніч практично за п'ять хвилин ходьби від дому. Били у присутності сторонніх людей, нікому з яких не спало на думку зателефонувати до міліції або повідомити про те, що відбувається, родичам, які мешкають поблизу. Били ні за що, троє – одного. Били по-звірячому, руками й ногами, потім взялися за сокиру, щоб відрубати руку. На щастя, сп’яну влучили по пальцю. Порятунок прийшов зненацька, від хлопчиська, який випадково пробігав повз них. Рятувати близьку людину кинулися розбуджені серед ночі його родичі. Потім долучилися лікарі, які вмить повідомили міліцію про привезеного до них пацієнта. Розслідуванням зайнялися працівники Хаджибеївського райвідділу міліції м. Одеси.
Отже, на околиці Одеси молоді люди у дворі приватного будинку мирно їли шашличок, запиваючи його великою кількістю спиртного. Усі вони були родичами – двоюрідними та троюрідними братами, мешкали по сусідству. Того дня приймали ще й гостя із провінції, ще одного родича із Роздільнянського району, який називався у цій чадолюбивій сім’ї просто – «Сашко із села».
Спиртного було багато, на вулиці спекотно, й душі родичів чекали на пригоди, яких довго шукати не довелося. Один із двоюрідних братів, який відлучився на кілька хвилин, влетів до двору із диким криком: «Мене покусала собака чоловіка, який п'є пиво!»
Розбиратися із господарем собаки помчали втрьох – укушений, його двоюрідний брат та Сашко із села.
Біля будки справді стояли чоловіки й пили пиво. Юрби, щоправда, не спостерігалося – все ж таки час пізній – опівночі. Один із тих, хто випивав, – Павло, був особистістю примітною. Уродженець Слобідки, він у молодості декілька років відсидів і впевнено став на шлях виправлення. Працював, одружився на циганці, переїхав зі Слобідки на Хаджибеївську дорогу й став вкрай шанованою серед ромів особистістю. Спокійний, хазяйновитий, роботящий чоловік підійшов до пивбару по дорозі додому, вирішивши після робочого дня випити кухлик пива.
За вдачею Павло – людина тиха й абсолютно неконфліктна. Тому на запитання трьох дуже п'яних та агресивно налаштованих молодих людей відповідав у властивій йому спокійній докладній манері. Власне кажучи, тих цікавили лише дві речі: де друг Павла й де його собака?
Про якого друга йшлося, нещасний Павло так і не зрозумів і пояснив, що чоловік, який п’є по сусідству пиво, – йому не друг, і тут його друзів немає. Що ж стосується собаки, то собак тут багато, ось якась нещодавно пробігала, але вона до Павла ніякого стосунку не має.
Однак спокійна відповідь не задовольнила молодих людей, які неабияк набралися. Із п'яною категоричністю вони вирішили: кусюча собака належить Павлу і, випивши по кухлю пива, вони взялися утрьох бити чоловіка.
Спочатку садисти били свою жертву біля бару, а потім вирішили продовжити процес у більш комфортних умовах і повели чоловіка, що ледве пересувався, до себе додому – це зовсім поруч. Павло ніколи не був особливо сильним, тому припинив пручатися практично одразу ж. Його били по-звірячому, але ніхто із тих, хто бачив побиття біля бару, родичам нещасної людини про те, що відбувається, не повідомив і до міліції не зателефонував.
У приватному будинку, який належить батькові одного із трійки мучителів, Павла продовжували бити: напередодні господар будинку добряче випив і спав у сусідній кімнаті, він нічого не чув.
Поштурхавши добре Павла руками, ногами й предметами, які потрапляли під руку, виродки стомилися, і їм знову схотілося пива. Рушивши до пивбару, Павла потягли за собою. Попиваючи пиво, його били. Але було нецікаво: чоловік, який втратив свідомість, вже не ворушився.
