Круїз по Середземному морю. На 24 дні! Потрапити у таку поїздку – результат і величезної випадковості і везіння. Але і таке іноді все-таки траплялося з нами...

Отже, 31 грудня 1986 року ми були в іспанській Барселоні, знайомилися з її визначними пам'ятками. А їх просто не перелічити. Тому після офіційних екскурсій ходили самостійно по місту. «Самостійно» – це дуже гучно сказано. Ходили чітко «п'ятірками», уникаючи всіляких зустрічей і контактів з місцевим населенням.

І ще. Знаменитим бульваром Лас-Рамблас туристам суворо велено ходити тільки лівою стороною. Тому що на іншій, крім музею воскових фігур, розташовувався величезний секс-шоп, а поруч – низкою стоять жінки легкої поведінки, які, спаси Боже, можуть скомпрометувати морально стійкого радянського туриста.

Хотілося ще і ще бродити містом, де так багато палаців, пам'яток архітектури, неповторних за своєю красою парків і скверів. Побачити справжню кориду, побувати на стадіонах...

Але ми були обмежені не тільки у просторі, але і в часі. О 18 годині треба бути на борту теплохода. Спізнишся на 10-15 хвилин – загальна тривога з залученням місцевої поліції. А раптом, не дай Боже, втекли, попросили політичного притулку? Смішно? Ні, навіть дуже страшно було!

На судні підготовка до Нового року йшла повним ходом. Гриміла музика, роздавали карнавальні костюми, які незрозуміло звідки взялися. Порадували, що вечеря буде святкова і досить оригінальна. Сьогодні вже можна сказати – неповторна. Такого не доводилося бачити ні до, ні після того незабутнього вечора.

Зустрічати Новий рік вирішили «по Москві». Це означає о 22 годині за місцевим часом. Включили столицю, і бій курантів далеко від батьківщини в багатьох витиснув сльозу.

Свято було у повному розпалі, коли керівників груп запросили до капітана і поінформували, що в порту вже «празднуют во всю». Закриваються багато служб, і судно не зможе знятися о першій годині ночі, як було передбачено. Тому потрібно залишати порт зараз і йти на Марсель. Щоправда, море дуже неспокійне, штормить добряче, і туристів треба добре «заправити», щоб вони легше перенесли «жахливу» хитавицю.

Заправлялися справді без міри, але коли судно кидало, як ту горіхову шкарлупу, і напої слабко допомагали. Люди ж веселилися, навіть намагалися танцювати, щоправда, безуспішно.

А новорічний ранок був сонячний і привітний. Тільки новий порт – Марсель – зустрів безлюддям.

– Франція ще святкує, – прокоментували ситуацію знавці.

І раптом з’явився шикарний легковий автомобіль. Він під'їхав до самого трапу.

– Це за мною, – пожартував я.

– Так, одесити від скромності не помруть, – парирував москвич, який стояв поруч.

Унизу, біля трапу відбувалася якась розмова, вахтовий підняв вгору голову і крикнув:

– Є представник Одеси? Це до вас приїхали.

Москвич нерозуміюче подивився в мій бік. А я під заздрими поглядами туристів, спускаюся трапом.

Виявляється, це представники товариства «Марсель-Одеса» вітають нас, жителів міста-побратима.

– Всі ще сплять, – сказав найголовніший з них. – А нам доручили вас зустріти і піднести новорічний подарунок.

Він показав рукою на два ящики з шампанським.

Відкланявшись, галантні французи поїхали, пообіцявши наступного дня індивідуальну екскурсію Марселем.

І слова дотримали. Було і знайомство з містом, і ресторани, і бістро. Потім була Ніцца, Канни і навіть Монако. Ось такий вийшов Новий рік.