Загальне тріумфування та радість охопили Одесу 9 вересня 1873 року. На очах у здивованої публіки, під звуки урочистого маршу, під голосні вигуки щасливих городян на Соборній площі було відкрито фонтан. Вгору зметнувся довгоочікуваний струмінь дністровської води…
У 1794 році, коли в безводних, висушених степах Причорномор'я народилося нове місто Одеса, одразу ж виникла проблема його водопостачання. Власники міських земельних ділянок почали рити колодязі не лише для постачання водою своїх сімей, але й для збагачення. У 1796 році відро криничної води у місті коштувало 10-15 копійок. Для порівняння: фунт м'яса за тих часів коштував 20 копійок. Криниці не давали достатньої кількості води для задоволення усе зростаючої потреби на неї одеситів. Тому містом було проведено роботу щодо захоплення ґрунтових вод у Карантинній Балці, для чого побудовано штольню довжиною 192 метри. Одеська влада розпочала обладнувати спеціальні підземні резервуари-цистерни для збирання дощової води, але вони виявилися невигідними через невелику кількість опадів у нашій степовій зоні. Були спроби одеситів одержати артезіанську воду, але вони не увінчалися успіхом.
Міська влада через брак коштів відхилила проект інженера Шишова та купця Якова Тихона щодо проведення до міста дністровської води. Становище з водою було катастрофічним...
Два приватні підприємці Пішон та Віттенберг, які орендували водне джерело на Великому Фонтані, репрезентували місту проект свого водопроводу. У 1845 році розпочалося його будівництво, яке було продовжено купцем Тимофієм Ковалевським. Через вісім років, у 1853 році, водопровід було здано в експлуатацію. Однак вода, на думку одеситів, не була високої якості й була солонуватою на смак... Для чаю, наприклад, одеські господарки все ж таки віддавали перевагу "солодкій воді" із цистерн.
Вода як і раніше залишалася дефіцитною. Її завозили навіть із Херсона, й коштувала вона дуже дорого. Посушливого літа 1871 року, коли чотири місяці поспіль абсолютно не було дощів і більшість колодязів зовсім висохли, одесити змушені були купувати воду за надмірно високою ціною – 10 рублів за відро.
Зрештою, у березні 1872 року в Лондоні було створено "Одеське водопровідне товариство", яке забезпечувало фінансування будівництва Дністровського водовода. Ще за 60-х років два інженери, Домінікон та Головачьов, розробили технічний проект водоводу "Дністер – Одеса". А із московською фірмою "Швабен та Моор" було підписано контракт на здійснення цього проекту, спорудження Дністровського водопроводу та постачання міста водою протягом 40 років. Було обрано місце водозабору – поблизу с. Біляївка.
Отже, через 80 років після заснування Одеси відбулася дуже важлива подія в житті кожного одесита – відкриття одеського водопроводу!
Новий водопровід був найпотужнішим у Російській імперії. А з його появою ціна бочки води знизилася до 5 копійок. Окрім того, дністровська вода тоді була ще й найчистішою в Європі, хоча нічим не знезаражувалася.
Численні дворові колонки з'явилися у кожному одеському дворику. Вони й зараз нагадують нам про ті часи, коли одесити, не маючи водопровіду у своїх квартирах, брали воду винятково із цих колонок, які мали різноманітну конструкцію, дизайн та історію. Недаремно відомий одеський фотохудожник С. Гевелюк зробив цілу серію їхніх фотознімків, організував персональну виставку своїх фоторобіт, справедливо гадаючи, що дворові колонки – історія нашого міста і одеського водопроводу.
Через 30 років станція "Дністер" пережила свою першу модернізацію. Окрім парового насоса, з'явився електричний, а також було побудовано ще один водопровід. А головне нововведення – це поява повільних фільтрів – басейнів, на дні яких лежить шар гравію та піску. Після таких фільтрів вода ставала дуже чистою й не вимагала знезаражування. Але працівникам періодично доводилося на тачках вивозити пісок та гравій і промивати їх. Ця робота була неймовірно трудомісткою.
