СУДОВА РЕФОРМА ТРИВАЄ, І ПАРЛАМЕНТСЬКИЙ КОМІТЕТ З ПИТАНЬ ПРАВОСУДДЯ МАЄ БУТИ У ЇЇ АВАНГАРДІ
Минулого року у Верховній Раді України повторно, вже у другому скликанні поспіль, створено Комітет з питань правосуддя. Це означає, що наша ініціатива виявилася затребуваною. Що рішення зробити головним в компетенції парламентського Комітету процес розгляду подань про призначення суддів безтерміново та звільнення їх з посади, надати важливого значення у цьому процесі оцінкам, скаргам та пропозиціям громадян та організацій об’єктивно та без дискримінації, забезпечити новий рівень прозорості та інформованості цього процесу із одночасним висвітленням його у провідних професійних виданнях України, таких, як «Закон і бізнес», – було з самого початку правильним.
На користь існування спеціального Комітету свідчить і пакет законодавчих ініціатив, які нині перебувають в його розпорядженні. Від консолідованого законопроекту про судоустрій та статус суддів – до проектів Господарського процесуального кодексу (по-іншому, Кодексу комерційного судочинства) та Кримінально-процесуального кодексу України – усі ці законопроекти поєднують висока затребуваність, значні сподівання людей, підвищені вимоги професійної юридичної спільноти. Процес їх розробки та узгодження – предмет особливої відповідальності усіх учасників.
Сьогодні усі ці законопроекти підготовлено до розгляду Верховною Радою України у другому читанні. Запорукою їхнього успішного затвердження та ефективності у застосуванні має стати новий рівень взаємодії усіх сторін, залучених до цього процесу: керівництва судової системи, провідних наукових та експертно-аналітичних центрів, правозахисних організацій, народних депутатів України та фахівців апарату Верховної Ради України. Необхідна наступність законодавчої діяльності, поступальна зміна етапів опрацювання кожного законопроекту, кожного організаційного перетворення, щоб із кожним наступним етапом зростала якість остаточного продукту.
Більш ніж 15-річний досвід судово-правової реформи в Україні свідчить: ані надмірна персоналізація питань судової реформи, ані супутня їй неконструктивна критика, ані кількісне накопичення законопроектів подібного змісту на одну й ту ж тематику не приносять користі. Перелік проблем, які мають бути розв’язані на цьому етапі судової реформи, добре відомий усім зацікавленим сторонам. Їх ефективне розв’язання на підставі не лише розподілу, але й взаємної поваги усіх гілок влади має стати головним об’єднавчим моментом. Найближчим часом слід спокійно узгодити усі спірні моменти й довести до фінішної межі і уже розпочаті давно назрілі перетворення.
Перша проблема – це забезпечення незалежності суддів при здійсненні правосуддя. Об’єктивно слід визнати, що зроблено у цьому плані немало, але треба зробити ще більше. Умови оплати праці суддів далекі від ідеальних, але далі покращуються і виглядають гідно у порівнянні із умовами праці інших категорій працівників публічного сектору. Витримали перевірку часом і конституційні основи незалежності судової влади та її служителів. Складніша ситуація із забезпеченням судової влади як такої і кожному окремому судді належної уваги з боку усіх інших представників влади. Неприпустимість тиску на суддів, втручання у здійснення правосуддя, неповаги до судді та судових інститутів – має стати генеральною лінією національної політики та провадитися рішуче, у разі необхідності, суворішими методами. Тут усім посадовцям слід уважно прислухатися до сигналів, які подаються з’їздом суддів, радою та конференціями суддів, Верховним Судом України та вищими спеціалізованими судами. Голос суддів має бути почутим і врахованим.
Друга, не менш важлива проблема, – це боротьба із корупцією у судах. Минулого року один за другим пролунало декілька тривожних сигналів, які мають стурбувати усіх. Так, у травні 2007 року в доповіді за підсумками вивчення корупції державної влади в усьому світі авторитетна міжнародна організація "Транспаренсі Інтернешнл" зробила висновок, що рівень корупції системи юстиції в Україні більш ніж удесятеро перевищує усереднений показник для держав – членів Європейського союзу. 15 відсотків респондентів, які зверталися до українських судів позаминулого року, прямо заявили про хабарництво. Понад 70 відсотків опитаних українців вважають вітчизняну судову систему корумпованою, а антикорупційні заходи, вживані владою, – неефективними. У загальносвітовому рейтингу держав – борців із корупцією Україна посідає лише 104-у позицію із 163, поступаючись усім без винятку державам Європи.
