«Журналіст змінює професію» – подумалося, коли довідалася, що Баранівський сільський голова Лариса Федорівна ТОКАР була редактором районної газети. Виявилося, що професію Лариса Федорівна змінювала не один раз. Випускниця геолого-географічного факультету ОДУ ім. І.І. Мечникова, відмінник освіти України, вона працювала вчителем, завучем. Була депутатом сільради двох скликань. Закінчила Одеський регіональний інститут держуправління Національної академії державного управління при Президентові України. Таким чином, Лариса Федорівна – професійний «управлінець», але не менш важливо, що робота їй – до душі. З цього визнання моєї героїні і розпочалася наша розмова.
– Головне призначення сільради – допомагати людям розв’язати їхні проблеми. Хотілося б, звичайно, допомогти кожному, але, на жаль... Наша сільрада – дотаційна, у нас немає можливості за рахунок своїх доходів розв’язувати проблеми культури, медицини, ремонту доріг, соціальні і так далі. Проте, це треба робити, і я, приступивши до роботи, намітила питання, на які треба звернути особливу увагу. Насамперед, це газифікація. Баранове, Сухомлинове, Причепівка газифіковані, а Малинівка – ні. У 2006 році ми створили там громадську організацію – кооператив «Сяйво», який очолює Джамал Джабірович Бараташвілі. Вони займаються збиранням грошей, розв’язанням різноманітних питань, пов'язаних з газифікацією. Громада повинна не вичікувати, а щось робити. Допомогли райрада і райдержадміністрація, виділивши гроші, плюс спонсорські кошти. П'ятдесят відсотків робіт вже виконано. Для того, щоб люди повірили, що в них буде газ, ми розпочали газифікацію не з центру села, а з околиці, і зараз просуваємося до центральної вулиці. За підтримки благодійного фонду трьом учасникам війни, одному афганцеві і двом багатодітним родинам провели газ безкоштовно.
– Практично у кожному сільському населеному пункті якщо не першим, то другим за важливістю питанням є водопостачання. А у вас?
– Ми порушували це питання на різних рівнях, і нам допомогли. У 2006 році з держбюджету виділили гроші на буріння свердловини, з районного – на спорудження вежі у Барановому, біля школи. Допомагають і спонсори. Мешканці села створили вуличний комітет, який очолює Василь Михайлович Гаман. У Малинівці, Причепівці, Сухомлиновому водопроводу немає, там колодязі. Найгірша ситуація – у Причепівці. У 2007-му з бюджету було виділено 151 тисяча гривень на спорудження водопроводу там і ще в чотирьох селах району. Багато часу, на жаль, забрала процедура тендеру: гроші були вже у травні, а тендер пройшов зовсім недавно.
– Було б дивно, якби до числа пріоритетних питань не входив ремонт доріг…
– Дороги у нас у жалюгідному стані... У бюджеті фінансування їхнього ремонту не передбачено, а грошей, які ми одержуємо з транспортного податку, вистачає на півмашини асфальту. Облавтодор виділяє буквально копійки. Через поганий стан доріг перестав працювати маршрут, який пролягав через села. Жителі залишилися без транспортного сполучення, і треба наймати машину, щоб везти продукти на ринок. Залишився тільки єдиний рейс раз на день. Хотіла б звернути увагу, що однією з найгостріших наших проблем є відсутність дитсадка. Свого часу його закрили, приміщення продали. Я пропонувала віддати під дитсадок будинок колишньої лазні, зробити там реконструкцію, і для майданчика місце знайшлося б. Але санепідстанція не дала дозволу, тому що приміщення не відповідало всім необхідним вимогам. Тоді вирішили спорудити новий садок, – який розташовуватиметься на території школи, – і у перспективі розмістити там молодші класи. Але на реалізацію проекту піде, у кращому разі, років два…
– Ларисо Федорівно, поговоримо про те, що вдалося зробити.
– Ремонт у сільраді... Коли я прийшла, тут був сарай. Стало страшно і соромно, що у такому приміщенні сидить влада. Матеріально допомогли спонсори, а ремонт ми самі зробили. У нас два ФАПи – у Барановому та Сухомлиновому. Баранівський ФАП навесні побілили. До Сухомлинівського підвели газ, установили конвектор, зробили ремонт. Там у нас новий медпрацівник. Є і спортивні успіхи. У нас в районі щотижня – змагання, і було соромно, що наша сільрада ніде не брала участі, тому що у бюджеті не передбачено кошти на спортивну роботу. Я почала шукати людей, які б нам допомогли. Звернулася до директора фірми «Світал» Світлани Анатоліївни Кулешової. І тепер ми доплачуємо по сто гривень двом фізрукам Олександру Арнольдовичу Ляховичу та Роману Юрійовичу Максименку. Школярі і молодь займаються футболом, волейболом, баскетболом, іншими видами спорту, грають у шашки, шахи, беруть участь в усіх районних заходах. У цьому році вибороли кілька грамот та кубків. Соромно, звичайно, платити сто гривень, адже робота наших інструкторів коштує набагато більше…
– А як справи із санітарним станом сіл?
