СТУКАЙТЕ, І ВАМ ВІДЧИНЯТЬ!..
Краса – це страшна сила! А якщо її помножено на високий інтелект та зведено у квадрат активної життєвої позиції... Мешканці Болградського району вже здогадалися, про кого я. Звичайно про Лілію Маринівну Гордейко, сільського голову Залізничного (на знімку).
Це було незабаром після виборів. Розповідаючи про нових осіб в органах місцевого самоврядування, голова Болградської районної ради Антон Іванович Насипаний, не приховуючи замилування, сказав:
– А Лілія Маринівна, уявіть, уже встигла й до облради достукатися...
Діло було так. Після виборів Залізничне наближалося до ювілею – 145-річчя заснування села. Звичайно, хотілося влаштувати свято. Не заради урочистості – як професійний педагог, Лілія Маринівна, насамперед, пам’ятає про виховний момент. Що сьогодні є найбільшим дефіцитом? Ні, не гроші – віра у себе, в сили товариства. Саме відсутність надії та бачення перспектив змушує земляків опускати руки й упадати в розпач. Спільне свято – ювілей села, – могло переломити занепадницький настрій. Потрібно лише згадати багату історію старої доброї Болгарейки, усіх тих людей, які багато років трудилися на благо цього села. Треба показати свої досягнення у сфері культури та народно-прикладної творчості, необхідно, зрештою, надати сцену чудовим, талановитим дітям... Ідей було багато. Але, на жаль, для провадження свята задуманого масштабу були потрібні кошти, а сільська скарбниця була порожня. Тоді Лілія Маринівна прямо й поїхала до облради. А що, не для себе ж хотіла просити.
В Одесі не лише перейнялися турботами невгамовної Лілії Маринівни, не лише знайшли можливість допомогти Залізничному, але представники облради ще й у гості завітали – на свято села.
До того, як стати головою, Лілія Маринівна Гордейко багато років очолювала громадську жіночу організацію. Працювала творчо, провадила заходи до 8 Березня, Дня Перемоги, Дня захисту дітей. Громадська діячка не забувала про літніх, про інвалідів та ветеранів-афганців.
– Я бачила, що людям дуже подобається зустрічатися, спілкуватися, разом радіти, – говорить Лілія Маринівна.
Робота провадилася настільки активно та системно, що якось інтернаціоналісти запропонували Лілії Маринівні... очолити їхню організацію.
Ставши сільським головою, Л.М. Гордейко, як і раніше, приділяє багато уваги культурно-масовій роботі. Але тепер у неї з’явилися й інші турботи – господарські. З ними справляється не менш успішно. Газифіковано й відремонтовано дитячий садок. До цієї роботи Лілія Маринівна зуміла залучити і районну раду, і актив села, і спонсорів, й батьків. З громади по нитці – тепер дитячий дошкільний заклад працює цілий рік.
Санітарне очищення, освітлення вулиць, ремонт Будинку культури. З цих та багато інших проблем Лілія Маринівна не соромиться звертатися по допомогу до місцевого сільгосппідприємства, до фермерів, до підприємців. Відмовити цій чарівній жінці, повірте, просто неможливо!
А скільки сил було докладено, щоб домогтися продовження автобусного маршруту – щоб літні люди хворі ноги не били. Люди похилого віку для Лілії Маринівни – особлива каста. Саме вона завела у Залізничному традицію вітати старожилів із ювілеями. Як би не була завантажена роботою, сільський голова обов’язково знайде час, щоб прийти до іменинника із букетом квітів.
Щотижня в кабінеті лідера збирається актив села: директора школи і Будинку культури, завідувачі дитячого садка та амбулаторії, дільничний інспектор та інші. Вони разом обговорюють проблеми, думають, як їх вирішити, розробляють плани роботи. Згуртовано працює депутатський корпус. І тому справи у Залізничному рухаються вгору.