У березні 2007 року інша організація, група "Держави проти корупції" при Раді Європи, у доповіді про ситуацію в Україні на предмет боротьби із корупцією також дійшла до невтішного висновку: довіра народу до системи юстиції та суддів перебуває на критично низькому рівні, не в останню чергу через корупційні явища. Від корупції у судовій системі України страждають не лише прості громадяни, але й самі судді. Корупція становить усе більшу загрозу незалежності більшості чесних та професійних суддів. Антикорупційна доповідь "Транспаренсі Інтернешнл" як ілюстрацію цитує українського суддю, який побажав зберегти анонімність: "Розгляд справ, предметом яких є незначні грошові суми, зазвичай відбувається без втручання; але як тільки-но ціна позову досягає значної суми, я не можу пригадати жодного випадку, щоб кожна зі сторін у справі не намагалася чинити на мене тиск у якійсь формі; до цього вдаються і ті сторони, чия правова позиція виграшна". Таким чином, корупція та протизаконний тиск на суд стають свого роду "антисоціальною нормою", живлять одне одного, зливаючись у замкнутий цикл. Головний висновок із усього цього – про неефективність традиційних, реактивних методів протидії корупції, практичне застосування яких зводиться до гучних та лицемірних гасел і обіцянок, під прикриттям яких нерідко здійснюється переслідування принципових суддів. Очевидна необхідність переходу до системних форм протидії корупції – у вигляді конкретних заходів, розрахованих на справжній довготерміновий ефект, які під силу здійснити найближчим часом.
Ліками, здатними вилікувати корупцію, має стати поповнення суддівського корпусу здоровими кадрами. Для цього потрібно відчинити двері до судової влади новому поколінню українських юристів. Багато хто не помітив, що за останні 16 років в Україні воно підросло. Здобувши вищу юридичну освіту в незалежній Україні, відмінно володіючи державною мовою, вони виховані на європейських ідеалах та стандартах прав людини, знайомі із закордонною юридичною практикою, і головне – мислять по-новому. Ще 10 років тому можна було сказати, що їм бракує досвіду для роботи суддею. Сьогодні у них є цей досвід: застосування права в умовах ринкової економіки, свободи слова, демократизації влади, цей досвід особливо цінний.
Звичайно, не кожен юрист, навіть дуже талановитий, спроможний стати суддею. Суддя – це покликання, це доля. Але тими кращими молодими фахівцями, чиє покликання – вершити правосуддя, у кому від природи розвинене почуття справедливості, у жодному разі не можна нехтувати. Саме цих людей, цього припливу "свіжої крові" бракує українській судовій системі. Що більше буде таких суддів, то швидше відійдуть у минуле корупційні пережитки. Але, на жаль, перед багатьма з них двері до судової влади сьогодні не відчинено. Діючу систему відбору кандидатів на посаді суддів забюрократизовано, окремі її складові недостатньо захищені від корупції.
Найголовніше, що цей факт готові визнати усі – і керівництво судової влади, і парламент, і Глава держави. А отже, усі вони можуть об'єднатися для того, щоб спільними зусиллями розв’язати цю проблему. Впровадити ефективну процедуру, у легітимності якої ні в кого не виникне сумнівів. Яку потрібно обов'язково детально прописати прямо у тексті закону, щоб горезвісна вітчизняна бюрократія не змогла "роз'ясненнями", "положеннями" та "інструкціями" розмити принципові моменти цієї процедури: завчасне та ефективне обнародування вакансії, чесний конкурс, можливість оскаржити сумнівний результат, тверді терміни просування кандидатури, розпочинаючи від дня подачі документів і закінчуючи підписанням указу Президента або ухваленням постанови Верховної Ради щодо призначення на суддівську посаду.
Важливим завданням є подальше зміцнення та удосконалення системи дисциплінарної відповідальності суддів при здійсненні ними правосуддя. З тим, що така система потрібна, що вона має функціонувати на постійній основі і мати абсолютну легітимність, також згодні усі. На другому етапі Всеукраїнського з'їзду суддів, який відбувся 7 грудня, керівництво судової системи підтвердило рішучість домагатися відповідальності аж до звільнення для тих суддів і працівників судів, які причетні до винесення свідомо неправосудних рішень.
Незадовго до цього аналогічну позицію висловив і Президент України, який звернувся у листопаді до Вищої ради юстиції із приводу притягнення до відповідальності понад 40 служителів Феміди, стосовно яких є дані, що свідчать про порушення присяги. Особливу увагу неприпустимості порушення суддями професійних вимог дотримання Конституції та служіння закону приділяє Вища кваліфікаційна комісія суддів України у рамках процесу призначення суддів на посади терміново. Тієї ж думки і громадяни України, від яких за 2007 рік лише до центральних органів влади надійшло понад 15000 звертань зі скаргами на правопорушення з боку працівників судів, 3000 з них – до Комітету Верховної Ради України з питань правосуддя.
Відповідь на таке соціальне замовлення може бути лише одна: посилення організаційно-правової системи дисциплінарної відповідальності працівників судів, що опирається на норми Конституції та втіленої в діяльність Вищої ради юстиції й системи кваліфікаційних комісій суддів. Усі зазначені вище необхідні заходи знайшли вдале втілення у тексті консолідованого законопроекту "Про судоустрій та статус суддів", підготовленого до другого читання Комітетом з питань правосуддя. Підготовлено кілька альтернативних законопроектів, чиї положення з цих питань співзвучні із базовим законопроектом. Необхідно, щоб відповідний закон було ухвалено вже у найближчому майбутньому.
Судова реформа має тривати й зберігати послідовність поза залежністю від політичних катаклізмів. Її хід має визначатися не перипетіями політичного життя, а об'єктивними потребами, які існують у самій судовій системі і у тих, для кого ця система створена й діє: громадян України. Комітет Верховної Ради України з питань правосуддя створювався і діє як один із центрів цієї реформи, покликаний сприяти широкій та ефективній співпраці усіх органів влади, науково-експертних та громадських кіл у її здійсненні.
