СТАНЦІЯ, АНАЛОГІВ ЯКОЇ НЕМАЄ В УКРАЇНІ
Важкі броньовані двері ледве піддалися.
– Сьогодні нам ще дозволено сюди заходити, – сказав керівник будівництва Іван Миколайович Морозан. – Дивіться, фотографуйте. Тому що завтра ми з вами сюди не потрапимо – вхід до цієї лабораторії буде суворо заборонено.
Пробірки, колби, прилади, апарати, лаборанти в білосніжних халатах. Ні, це не військовий об'єкт. Хоча об'єкт – стратегічного значення. Тут, на цій станції, буде готуватися питна вода для жителів Кілійського і Татарбунарського районів – із каламутних дунайських хвиль.
Одні заламують руки з приводу дефіциту питної води, інші завзято йдуть до мети, будують, переборюючи немислимі труднощі.
– Коли у 2004 році ми прийшли на цей об'єкт, тут усе було розбито, – розповідає депутат Кілійської районної ради, голова правління ВАТ «Агробуд» І.М. Морозан. – Почали будувати цю станцію очищення води ще при Радянському Союзі. Потім 12 років об'єкт було «заморожено». Територія в 4,5 га, комунікації, величезні коробки будинків, старе обладнання – усе було занедбано. Нам “кинули” 200 тисяч гривень – почали працювати. Довелося готувати нову документацію: те обладнання, що спочатку передбачалося проектом і було змонтовано, вже застаріло. Працювали, що називається, з аркуша, на ходу ухвалюючи інженерні рішення. Фінансування почалося у 2005 році, ми освоїли 5 мільйонів. Торік – знову майже нічого, дали 199 тисяч. Деякі чиновники, що приїжджали на це будівництво, дивувалися: «Невже треба вкласти стільки грошей, щоб подати на село воду?!". А як ви, шановні, хочете? Ви ж самі говорите, що ми прагнемо до євростандартів. Як же прагнемо – у наших селах сотні тисяч людей без води! Цього року, нарешті, виділено решту 2,8 мільйона, завдяки чому ми можемо здати Кілійські очисні споруди (КОС) до експлуатації. Усього на цей об'єкт витрачено понад 8 мільйонів. Не рахуючи, звичайно, тих, радянських карбованців, що були вкладені спочатку.
Про те, як кілійській будівельній організації далося це будівництво, можна написати цілу книгу. Як у старих приміщеннях, де піднімальним механізмам ніде розгорнутися, демонтували старе обладнання і встановлювали нове. Як прокладали під землею, на глибині 5 метрів, нові комунікації, по максимуму використовуючи старі – щоб було дешевше.
– Ця станція – перша у своєму роді не тільки в Україні – їй немає аналогів у країнах СНД, – говорить Іван Миколайович. – Так, у мегаполісів є сучасні очисні споруди, але для села такі станції ще ніхто не будував.
– Зараз добова продуктивність КОС складає 9 тисяч кубів води на добу, – розповідає головний технолог Іван Степанович Фучеджи. – При будівництві другого етапу станція очистить і подасть споживачеві 22 тисячі кубів. Цієї кількості вистачить жителям Кілійського і Татарбунарського районів. А взагалі спочатку станція була розрахована ще на Саратський, Арцизький і Тарутинський райони – майже до Білгорода-Дністровського. І, напевно, ми до цього прийдемо – питна вода стає сировиною стратегічною.
Територія КОС огороджена не тільки високою залізобетонною огорожею – є й інша огорожа з колючого дроту. Комунікації – труби, кабелі, місткості для води – усе під землею. На поверхні помітні тільки численні люки з важкими залізобетонними кришками. Управління – автоматичне.
В одному з найбільших приміщень, висотою з чотириповерховий будинок, вода проходить попереднє очищення – збагачується киснем, фільтрується від зважених часток у двох «банках», кожна з яких уміщує по 280 кубів. Промити самі фільтри, говорить технолог, можна протягом години, скинувши грязюку по каналізаційній системі в спеціальні намулені майданчики. Усі скидання станції проходять через систему повного біологічного очищення – виробництво екологічно чисте. Тут же, в основному приміщенні, розташована так звана система біології – учені встановлювали власноруч. Суть роботи така: тут накопичуються корисні мікроби, що поглинають шкідливих мікробів.
Очищена вода проходить ще одну обробку. В електролізній, де є сучасне німецьке обладнання, зі звичайної кухонної солі виробляється гіпохлорид натрію, що і знезаражує воду – із технології цілком виключено хлор.