Антоніна БОНДАРЕВА, власкор «Одеських вістей», Болградський район
ПРОДОВЖУЄ БАТЬКОВУ СПРАВУ
Телефонні дзвінки у Новоандріївській сільраді лунають з початку і до кінця робочого дня. Ось і 84-літня Ольга Опанасівна Лаптій зателефонувала. Вона дякувала за те, що потурбувались доставкою газу до її оселі. Що там казати, приємно, коли люди дякують. Та Новоандріївський сільський голова Василь Анатолійович Ткач з колегами працюють не заради подяк. Він, як і його батько Анатолій Васильович, який три скликання був головою сільради, старається робити все можливе, аби людям з усіх п’яти сіл, що в входять до цієї сільради, жилось краще. Це поклик його серця. На сьогоднішній день В.А. Ткач – наймолодший сільський голова у Ширяївському районі. Коли 7 квітня 2006 року приступив до виконання обов’язків сільського голови, сказав, що першу чергу візьметься за благоустрій населених пунктів. Почали з ремонту громадських криниць. Потім розпочав упорядкування сільських кладовищ. Вже частину їх огородили, закупили огорожі й для інших.
На території сільради є два ФАПи та сільська лікарняна амбулаторія. Голова подбав про те, щоб у цих медичних закладах було тепло, тож вчасно завезли вугілля. Із місцевого бюджету виділяється 1000 гривень на рік для придбання медикаментів.
Клопочеться сільський голова й закладами культури. Наприклад, зараз він вирішує питання про придбання сценічних костюмів та тенісного стола для Новоандріївського Будинку культури. Допомагає й сільській бібліотеці. На сьогоднішній день книжковий фонд налічує понад 13 тисяч примірників. Сільрада виділяє кошти на передплату газет і журналів для бібліотеки. На території сільради розташовані п’ять сіл і дві загальноосвітні школи. Тож в момент приходу на посаду голови для Василя Анатолійовича було одним з найактуальніших питань – це підвезення дітей до школи і назад додому. Восени минулого року завдяки його клопотанням мікроавтобус “газель” почав обслуговувати місцевих школярів. Тепер і учням зручно, і батькам спокійніше, і сільський голова радий, що вдалось вирішити це важливе питання.
Відчуваючи таке ставлення органу місцевого самоврядування до потреб сільчан, мешканці сіл Новоандріївки, Зірки, Жовтневого. Січневого, Червоного Кута теж намагаються допомогти молодому голові. До речі, в Новоандріївці середній вік мешканців становить близько сорока років, що зовсім не типово для багатьох інших сіл району. Не буде помилкою висновок про те, що Василь Анатолійович власним прикладом утримує молодь в селі. Важливу роль в цьому відіграє те, що сільський голова плідно співпрацює із керівництвом місцевого агроформування, яке теж не просто виживає, а має гарні перспективи. Тут освоюють новітні технології, розвивають всі галузі сільськогосподарського виробництва, і молодим людям є де і до чого прикласти руки.
Звичайно, є тут і люди похилого віку, які потребують особливого догляду та турботи. Одинокими клопочуться два соціальні працівники. Їхню роботу теж постійно тримає в полі зору сільський голова. Василь Анатолійович Ткач каже, що для керівника місцевого органу самоврядування на селі другорядних питань не буває. Тут все важливе. Цьому його вчив батько, в цьому він сам переконується в процесі повсякденної наполегливої роботи.
Офіційно прийомний день голови призначений на понеділок, але сільчани вже звикли до того, що Василь Анатолійович приймає людей з їхніми турботами та пропозиціями в будь-який день. Двері його кабінету завжди відчинені для виборців, для тих, хто потребує його поради і допомоги. І це один з тих чинників, який сприяє росту авторитету молодого сільського голови.
Лариса ПІВТОРАК, власкор «Одеських вістей», Ширяївський район
МІСТО, ДЕ ЗБУВАЮТЬСЯ МРІЇ
Місцева влада Теплодара думає категоріями конкретними. Найкращий подарунок до будь-якого свята для мера Леоніда Печерського – ще одне нововведення, яке поліпшує життя городян.
До 27-річчя в місті нарешті-то вирішується «заморожена» з 1986 року проблема. Понад двадцять років тому тут розпочалося будівництво семи висотних будинків. Заклали фундаменти, і за сприятливого розвитку подій нове житло було б споруджено за досить короткий термін. Але вибухнув Чорнобиль, і в місті енергетиків розпочався відлік зовсім інший, дуже нелегкого життя.
Повинно було минути два десятиліття, щоб на законсервованому будівництві закипіла робота, і мрія про нове якісне житло почала втілюватися у життя.