– Прагнемо, щоб села були схожі на села, і для цього робиться чимало. Торік ліквідували шість великих смітників на території сільради. Проблема в тому, що у нас немає житлово-комунального управління, яке безпосередньо займалося б цим. Добре, що допомагає «Промінь». Але хотілося б більшої активності самих жителів, щоб вони прибирали свої двори – від бур'яну, сміття. Люди повинні розуміти, що є норми, яких ми зобов'язані і можемо дотримуватися. Якщо дороги зробити не можемо, то гній вивезти – нам під силу. Політичну ситуацію, закони – не змінимо, але порядок навести – у змозі.
– Ви неодноразово говорили: «Спонсори нам допомогли». Хто ж вони?
– Найбільші помічники в усьому – фірма «Світал». Очолює її Світлана Анатоліївна Кулешова – дуже добра людина, відгукується на всі наші прохання, сама пропонує допомогу. Допомагає місцеве сільгосппідприємство «Промінь» – директор Микола Георгійович Дечев. Воно саме зараз у непростому становищі, але ми знаходимо спільну мову і завдяки взаєморозумінню можемо розв’язувати чимало питань. Наприклад, щодо санітарного стану і благоустрою, також за рахунок підприємства організоване харчування робітників, зайнятих бурінням свердловини і прокладанням газопроводу. Допомагають наші підприємці – ПП «Юлія», «Аннушка», «Лик», фермер Володимир Васильович Варбанець, Благодійний фонд «Дружня допомога», сільгосппідприємство «Владівське подвір'я». Фермери допомагають людям похилого віку, які віддали їм в оренду свої паї. Перед 1 вересня ми проводили акцію «Готуємо дітей до школи». Звернулися до всіх фермерів, підприємців з проханням взяти активну участь. Відгукнулося багато людей. Спочатку я сама зверталася по допомогу, потім люди зрозуміли, що вони повинні допомагати, і це дуже приємно. В усьому головне – люди, з якими працюєш. Якщо тебе не розуміють, ти нічого не зробиш. У цьому зв'язку хочу сказати, що працівники сільради – моя головна надія й опора. Секретар Тетяна Іванівна Дранченко знає всі нюанси своєї роботи, всіх жителів та їхні потреби. Землевпорядник Оксана Степанівна Постолова на цій посаді знайшла себе – скрупульозно розбирається в усіх земельних питаннях, порядна і відповідальна. Те ж саме можна сказати і про нашого бухгалтера – Марію Василівну Гаврилюк. Соцпрацівник від районного управління соціального захисту Оксана Миколаївна Аргатенко цілком володіє ситуацією. І коли ми разом, з усіма проблемами впораємося.
– Ларисо Федорівно, як же Вам працюється на такій відповідальній і непростій посаді?
– Дуже засмучуюся, коли щось не вдається. Приходять люди зі своїми проблемами навіть у неприйомні години, і ми не можемо відправити їх назад. Тоді я буду чиновником, а не сільським головою. Пам’ятаєте, говорили, що державою може керувати куховарка... Не може куховарка – людина без освіти, без певних навичок. У мене такі плани!.. Якби була молодшою, ще б навчалася. Сільському голові потрібно бути бухгалтером, економістом. Мені не вистачає економічних знань – я зрозуміла це, коли зіткнулася з питанням газифікації. Вважаю, що потрібно постійно навчатися – разом з людьми, у людей. Фактор присутності будь-якої людини поруч – вже позитив. Навіть з проблеми, з якою прийшов відвідувач, можна для себе щось корисне взяти. А допомогти – це вже твоє уміння.
– Часто не можете допомогти?
– Буває... Особливо, якщо справа стосується фінансових проблем. Звичайно, закон про місцеве самоврядування дає широкі повноваження, але вони не до кінця нами використовуються, тому що недосконала законодавча база, яка підкріпила б положення цього закону. Якщо не зміниться щодо сільської громади податкове законодавство, ми не виживемо. Адже основну частину доходів з'їдають податки. Якщо це землі Баранівської сільради, виходить, земельний податок повинен іти на розвиток Баранівської сільради. А ми – на дотації, тому що нам дістається тільки 60 відсотків від оренди. Було б більше, я ні в кого б нічого не просила. Нам обіцяють розширити повноваження місцевих громад. Це добре, але якщо під ці повноваження податкове законодавство змінити, – покращиться наше фінансове становище. Тоді ми не будемо рік газифікувати ФАП, довго ремонтувати клуби. Доки не буде нормальної законодавчої бази для місцевого самоврядування, воно ніколи не зможе вирішити питання громади. Доки сільський голова буде жебрачкувати, порядку не буде, і в нас його немає, хоча ми і стараємося.
– Що ж надихає Вас у роботі, незважаючи на всі труднощі?
– Приїду в село, збираються люди – і починаємо відверту розмову… Коли помітні плоди нашої роботи, – хочеться ще щось робити. З'являються нові ідеї, – і якщо вони з'явилися, виходить, є бажання працювати.
