Ще з дитинства пам’ятаю, як удосвіта весною бігли нормовички з сапами в поле “на буряки”. А восени переказували одна одній, щоб ішли збирати, бо вже викопали “наші норми”. Важка то була праця – збирати після копача та доочищати оті солодкі корені. Вони дуже часто були для нормовичок досить гіркими. Зате, як радісно бігли всі до комори, коли видавали цукор.
Давно все те відійшло в історію. Пізніше почали освоювати механізований спосіб вирощування цукрових буряків. Були створені ланки, бригади з вирощування цукристих без затрат ручної праці. Були свої герої в цій галузі. А що ж маємо сьогодні? І чи є майбутнє у буряківництва? Саме це з’ясовувала у спілкуванні з фахівцями, керівниками агроформувань.
– Зараз ще нічого сказати не можна. Якби знати, які будуть ціни на пальне, добрива, запчастини, тоді можна було б і вирішувати, чи є майбутнє у буряківництва, – говорить директор ТОВ “Нива” Савранського району Володимир Іванович Фіник. – Звичайно, якось так враз відмовитися від цукристих ми не можемо. Підготували 150 гектарів під сівбу цієї культури, а от чи будемо сіяти, ще не знаємо. Є попередня домовленість із Заплазьким цукровим заводом про спільне вирощування солодких коренів. Проте, як все складеться, передбачити важко. В цукропереробників є свої проблеми, у нас – свої. І головна з них – нестабільність.
ПСП “Маяк” Ширяївського району відноситься до тієї групи господарств, де щорічно вирощують цукрові буряки. Причому врожайність тут завжди значно вища, ніж в інших агроформуваннях. Звертаюсь до головного агронома підприємства Ігоря Миколайовича Головатюка з тим же запитанням.
– Я вам скажу, що нинішній рік відбив бажання займатися буряківництвом. Щоб ви тільки знали, скільки праці було вкладено, скільки втрат зазнали. Адже ми, починаючи від оранки і до збирання, робили все згідно з найкращими технологіями. Чітко виконували всі агрозаходи, вносили добрива, навіть органіку. Чого в багатьох господарствах давно вже не роблять. Купили дуже хороше насіння. Причому половину імпортних селекцій, які мали якнайкращі характеристики. Але вийшов парадокс: наші, вітчизняні, сорти проявили себе значно краще. Саме завдяки їм ми ще мали що збирати в цьому році. Хоча 150 центнерів з гектара – це й врожаєм не назвеш. Ми звикли збирати по 350 – 400 центнерів. Тоді ця культура прибуткова. І вирощуєш її із задоволенням.
– Я гадаю, що є майбутнє. Повинно бути, – говорить головний агроном СТОВ «Агрофірма Новоандріївська» Віктор Петрович Синяговський. – Але це не стосується нашого регіону. У нас дуже важкі грунти. До того ж недостатня кількість опадів, що спостерігається останнім часом, аж ніяк не сприяє вирощуванню цієї культури. Якщо сіяти гектарів сто, то ще можна чогось досягти, а на більших площах користі не буде. Варто врахувати й те, що вирощування цукрових буряків, як ні жодної іншої культури, потребує дуже великого набору техніки. Тож займатися буряками вигідно тільки за умови одержання врожаїв за 300 – 350 центнерів з гектара.
В.о. начальника управління агропромислового розвитку Ширяївської райдержадміністрації Юрій Федорович Шерен:
– Я вважаю, що перспектив у цієї галузі за нинішніх обставин в аграрному секторі немає. Якщо ще років 10 тому у нашому районі вирощували цукрові буряки на 3000 гектарів, то в цьому сіяли 700, а до збирання залишилось 220 гектарів. Із них 150 – у ПСП “Маяк”. І то тільки тому, що там агроном та директор товариства ентузіасти цієї справи. Наведу вам ще дві цифри. Цього року із 28 агроформувань району цукристі сіяли лише п’ять. Та й врожайність не тішить. В середньому по району вона становить 128 центнерів з гектара, а була й 370. Зрозуміло, що нинішній рік був посушливий, несприятливий для вирощування цієї культури. Та й в попередні картина була ненабагато кращою. Сіють тепер тільки ті, в кого збереглась техніка. Адже для вирощування цукрових буряків потрібно дуже багато одиниць техніки. А тільки перестануть вирощувати цю культуру, то одразу ж техніка буде розукомплектована, а то й зовсім знищена. Звичайно, тепер є нові енергозберігаючі агрегати, які скорочують кількість технологічних проходів. Наприклад, є комбайн, який і гичку збирає, і копає, і вантажить. Але ж така техніка дуже дорого коштує. Більшості наших господарств вона не по кишені.
Не завжди складаються стосунки і з переробниками. Буває, завод завищує скидку на фізичну вагу, не завжди вчасно і сповна розраховується. Всі ці фактори негативно впливають на вирощування цукрових буряків.
Аналізуючи почуте й побачене, починаєш замислюватися: чи не доживемо до того, що ще через рік-два ми, українці, які спрадавна сіяли буряки й переробляли їх на цукроварнях, будемо споживати виключно тростиновий цукор.
Щоб цього не сталося, потрібно, щоб аграрії та й переробники відчули державну підтримку. Тільки тоді, коли виробникам буде вигідно вирощувати, а переробникам переробляти цукристі, у нас на столі буде наш, вітчизняний, цукор. Саме так вважають більшість фахівців та практиків, які десятиліттями займалися цією справою. У буряківництві, як і в будь-якій іншій галузі сільськогосподарського виробництва нині, в період ринкових відносин, на одному ентузіазмі далеко не поїдеш.
