Збиралися ветерани сцени в залі Національної спілки театральних діячів. Не дуже пристосоване це приміщення для урочистих випадків – холодно, тіснувато. Сідаючи за довгі столи, шалі і в’язані кофточки дами не знімали. Нехитре частування, яке змогли приготувати співробітники Спілки, доповнили своєю дуже смачною випічкою.
Вже від того, що сиділи колеги поруч, стало їм тепліше. А після чарочки лікувального кагору обличчя їх просвітліли, щоки порожевіли. І спрямували вони погляди на імпровізовану сцену, де почав виступ заслужений артист України Олександр Кузнєцов. Його люблять одесити, понад сорок телепрограм «Сан Санич запрошує» свого часу користувалися великою популярністю. Не вперше він співає тут перед колегами, але завжди – під бурхливі оплески і вигуки «Браво!». Ось вже Зінаїда Соловйова перетворила свою шаль у циганську і пішла з ним у танок. Відчувається балетна школа! До них долучилися інші, і пішли спільні, на тридцять персон, веселощі. Навіть розігрілися трохи!
Так вільно почуватися можуть тільки близькі люди. Вони і є близькі – років 15 разом в асоціації ветеранів сцени. Виникла вона невимушено: звільняючись за віком з театру, душею артисти залишаються там. Будь-який пенсіонер проходить через випробування самотності, яка раптово настає. А акторові, увесь світ якого становив театр (інакше не буває), тобто творчість, визнання, успіх у глядачів, життя на очах – набагато важче. Ось і потяглися вони один до одного, а організаторами є голова правління Одеського міжобласного відділення Національної спілки театральних діячів (СТД) України, народний артист України Анатолій Дуда, відповідальний секретар відділення, заслужений працівник культури України Світлана Васильєва, голова ради ветеранів Інеса Іофель.
Зустрічі відбувалися в Будинку актора, який був центром культури. Завжди вони супроводжувалися виступами провідних артистів міста. Але – на жаль! – Будинок безповоротно втрачено. Важче стало. Проте ветерани і далі спілкуються. Хіба що хвороба може перешкодити прийти. Та й як інакше? Цієї щомісячної зустрічі вони чекають з нетерпінням. Ось і сьогодні – розмови, пісні, сміх. Кожен з присутніх може довго згадувати своє театральне життя. Наприклад, Тамара Дмитренко. Старі одесити пам'ятають її, приму російського театру. Кажуть, у молодості вона була надзвичайно вродливою. І зараз виглядає царствено. Дмитренко виконувала головні ролі у багатьох виставах – «Волки и овцы», «Обрыв», «Сослуживцы». Але після смерті чоловіка, відомого актора Івана Колісниченка, живе самотньо. Звичайно, як і всі ветерани, ходить на вистави і концерти, але не замінюють вони живе спілкування. Тому зустрічі в СТД для неї – свято. Як і для Віри Леонової. Вихованка дитбудинку, вона закінчила консерваторію. Інструмент обрала, прямо скажемо, не жіночий – валторну, трубу. Тривалі роки грала в оркестрі оперного театру, оперети. Пам'ятають одесити і пару, яка вражала на сцені оперети. Без їхньої участі не обходився жоден міський концерт. Коли оголошували: «Ніна Астапенко і Борис Нікітін!», зала вибухала оплесками. «Простак» і «субретка» у комічних ролях були незрівнянні.
– Актор ніколи не награється, – з посмішкою говорить Ніна Миколаївна, – йому потрібно бути на людях. Як приємно поговорити з колегами! А за артистів, які перед нами виступають, ми радіємо. Слухаємо їх не один раз, і завжди з величезним задоволенням.
І запрошені виконавці виступають перед колегами із задоволенням. Тут співали студенти Одеської музичної академії ім. А.В. Нежданової – класів Анатолія Дуди, Галини Поліванової, Аліси Джамагорцян, читали майстри художнього слова Олена Куклова, Сергій Сеславинський, Лариса Хоніч.
– Мета у таких зустрічей одна, – говорить Світлана Григорівна Васильєва, – спілкування. Живуть колишні актори на скромну пенсію. Багато самотніх, діти часто далеко. Тому для них радість побувати на зустрічі. Буває, збирається понад сорок чоловік. Привітають іменинників, ювілярів. А як всі тягнуться до мистецтва! Виступи сприймають з вдячністю. Крім щомісячних зустрічей, ветерани разом проводять час у Будинку творчості у Чорноморці. Кожного літа обласна рада виділяє кошти на їхнє оздоровлення, і ми купуємо путівки. Як цікаво, весело проводять вони там час! Заряду бадьорості вистачає на цілий рік. Звичайно, всі ми стали однією великою родиною.
Свято тривало далі. Олександр Кузнєцов проникливо співав про «белой акации гроздья душистые», а зал тихо підспівував. Всім було добре.
