У кожної людини є своє бачення життя. Для одних – світ чудовий і ясний, для інших – похмурий і безрадісний. Все залежить від характеру, ситуацій, у які потрапляє індивідуум чи створює їх для себе сам. Не останню роль у цьому грають бажання і прагнення втілити задумане в життя. Коли людина в постійному творчому пошуку, вона знаходить шляхи продовження розпочатої справи, ставлячись до неї з неослабними увагою і зацікавленістю.
Таку стежку проторила для себе за довгі роки педагогічної діяльності Л.М. Вербицька.
Народилася Любов Макарівна у мальовничому краї, в долині річки Тілігул, де розкинулося село Троїцьке Любашівського району. Того ж року почалася Велика Вітчизняна війна. Важко було сім’ї Писаревських, як і всім, кому довелося пережити ті часи лихоліття. У Роздільній, куди переїхала малою з батьками, пухла від голоду у важкі 1946-47 роки.
По закінченні школи № 59 (нині Роздільнянська ЗОШ № 2) Люба Писаревська (дівоче прізвище) вступила до Одеського державного університету імені І.І. Мечникова на філологічний факультет. І от вже чотири десятиліття поспіль викладає російську мову та літературу у Щербанській загальноосвітній школі.
У своїй роботі Любов Макарівна не обмежується темою уроку, вона дбає про всебічний розвиток особистості, знаходить цікаві, нестандартні форми роботи, проводить індивідуальні консультації, приділяє велику увагу обдарованим дітям, навчає їх любити життя, слово, людей, виховує в них патріотичні почуття до рідного краю, Вітчизни.
Драматичний гурток під керівництвом Л.М. Вербицької працює не один десяток літ. За цей час на сцені сільського клубу з успіхом проходять вистави за творами як українських, так і російських письменників-драматургів. Юні аматори намагаються якомога точніше передати національні риси народу, його традиції та звичаї.
Коли проходять вистави за п’єсами О.С. Пушкіна «Сказка о попе и работнике его Балде», Т.Г. Шевченка «Назар Стодоля», Г.Ф. Квітки-Основ’яненка «Сватання на Гончарівці» та інші, вільних місць не знайти. На спектаклі сходяться школярі, їх батьки, люди похилого віку. По тому ще тиждень-другий на вулицях, на виробничих ділянках, по домівках обговорюють у селі побачене зі сцени. Любов Макарівна – це своєрідна енциклопедія, насичена масою різноманітних знань і цікавої інформації. У неї велика домашня бібліотека, в якій можна знайти книги на будь-який смак чи уподобання і котрими вона щедро ділиться з колегами та своїми вихованцями.
У затишній оселі вчительки часто можна побачити її колишніх випускників, які, перебуваючи у Щербанці, завжди намагаються зустрітися зі своїм улюбленим мудрим вихователем, поділитися успіхами і невдачами. Адже знають: Любов Макарівна зажди дасть цінну пораду, втішить, коли треба, підтримає у доброму починанні, застереже від помилок. Багато колишніх її учнів по закінченні навчальних закладів повернулися до рідного села. Зараз вони – досвідчені спеціалісти місцевого господарства. Це Сергій Ілліч Проценко – інженер, Сергій Юрійович Кілініч – механік, Анатолій Григорович Армаш та багато інших.
Любов Макарівна – добра, дбайлива дружина, мати і бабуся. У літню пору року до неї приїздять чотири онуки, які із задоволенням відпочивають у бабусі. Адже з нею так цікаво…
