Мабуть не знайдеться в Затишші і навколишніх селах людини, яка б не знала цю жінку. Ставлення до неї у людей різне: одні їй симпатизують, інші – поважають, треті – заздрять.
Як їй вдається поєднувати в собі жіночу привабливість і чоловічу рішучість, чуйність, доброту і наполегливість? Чи все вдається зробити? Яке місце селищної ради в житті громади? Про це та інше наша розмова з Затишанським селищним головою Інною Григорівною ТАТАРІНОЮ.
– На моє глибоке переконання, головне призначення сільської чи селищної ради – допомагати людям розв’язувати їхні проблеми. Адже це перша ланка влади, яка найближча до простих трудівників, до їх болей і надій, – розповідає Інна Григорівна. – Хотілося б, звичайно, допомогти кожному, але на жаль... Навіть незважаючи на те, що наша селищна рада одна з небагатьох в районі недотаційна, тих коштів, які ми заробляємо, не вистачає, аби розв’язувати проблеми культури, медицини, закладів освіти, соціальні та інші. Та людей мало цікавить, є кошти чи ні, вони дають тобі оцінку за результатами зробленого. Тому, коли мене обрали селищним головою, я, передусім, визначила найголовніші проблеми, які потребують першочергового вирішення. Але життя, як завжди, вносить свої корективи. Так сталося і в нас.
– Що Ви маєте на увазі?
– Надзвичайні події, що відбулися в ніч на 20 липня цього року на складському комплексі зберігання непридатних хімічних речовин. Вони примусили мене разом з депутатами селищної ради і жителями Затишшя, як то кажуть, стукати в усі двері. Ми склали листа з проханням про допомогу у ліквідації цього складу та утилізації невідомих речовин, зібрали підписи затишан, розіслали його копії в усі можливі інстанції: від Президента України та Прем’єр-міністра до губернатора та голови облради. Тож сподіваюсь, що нам все ж таки вдасться нарешті позбутися цієї міни уповільненої дії.
– Як, до речі, вирішується в селищі проблема водопостачання?
– Так, це питання залишається дуже важливим. Його ми теж неодноразово порушували на різних рівнях. І нам допомогли. За останні два роки з державного бюджету виділили понад 2 мільйони гривень на реконструкцію водомереж, а з районного бюджету ще 45 тисяч – для оформлення проектно-кошторисної документації, аби ці 2 мільйони отримати. На сьогодні з 15 водонапірних веж 12 діють і постачають воду населенню, хоча 6 з них потребують термінового ремонту. Окрім цього облаштували три нові вежі з електрообладнанням, насосами, впорядкували навколо них території. І хоч зроблено чимало, далеко не всі проблеми з водопостачанням вирішені. Потрібно ще почистити артсвердловину, яка знаходиться на гармані ТОВ «Правда», і відремонтувати її. Чекає вирішення ситуація і по вулиці Торговій, жителі якої за власні кошти придбали близько 300 метрів поліетиленових труб для водогону, залишилось лише підключитись до однієї з найближчих веж. На заваді став брак коштів.
З допомогою районної ради відремонтовано громадські криниці по вулиці Залізничній. Фірма «Олтіс» разом з селищною радою і жителями села Новогригорівка привели в належний стан місцеву криницю. Не стояли осторонь ремонтних робіт біля своїх криниць і жителі села Весела Балка та вулиці Перекопської у Затишші. Ці приклади радують і нагадують давню народну мудрість: «Гуртом і батька добре бити». Бо як би я і депутати не старалися, а без допомоги нашої громади, її розуміння, підтримки у нас би нічого не вийшло.
– Районна влада стежить за санітарним станом сіл. А як у вас з цим?