Але ж треба було ще помститися за укус собаки так, щоб запам'яталося назавжди. Випивши пивця, родичі вигадали страшну помсту. Павла потягли до іншого приватного будинку, який належить черговому двоюрідному родичеві із цієї численної й досить винахідливої (особливо сп'яну) родини. Один із мучителів, схопивши сокиру, зібрався відрубати нещасному чоловікові руку.
Судячи з усього, родичі уявили себе захисниками законності. На руці в Павла, який відбував термін, було татуювання. Його й вирішили відрубати разом із рукою молоді садисти, вважаючи, що із зникненням з тіла пам'яті про зону, Павла на злочини не потягне. Те, що у такий спосіб вони гарантовано забезпечують термін і тату із зони собі, улюбленим, їм, запамороченим алкоголем та безкарністю, на думку не спадало...
Якимсь дивом Павло під час обговорення його долі отямився, зрозумів, що руку йому таки зібралися рубати всерйоз і почав благати мучителів не робити цього. Але сокиру вже було принесено. Після довгих суперечок вирішили відрубати палець. Однак Павло, зібравши усі сили, висмикнув долоню з-під сокири, що опускалася. Лезо поламало при кінці льоту фалангу.
Мучителям така безкровна й неефективна помста не сподобалася. Потрібно було порадитися, що ж робити із такою живучою жертвою – усю ніч вбивають, а вона ще жива.
Трійка вирішила знову заправитися пивцем. Знову потягли із собою Павла. Кинувши змученого чоловіка на землю (а тривало побиття вже не одну годину), молоді люди ліниво штовхали жертву ногами, попиваючи пивце й міркуючи: а може, все ж таки руку йому відрубати?
На нерухоме тіло звернув увагу хлопчик, який пробігав повз них. «Не бийте людину, ви ж втрьох на одного», – почав просити він слізно. Але, прикрикнувши на дитину, молоді люди продовжували штовхати напівмертвого Павла ногами.
Хлопчисько прибіг додому й розповів про побачене близьким. Вони одразу ж побігли до сусідів – сім’ї Павла.
Після цього через кілька хвилин підхопилися усі чоловіки-роми, що проживають по сусідству. Близько 10 чоловік швидко повскакували на бортовий «УАЗ» і помчали рятувати Павла.
Коли до пивбару під'їхала вантажівка, у кузові якої сиділи ромські чоловіки, що приїхали мстити, мучителі Павла кинулися тікати. Їм вдалося обігнати автомобіль, який йшов на повній швидкості.
Однак, втікши, вони чудово розуміли: усе лише починається, їх знайдуть з-під землі й помста ромів за знущання над шанованою у таборі людиною буде куди жахливішою, аніж термін на зоні.
Роми у цей час довезли Павла до лікарні, й почали виходжувати його, скуповуючи коробками дефіцитні ліки.
Родичів-бузувірів, які не встигли до кінця протверезіти, активно шукала міліція. Дещо про ті будинки, у яких над ним знущалися, зміг розповісти Павло, який прийшов до тями. З'ясувалося, до речі, що «Сашко із села» проходить на історичній батьківщині, у Роздільній, як фігурант у справі про крадіжку. Розшукали усіх трьох кривдників Павла досить швидко.
Після їхньої затримки під райвідділом розташувався табір, що вимагав видачі затриманих.
– Напередодні затримки нібито укушений звернувся до лікарні, – розповідає начальник карного розшуку Хаджибеївського відділу міліції Віктор Бухенко. – Тобто алібі він собі забезпечив. Чи був причиною нападу на Павла укус собаки, невідомо. А ось розмов на тему: «хто ти, чоловіче, такий? Ми корінні мешканці, а ти взагалі невідомо хто, і незрозуміло, чому тут мешкаєш», – було досить.
Зараз занадто агресивні родичі перебувають на підписці про невиїзд, порушено карну справу. Павло лікується й повільно (що не дивно після таких побоїв) отямлюється...
Що ж стосується собаки, яка стала причиною усього того, що сталося, то ані з'ясувати її прикмети, ані виявити її саму так і не вдалося...
