УКРАЇНСЬКИЙ ПОЛКОВОДЕЦЬ, ВЕЛИКИЙ КНЯЗЬ КИЇВСЬКИЙ
Історично склалося так, що ім’я князя Діра літописці й історики майже завжди називали поряд із іменем його рідного, як припускають, брата – князя Аскольда. Думки дослідників з приводу цього факту розходяться. Одні з них вважають, що Аскольд і Дір правили разом, одночасно; інші переконують нас, що імена їхні звели на одному князівському престолі літописці, котрі сотворяли свої літописи за легендами і переказами. За їх версією, Аскольд правив, орієнтовно, між 860 та 867 роками, а Дір від 867 року – до смерті, тобто до загибелі (882 року) від меча котрогось із дружинників князя Олега.
На жаль, історичних свідчень, котрі допомогли б зупинитися на одній із цих версій, усе ще бракує. Проте незаперечним фактом є те, що в «Повісті врем’яних літ» і в «Никонівському літописі» усі головні події другої половини ІХ століття на території Київського князівства пов’язують одразу з обома братами. Втім, Нестор називає їх не братами, а просто боярами князя Рюрика, і запевняє, що, виявившись на київському престолі, вони 866 року здійснили похід на Царгород. Повідомляє про їх похід на Царгород і «Никонівський літопис», уточнюючи, що повернулися з нього Аскольд і Дір року 875, з великими втратами (очевидно тут ідеться про два різні походи).
Сумнів щодо того, що князі ці правили разом, породжує передусім твердження арабського хроніста Аль-Масуді, котрий говорить про Діра, як про наймогутнішого князя Землі Київської, одного з найславетніших слов’янських вождів, що правив величезною, могутньою країною.
Проаналізувавши всі ці дані, дозволю собі висловити власне припущення: можливо, під час правління Аскольда, Дір був його першим радником і командував княжою дружиною. Відтак, у походи вони ходили разом. Й оскільки Дір теж належав до княжого роду (повторюю: ми з вами схиляємося до тієї версії, що Аскольд і Дір були нащадками Кия), то і його називали князем. Ну а потім – можливо, через хворобу Аскольда, чи з якихось інших причин – на чолі князівства став Дір. Та оскільки загинути їм довелося разом, то і літописці почали ставитися до них, як до співправителів.
Одне слово, як би там не було, а, грунтуючись на літописних даних, маємо всі підстави говорити про Діра, як про могутнього слов’янського вождя, котрий, разом із Аскольдом, водив військо на Константинополь, у тяжких битвах перемагав «чорних булгар» та дружини князя полоцького; боронив землю Стародавньої України від навал кочівників («Того ж літа (875) Аскольд і Дір побили багато печенігів»); відстоював право київського престолу на одвічно київські землі навколо Смоленська, Полоцька, Старої Руси... Зверніть увагу, як оповідає (у переказі сучасною мовою) про похід Діра й Аскольда на Царгород той-таки автор «Повісті врем’яних літ»:
«У рік 6374 (866). Рушив Аскольд і Дір на греків, і прийшов туди в чотирнадцятий рік після першого походу Русі на Михайла-цесаря. А цесар Михайло був тоді у поході на агарян. І коли дійшов він до Чорної ріки, єпарх Орита послав йому вість, що Русь іде на Цесарогород. І вернувся цесар. А ці руси в середину Суда (бухти Золотий Ріг) увійшовши, вчинили вбивство багатьох християн і Цесарогород двомастами кораблями оточили. Цесар же в город увійшов і з патріархом Фотієм у церкві Святої Богородиці, що є у Влахернах, всю ніч молитву творили. А тоді, божественну ризу Святої Богородиці зі співами винісши, у море вмочили її полу. Була тиша, і море заспокоїлось. А тут одразу знялася буря з вітром, і знову здійнялися великі хвилі, і кораблі безбожної Русі розметало і до берега пригнало, і побило їх так, що мало їх уціліло в цій біді і до себе повернулося».
Дослідники вже звернули увагу на те, що, хоча йдеться про двох князів, Аскольда і Діра, проте літописець переповідає їх життя, послуговуючись займенником «він», нібито йдеться все ж таки про одну особу. Це може підтверджувати припущення щодо того, що літописець оповідав про події, маючи за головну дійову особу князя Аскольда. Що ж до Діра, що, можливо, був на той час його радником і полководцем, то про нього Нестор згадує лише, так би мовити, для констатації факту його участі у поході. Проте минув час, і Великим князем став сам Дір, про якого з такою повагою відгукувався уже цитований мною Аль-Масуді. Що ж до нашого вітчизняного історика М. Грушевського, то він припускав, що Дір взагалі міг князювати вже навіть не після Аскольда, а... після Олега. Але зважмо, що тоді постає проблема з датуванням його смерті, відтак слід переглядати всю історію, пов’язану з убивством братів князем Олегом. Смерть (принаймні літописна) князя Діра спіткала така ж, як і князя Аскольда; тобто 882 року, якщо вірити літопису «Повість врем’яних літ», він був убитий дружинниками Олега Віщого.
Що ж, давайте сподіватись, що з часом, коли з’являться якісь нові, досі не знані, чи не опрацьовані, джерела, таємницю князя Діра, врешті-решт, буде розгадано. А поки що важливо, щоб і ми самі, й нащадки наші, пам’ятали, що був такий могутній та войовничий правитель Стародавньої України – князь Дір, який водив війська на Константинополь та у північні слов’янські землі; протистояв натиску орд кочівників й усіляко дбав про розбудову Русі-України. Як і князі Аскольд, Кий, Ігор та інші тогочасні державні діячі, він гідний залишатися у Пантеоні видатних національних вождів.
