– ...Ось і настав цей довгоочікуваний час. Знову відчинив свої двері наш дитячий садок «Сонечко». І це – перемога усієї громади! – голос Наталі Митрофанівни Кушніренко затремтів, і вона – сильна, завжди стійка та вольова, зненацька для усіх розплакалася.
Мабуть, вперше побачили односільчани, як плаче їхній сільський голова.
Присутня на відкритті дошкільного закладу голова Татарбунарської районної ради Наталя Григорівна Кожухаренко легенько обняла її за плечі і з розумінням сказала:
– Лише Наталя Митрофанівна знає, як важко було їй виконати цю свою передвиборну обіцянку. У цю обіцянку, якщо чесно, не кожний білолісець, обдурений обіцянками кандидатів у депутати, вірив. Кушніренко це знала достеменно, від чого лише наполегливішою та цілеспрямованішою була у досягненні поставленої мети. Її Наталя Митрофанівна – у минулому чудовий педагог, вчителька української мови та літератури, а пізніше – головний фахівець відділу внутрішньої політики райдержадміністрації – позначила цілком конкретно: «Повернути людям віру». А це було можливо лише за однієї невідступної умови: повернутися лицем до селян і разом, лише разом, відновлювати колись прекрасне, одне з найбагатолюдніших у районі село із дуже цікавою історією. «Разом» – легко це сказати, значно важче – домогтися, щоб було саме так. Але Кушніренко із її накопиченим досвідом роботи з людьми все ж таки вдалося об’єднати зусилля громадськості, молоді, фермерів та підприємців, лідерів різних партійних організацій.
Але ж до нинішнього голови сільські сходи у Білоліссі були явищем давно забутим, кожен жив сам по собі, зайнятий насущними турботами своєї сім’ї, і у вічному пошуку роботи. На жаль! Заможний, потужний колгосп, який забезпечував роботою усіх білолісців, розвалився. Наївно вірили вони у обіцянку деяких кандидатів у депутати відновити господарство. Це – із півмільйонним боргом?! Але ж обіцяли, розраховуючи, що, напевно, це подіє на свідомість втомлених від вічних проблем людей.
– Як можна обіцяти гойдалки-каруселі, – дивується Наталя Митрофанівна, – коли ми свій перший бюджет прийняли із дефіцитом майже у 20 тисяч гривень?
Обіцяти молочні ріки, коли близько восьми років не працює дитячий садок, у аварійному стані Будинок культури й стало проблемою водопостачання, щонайменше нерозумно.
Кушніренко не випадково позначила у своїх передвиборних планах відкриття дитячого садка під номером один. По-перше, багато жінок змушені були полишити роботу й сидіти вдома. А по-друге, діти йшли до першого класу, по суті, непідготовленими.
Тоді мало хто вірив, що двоповерхове приміщення, яке оберігає від своїх та сторонніх любителів чужого добра Євдокія Борисівна Плита, котра пропрацювала завідувачкою дитсадка 32 роки, можна відновити. Вже занадто багато на це було потрібно грошей, проте, як сказала на відкритті Євдокія Борисівна, «ми цей день наближали як могли. День спільної радості та перемоги. Спасибі і колишньому сільському голові Олексію Васильовичу Голікову. Усупереч фінансовим труднощам дах приміщення перекрито й зроблено опалення».
Зіграло свою роль, безумовно, й те, що, незважаючи на похмурі прогнози песимістів, дитсадок все ж таки було передано на баланс сільради.
Згуртувавши людей, Кушніренко зуміла повести їх за собою. І районна рада, і райдержадміністрація, бачачи це піднесення загального ентузіазму, фінансово та морально підтримують нового керівника сільської влади. Не випадково цей об’єкт у селі називали істинно народним будівництвом. Місяцями працювали на ньому люди, не вимагаючи за те жодної плати.
Сьогоднішній дитячий садок, який відвідують близько 50 малят, – це світлі теплі кімнати, гаряча вода, сучасне обладнання, до якого додався і подарований на день відкриття райрадою та райдержадміністрацією холодильник. У дитсадку працюють надійні кадри.
Із кадрами дитячі дошкільні заклади району проблем не зазнають жодних. У сумнозвісні роки, коли ледве чи не усі дитячі дошкільні заклади «успішно» закривалися, кадрові фахівці опинялися без роботи. І було їх чимало. Лише у Татарбунарах працювало п’ять дитячих садків, та й у Білоліссі їх було два. А школа у цьому селі – найбільша в районі. Ось лише чисельність учнів скорочується: 380 сьогоднішніх – проти 450 позаминулорічних. Надії на зміну ситуації на краще є: її дає зростання народжуваності. А доки є в селі дитсадок, школа та ФАП, у чому твердо впевнений начальник відділу освіти райдержадміністрації Роман В’ячеславович Саржинський, воно живе. І повідомив, що напередодні нового року ще одна група відкрилася у дитячому садку в Приморському. Святом для дітей стало відкриття дошкільних закладів у Дмитрівці та Трапівці. Досягнуто стовідсоткової забезпеченості дитячими садками усіх п’ятирічок, а можливість відвідувати їх із дворічного віку стала вже давно доступною.
– Ми так давно чекали цього дня, – говорили матері щасливих малят-вихованців «Сонечка». І з дивовижною точністю називали період, у який садок було закрито, – сім років та 18 днів. За цей час багатьом дітям у дитячому садку так побувати й не довелось. Наталя Митрофанівна вважає цей факт дуже сумним і невимовно рада, що він – у минулому.
– А тепер, – говорить, – за Будинок культури боремося. Такої рідкісної краси приміщення нечасто і в області знайдеш. Але руйнують його роки безгрошів’я.
Ця проблема у районі добре відома, і неодноразово питання про Білоліський Будинок культури порушувалося на засіданнях постійних комісій районної ради. Цього разу Наталя Григорівна повідомила для сільчан приємну новину. Так, кошти на капітальний відбудовний ремонт приміщення знадобляться дуже великі. Завдання нинішнього року – підготувати проектно-кошторисну документацію, а наступного року розпочати роботи із використанням закладених до районного бюджету коштів.
Відроджується поступово Білолісся. Відроджується слава села, із якого не тікають. Стовідсоткова оптимістка за складом свого характеру, Наталя Митрофанівна вже бачить його таким, яким, власне, воно й було. Тільки ще кращим.
– Ну, хіба це не в наших силах, – сміється Наталя Митрофанівна, і на щоках її з’являються пустошливі дитячі ямочки.