Одеський водопровід працював навіть під час громадянської війни. За тих важких для усієї країни часів для запуску парових котлів часто не вистачало вугілля. Тому працівникам для подачі води до міста доводилося різати очерет у дністровських плавнях і використовувати його як паливо.
А у 1939 році на станції "Дністер" з'явилися нові фільтри, насоси й ще один водопровід. Великі перебої з водопостачанням одесити випробували не лише під час оборони міста, але й під час німецької окупації. У 1942 році до Одеси вода подавалася у 10 разів менше, аніж за довоєнних часів. Під час обстрілів частину об'єктів станції було зруйновано. Але німці, відступаючи, вирішили повністю підірвати станцію "Дністер", для чого прибули туди німецькі сапери із вибухівкою. Армія генерала Плієва врятувала станцію від загибелі.
За післявоєнних часів, у 70-ті роки, одеський водопровід відмовився від повільних фільтрів. На станції "Дністер" вода почала надходити на так звані швидкі фільтри, де вона проходила повний комплекс очищення: відстоювалася, оброблялася реагентами – коагулянтами, проходила через фільтри і знезаражувалася сполуками хлору. В Одесі вода ще раз знезаражувалася й потім надходила до будинків одеситів.
А який стан водопроводу за наших часів? У грудні 2003 року його було віддано в оренду приватному підприємству терміном на 49 років. "Гарні руки" шукали майже два роки. Серед претендентів були і французи, й росіяни. Але одесити віддали свою перевагу київському ВАТ "Інфокс". Однією з умов договору було цілодобове (без нічних відключень) постачання Одеси водою. І, як відомо, зараз вода до наших будинків надходить безперебійно.
Щоправда, в Одесі, особливо у її центрі, частенько трапляються аварії. Старі зношені труби дають течі, й аварійникам потрібен час для їхнього усунення. Одесити, які звикли до "водопровідних" проблем, терпляче чекають... Адже багато хто з нас знає, що довжина усіх комунікацій "Інфоксводоканалу" становить аж 1600 км. Незважаючи на велику кількість працівників у цій системі (3000 чоловік), ще важко одразу ж вирішити усі проблеми нашого старого одеського водопроводу.
Найближчим часом «Інфоксводоканал» планує заміну усіх зношених водопровідних труб, особливо у центральній частині Одеси. Перекладання водопровідних мереж провадиться частинами, тому що неможливо їх одразу замінити в усьому місті або мікрорайоні. Дуже розумно, що перекладання провадиться одночасно із заміною дорожнього полотна. І ми будемо сподіватися, що найближчі 50 років оновлені магістралі будуть позбавлені від розкопок. Труби у місті змінюються на склопластикові, які доставляються до Одеси поки що ще із Харкова. Але в Одесі планується відкрити їхнє виробництво. Монтаж цеху вже провадиться.
Читачам цікаво буде дізнатися, що дністровську воду «Інфоксводоканал» продає не лише Одесі, але містам Южному та Іллічівську, Овідіопольському, Комінтернівському та Біляївському районам.
Як повідомили в «Інфоксводоканалі», з наступного року для знезаражування води буде використовуватися гіпохлорид натрію, і це зменшить її неприємний запах.
Якість води щодня за 40 показниками контролюється лабораторіями «Інфоксводоканалу», облСЕС, незалежними експертами. Проби щодня відбираються у 25 точках нашого міста. Крім того, за 60 показниками вода перевіряється по кілька разів на місяць. Зараз на добу до Одеси надходить 600 тисяч кубометрів води. Для порівняння: у 1873 році – 10 тис. куб., а на початку 40-х років – 120 тис. куб.
Ще Олександр Пушкін, перебуваючи в Одесі, писав: «Однако в сей Одессе влажной еще есть недостаток важный; чего б вы думали? – воды. Потребны тяжкие труды…» І якщо сьогодні докласти зусиль, то завтра одесити знову зможуть пишатися своїм водопроводом…