– Жодна сесія селищної ради не проходить без обговорення цієї проблеми, депутати ходять по хатах, проводять роз’яснювальні бесіди з людьми – взагалі в цьому напрямі працюємо. Виділялись і виплачувались чималенькі кошти для зачищення стихійних смітників і території облаштованого сміттєзвалища. Та хотілося б більшої активності самих жителів, щоб вони прибирали свої двори від бур’янів, сміття і викидали весь непотріб у відведеному місці, а не де заманеться. Люди повинні розуміти, що є норми, яких ми зобов’язані і мусимо дотримуватися. Якщо дороги самотужки не покриєш асфальтівкою, то вивезти гній – нам під силу. Це ми й намагаємося довести до людей.
– Жителі Затишшя скаржаться на недостатність вуличного освітлення. Коли виникла ця проблема і що робить місцева влада для її вирішення?
– Справа в тому, що після стихійного лиха взимку 2000 року під час відновлення електромереж нам, на жаль, ніхто не підказав, що паралельно не завадило б провести ще й фонарну лінію. Цього зроблено не було, питання найшвидшого підключення будинків до електромереж тоді перекрило всі інші, тож маємо те, що маємо. Сьогодні для того, аби таку лінію протягнути, потрібно близько 40 тисяч гривень, яких в нашому куцому бюджеті немає. Однією з основних причин відключення вуличного освітлення районним РЕМом було те, що витрачена електроенергія не обліковувалась.
Зараз разом з депутатом селищної ради Володимиром Павлюченком ми розробили приблизну схему, як вийти з такого становища і максимально освітлювати селище. Один із варіантів – підключити лампи певної марки та потужності, використовуючи світлове реле, через лічильники мешканців, які на це погодяться. Після оформлення відповідних документів електроенергію, використану на освітлення вулиці і розраховану за спеціальною формулою, оплачувати з бюджету селищної ради. Але ще не до кінця розроблені поки що необхідні документи і сам механізм розрахунків. Та ми докладемо максимум зусиль, аби вирішити ці проблеми. Плануємо ще з допомогою підприємців забезпечити до кінця цього року освітлення вулиці Леніна і центральної площі.
– Ви не один рік працюєте селищним головою. Які стосунки у вас склалися з працівниками селищної ради, з депутатським корпусом? Чого ви чекаєте від Верховної Ради України нового скликання, на що сподіваєтеся?
– Знаєте, за роки головування переконалася, що в усьому головне – люди, з якими працюєш. І якщо тебе не розуміють, ти нічого не зробиш. Потрібна, як кажуть, команда однодумців. Хочу сказати, що працівники селищної ради – моя головна надія і опора. Величезну допомогу надає й наш депутатський корпус, жодне важливе рішення не приймається без його поради. Хотілося б лише, щоб та частина депутатів, які так рвалися до влади під час виборів, а зараз просто відсиджуються, нарешті усвідомили свої обов’язки й активніше включились в життя громади.
На жаль, не завжди і все із задуманого вдається зробити. Дуже засмучуюсь, коли щось не виходить. Приходять люди зі своїми проблемами в будь-яку годину доби. Тож чи можемо ми відправити їх ні з чим? Багато ще хочеться зробити. Інколи відчуваю, що бракує знань, досвіду. Бо на цій посаді потрібно бути і економістом, і бухгалтером, і юристом. Взагалі вважаю, що коли хочеш йти в ногу з часом, потрібно постійно навчатися разом з людьми, у людей. Навіть з проблеми, з якою прийшов відвідувач, можна для себе щось корисне взяти. А допомогти людині – це вже твоє уміння. Хоч трапляється, що допомогти не можеш. Особливо, якщо справа стосується фінансових проблем. Звичайно, закон про місцеве самоврядування надає широкі повноваження, і в той же час він недосконалий. Надія на депутатів Верховної Ради України, може вони нарешті по-справжньому вникнуть у проблеми сільських і селищних рад, внесуть відповідні зміни у законодавство. Та це перспектива майбутнього. Нам же треба працювати сьогодні. І коли помітні результати, хочеться ще щось зробити. З’являються нові ідеї, пропозиції, з’являється стимул до життя.