– Сьогодні до міста прийшло дуже багато будівельних компаній, – розповідає заступник Теплодарського міського голови Алла Костроміна. – Ми на кожний недобуд оголошували конкурс, і майданчики з недобудованим житлом одержали переможці цього конкурсу.
З будівельними компаніями у теплодарської влади договір – 10% житла йде місцевим черговикам. Один будинок віддано цілком під молодіжне будівництво. У місті на обліку стоїть майже 80 молодих сімей, і розв’язання їхніх житлових проблем – одне з першочергових завдань місцевої влади. Мер міста особисто клопоче, прискорюється оформлення майбутнім новоселам необхідних документів під кредити на житло. Адже майбутнє міста – це молодь. Якщо буде дах над головою, то вона нікуди не поїде у пошуках кращого життя.
Зараз будмайданчики огороджено, на них працюють крани, розбираючи старі конструкції, адже вимоги до сьогоднішніх новобудов зовсім інші, ніж 20 років тому. Та й об’єкти соціальної сфери на перших поверхах будинків у Теплодарі – вимога обов’язкова.
– Нове житло для нас дуже важливе -, говорить Алла Костроміна. – Це і нові жителі (а в нас охоче купують квартири одесити), нові підприємства, нові робочі місця.
У свій завтрашній день Теплодар йде ще з одною поки що незвичною для нас новацією – конгераційною установкою. Сучасна парогазова турбіна дозволяє забезпечити місто недорогою електроенергією.
Підвищення ж з 1 липня тарифів на житлово-комунальні послуги – квартплату, воду і тепло – теплодарці на собі не відчули. Місцевий бюджет на підставі рішення сесії компенсує різницю у тарифах – 187 тисяч гривень на місяць. Отож і постачальники комунальних послуг не в збитку і населення не скривджене.
Теплодар зустрічає зиму з теплом. І тут же – ще одне місцеве ноу-хау. Справа у тому, що у більшості городян стоять електроводонагрівачі. Тому для інших підігрів води буде дуже дорогим. Місцева влада вишукала резерви для придбання бойлерів малозабезпеченим жителям. Гаряча вода буде у кожній теплодарській квартирі, незалежно від рівня забезпеченості її мешканців.
Вичищені, відремонтовані і підготовлені до тривалої експлуатації і величезні резервні місткості для холодної води.
До настання холодів виконана і життєво важлива для міста програма, яка ухвалювалася на сесії, наведення ладу у підвальних приміщеннях. За чверть століття вони не очищалися і не висихали практично ніколи.
Кілька місяців працювала спеціально найнята бригада, вивозилася величезна кількість сміття, замінювалися комунікації, ставилася спеціальна техніка для збирання і відведення води (а раптом аварія!) висушувалися стіни та підлога. І тільки тоді, коли все було приведено до ладу, на оновлених дверях установили замки і щільно закрили підвальні приміщення.
Кажуть, насамперед на собі результати виконання міської програми відчули мешканці перших поверхів – у квартирах дихати стало значно легше.
Зараз же в Теплодарі, долаючи всі можливі і неможливі проблеми, створювані проходженням тендера, встановлюють лічильники на тепло, холодну і гарячу воду.
А попереду у місцевої влади – планів багато. Традиційно реалізуються вони у досить стислий термін.
– Нам допомагає Скоропослушниця, – відповідають на запитання про таку вдачливість місцеві чиновники. Цей образ Богоматері спеціально було написано на Афоні для місцевого храму і урочисто привезено в місто, щоб підтримувати його жителів у якнайшвидшому втіленні у життя їхніх планів і сподівань.
Особливо ж допомагає святий образ у реалізації устремлінь, спрямованих на благо всіх городян, що помітили не лише теплодарці, але і гості цього степового міста, які відзначають, насамперед, особливу ауру добра, що панує тут.
Альона ВОЙТЕНКО, «Одеські вісті», м. Теплодар
З ПОДВІЙНОЮ СИЛОЮ
Цих двох голів райрад – Ренійської та Болградської – В.В. Чумаченка та І.А. Насипаного часто бачать разом. Їм є про що поговорити, про що порадитися, щоб виробити спільні шляхи успішнішого розв’язання економічних та соціальних проблем. Вже тривалий час керівники двох районів провадять цілеспрямовану роботу щодо відродження Придунайського краю, зміцнення його економіки, розв’язання багатьох насущних соціальних проблем. Нещодавно з двох райрад пішли тривожні листи до центральних органів влади щодо екологічного захисту місцевих водойм, інших сільгоспугідь.