Всі операції – починаючи з подачі дунайської води до КОС і закінчуючи готовим продуктом – прослідковують співробітники хімічної й бактеріологічної лабораторій, вони працюють цілодобово.
ВОДОПРОВІД ПОБУДОВАНО – МИЛУЙТЕСЯ НИМ
А що ж далі? Погодьтеся, КОС буде зовсім безглуздим об'єктом без спорудження водоводів і розвідних мереж по населених пунктах. Про цей напрям роботи ми попросили розповісти заступника голови Кілійської райдержадміністрації Леоніда Івановича Кутилу:
– Історія Кілійського групового водопроводу починається з 1983 року, коли взялися за проектування. Роботи йшли з 1989 по 1995 рік: були побудовані магістральні водоводи до сіл Василівка, Червоний Яр, Фурманівка, Новоселівка, Шевченкове, Дмитрівка. А от розвідні мережі завжди відставали. Вони побудовані тільки в Новоселівці, Шевченковому, частково у Василівці і Трудовому. Тільки торік почали будувати мережі в Дмитрівці. Є державна Програма про водопостачання сільських населених пунктів. У 2004 році Кілійський район одержав 1 млн грн, у 2005-му – нуль. На 2006 рік відповідно до Постанови Кабміну, на спорудження розвідних мереж у восьми населених пунктах було передбачено 1,5 млн грн, але фактично дали 600 тисяч. 900 тисяч з невідомих причин недофінансували. Цього року, схоже, взагалі «політика» змінилася.
І Леонід Іванович показав листа від 28 липня ц.р. за підписом начальника Одеського обласного виробничого управління з водного господарства С. Белюка, у якому повідомляється, що «Державні гроші на спорудження мереж у населених пунктах не виділяються, а будівництво здійснюється за кошти місцевих бюджетів, коштів споживачів і субвенцій».
Важко уявити, як сільські жителі самотужки будуть будувати розвідні мережі. Кожна родина, щоб одержати у дворі воду, повинна буде внести від 5 до 15 тисяч гривень. Ви знаєте, яку зарплату одержує трудівник сільського господарства? У середньому по Кілійському району – 410 гривень на місяць. У сільських радах коштів – кіт наплакав. От і виходить: у будівництво очисних споруд і магістрального водопроводу, що вже наближається до Татарбунар, вкладено мільйони, а більшість сільських жителів можуть цими об'єктами тільки милуватися. Оазис чи міраж?
Логіка підказує, що в міру будівництва водоводу і насосних підкачувальних станцій, потрібно підключати якнайбільше споживачів. Нарешті, витрати на експлуатацію об'єктів, а вони немаленькі, повинні відшкодовуватися – за рахунок абонентської плати. Але ці питання – уже не до керівництва Кілійського району. І навіть не до чиновників обласного рівня: з 1 січня п.р. функції замовника, щодо будівництва групових водопроводів по Одеській області передані структурному підрозділу Держводгоспу України – державному підприємству «Укрводсервіс». Усі проблеми, пов'язані з будівництвом, зокрема, і тендерні, вирішуються у столиці. До якої непросто достукатися. На жаль, гасло «Більше влади на місця!» залишається тільки гаслом.
БУДІВНИЦТВО ЯК СЕНС ЖИТТЯ
З Іваном Миколайовичем Морозаном ми побували на ще одному об'єкті, що з дня на день повинні здати до експлуатації – насосна станція біля села Дмитрівка. Звідси буде подаватися вода у два села – Дмитрівку і Трудове. Хоча ні в тому, ні в другому населеному пункті, як ви вже, напевно, здогадалися, немає розвідних мереж.
– Торік ми виграли тендер на спорудження розвідних мереж у Дмитрівці на 1,9 мільйона гривень, але дали тільки 350 тисяч, – говорить голова правління ВАТ «Агробуд». – Цього року взагалі не передбачили фінансування цього об'єкта. Але ж ми зазнали по тендерах багато витрат! Цього року наше підприємство працює по двох об'єктах – потрібно завершити будівництво мереж у Фурманівці і протягти водовід від селища Омарбія до Кілії. Поки що будуємо за рахунок власних резервів. Спасибі, є друзі, що вірять нашому підприємству і дають у борг будматеріали, пальне. Сподіваємося, обіцяне фінансування піде. Але, знову ж, якщо говорити про водопостачання Кілії, то тут теж проблеми з розвідними мережами. Мережі в райцентрі такі старі, що втрати води на сьогодні становлять 50 відсотків! Міський і районний бюджети не здолають цю проблему – для заміни труб треба як мінімум 14-15 мільйонів.