Спільною для двох районів залишилася і проблема доріг, спорудження вкрай необхідної залізничної вітки, їхнє енергозабезпечення з внутрішніх джерел, яке поки що одержують із сусідньої Молдови.
ПЕРЕЙНЯВШИСЬ ТУРБОТАМИ КУЧУРГАНУ
За словами заступника голови Роздільнянської райради Лариси Анзіної, Кучурганский сільський голова Анатолій Левицький – один із тих, хто повною мірою усвідомив важливість своєї місії та відповідальності перед громадою, яка його обрала.
Залишившись без підтримки базового сільськогосподарського підприємства «Кучурганське» (воно вже понад п’яти років перебуває у стадії банкрутства), не маючи на території села вільних земель, які можна було б здавати в оренду, він намагається зберегти соціальну інфраструктуру – Будинок культури, фельдшерсько-акушерський пункт, дитячий садок, комунальне утворення, яке надає різноманітні послуги населенню.
Не вдаючись до патетики, скажемо, що сільському голові вдалося, у буквальному значенні слова, зберегти Кучурган на плаву. А діло було так. При будівництві Молдавської ДРЕС рівень води у Кучурганському водоймищі було піднято на 2,5 метра вище за його попередню позначку. У результаті почалося підтоплення української території, зокрема, селища Лиманського та села Кучурган. Виправляючи помилку проектувальників, на території цих населених пунктів було побудовано дренажні канали та насосні станції, які надлишкову воду перекачували знову до водоймища.
Коли республіки колишнього СРСР розбіглися, Молдові дісталася електростанція, а Україні землі, що підтоплюються. При цьому дренажну систему, насосні станції було передано на баланс сільських рад вищезгаданих населених пунктів.
– Я розумію так, що коли підписувалися міждержавні угоди, цю проблему також потрібно було вирішувати по-державному, – говорить А. Левицький. – Але замість цього додаткове навантаження лягло на злиденні сільські бюджети.
За його словами, лише за останні вісім років обслуговування дренажної системи на території Кучурганської сільради обійшлося у півмільйона гривень. Окрім того, мешканці села, чиї городи опинилися у зоні підтоплення, відсудили у сільської ради ще понад тридцять тисяч гривень.
Причому ситуація із підтопленням з кожним роком ускладнювалася. Щоб її вирішити – очистити від намулу дренажні канали, відремонтувати насосні, потрібні були великі капіталовкладення.
Тоді Левицький, кажуть, почав стукати в усі двері, вимагаючи подивитися на проблему, що склалася, по-державному. Адже від її розв’язання залежить життя декількох тисяч чоловік. І достукався таки.
Першими відгукнулися на лихо члени постійної комісії з питань екології, природокористування, надзвичайних ситуацій та ліквідації їхніх наслідків Роздільнянської райради на чолі із її головою Олександром Довгим. Вивчивши проблему, вони звернулися по допомогу до однойменної постійної комісії Одеської облради, якою керує Анатолій Мирошніков.
Не вдаючись до подробиць, скажемо, що депутати районного та обласного рівня знайшли шляхи розв’язання проблеми. У результаті за рахунок Роздільнянської райради було розроблено проектно-кошторисну документацію щодо відновлення лимансько-кучурганської дренажної системи на загальну суму 4 мільйони 867 тисяч гривень. Цього року з цією метою із природоохоронного фонду було виділено 2 мільйони гривень, які практично вже освоєно.
А якщо з цією метою буде виділено 2 мільйони 867 тисяч гривень, які залишилися, і проведено остаточне очищення дренажних каналів та ремонт насосних станцій, можна буде із впевненістю говорити, що селище Лиманське та село Кучурган років на п’ятнадцять будуть врятовані від проблеми підтоплення.
Тут важливо відзначити ще й такий факт. Розпорядником виділених бюджетних коштів стала не якась обласна структура, а саме Кучурганська сільська рада. Тобто орган місцевого самоврядування, який дбайливо, без зайвих витрат, зі знанням справи використав ці кошти.
Анатолій МИХАЙЛЕНКО, Роздільнянський район
