«Я, КОНЕЧНО, ВЕРНУСЬ...»
«Про що співає Висоцький?» – запитувалося колись у розгромній статті, йому «присвяченій». Для кого співав Висоцький – хочеться зрозуміти зараз. Чи тільки для своїх сучасників – старших і молодших? Що означають творчість і особистість «Таганського Гамлета» з 70-х для тих, хто народився і дорослішав після його смерті? Відповідь, зокрема, можна знайти на офіційному сайті В. Висоцького, який створила Марія Школьникова, – колишня мінчанка, яка майже двадцять років живе у США.
Тетяна Горюнова, Естонія: «В. Висоцького вважаю своїм творчим наставником, хоча народилася через 8 місяців після того, як його не стало». Армен (зараз у Китаї): «Живу і дихаю ним. Він може розігнати стрес (!?). У мене залежність, я хворий ним – і на щастя, невиліковно!». Анастасія Петрова, Білорусь: «Мені 17. З 12 років слухаю Висоцького. Що ще сказати?..». Ольга Рудник, Білорусь: «Просто хочеться сказати, що ще не було людини, яка б так глибоко зачепила мої глибини. Висоцький – програма мого життя». Катя, Латвія: «Мені всього 15, але я дуже люблю Висоцького». Олексій Халявін, Латвія: «Сказати, що я його шанувальник... це не коректно, хто я, щоб оцінювати його творчість... Без його пісень немає мене....» Рита Алекнаіте, Литва: «Мені 20 років, студентка. Виросла, слухаючи Висоцького, і дуже його люблю». Ірена, Литва: «Володимир Висоцький — це моя невиліковна хвороба. Перекладаю вірші і пісні Висоцького своєю рідною мовою». Лаврентій Аніщенко, Молдова: «Мені 17 років. Слухаю Висоцького з самого народження». Іон Руснак, Молдова: «Мені 25 років, з них 15 – захоплений творчістю Володимира Семеновича, якого багато в чому хотів би вважати своїм Учителем».
Лаура, Україна: «Мій батько записував його пісні з 1968 року, з дня нашого народження (у мене є сестра, ми близнюки). Я багато пісень не розуміла тоді, але нас, бажаючи цього чи ні, виховали на них. Мені здається, він був поетом-пророком, хоча «пророков нет в Отечестве моем, да и в других отечествах не густо». Він писав про війну так, як ніхто. Якщо сьогоднішньому поколінню спробувати розповідати про ту війну, їм просто треба дати послухати його пісні. Я завжди плачу, коли чую їх, я починаю тремтіти. Я знаю, що якщо мої діти слухатимуть його пісні, вони виростуть людьми!».
Олександр, Україна: «З дитинства люблю і досі із задоволенням слухаю його пісні. Вони для мене орієнтир, підтримка і еталон». Ганна, Україна: «Висоцький формує особистість і очищає душу. Не дай нам, Боже, забути про нього». Владислав, Україна: «Бережу, збираю, слухаю з 70-х років». Дмитро, Україна: «Мені 21, творчістю В.С. Висоцького захворів з першої почутої і усвідомленої пісні». Вадим Крилов, Україна: «Перечитувати, прослуховувати, переглядати Володимира Семеновича – життєва необхідність!». Робер, Франція: «Я переклав понад 450 пісень В. Висоцького французькою».
Наталя Фоміних, Росія: «Хлопці і дівчата, як нас багато, хто виріс на піснях В.В. Схоже, якби не він, ціле покоління було б іншим. Мені 29 років, за професією фізик». Фелікс Дербармдикер, США: «Я живу В.С.В. Він близький мені своєю «руськістю», силою, поетичною і ранньою смертю (мені приємно знати, що я жив два роки, доки він ще жив). Але за що ж, за що його забрали? Навіщо він написав «Кони привередливые»? Можливо, цей вірш його і забрав... Але його поезія живе. Я її слухаю з 18 років (серйозно), а якщо подумати – то з 8. З 8 років я живу його мистецтвом…»
Андрій, США: «Мені 36. Слухаю Висоцького з 7-ми років». Марія-Кристіна, США: «Народилася у 1983 році. Слухаю пісні Висоцького з дитинства. Люблю цю чудову людину...» Олексій, Росія: «Пісні Висоцького почав слухати, здається, з трирічного віку. Тобто, вже майже 30 років. Ріс, слухаючи його пісні, і продовжую слухати зараз, хоча багато з них вже знаю напам'ять. Захоплююся його творчістю і дуже люблю». Артем, Росія: «Захворів Висоцьким майже три роки тому, коли мені було 15. З тих пір зібрав майже 400 його пісень». Ася, Росія: «Мені 19 років. Люблю пісні Висоцького».
До святкування ювілею Володимира Семеновича Висоцького ґрунтовно підійшли у багатьох країнах світу. Ось відомості тільки з деяких міст.
У польському місті Кошалін відбувся Шостий міжнародний фестиваль документальних фільмів про В. Висоцького.
У російському Кургані Громадський фонд із збереження спадщини В.С. Висоцького при обласній бібліотеці ім. Югова, студія гітарної пісні «Інтервал», підприємець В.Н. Таланов, редакція газети «Курган и курганцы» провели конкурс виконавців віршів і пісень В.С. Висоцького і власних творів, присвячених Володимиру Семеновичу.
У Будапешті, в літературному музеї імені Петефі, відкрилася виставка. Фотографії, записи віршів і пісень, фільми за участю Володимира Висоцького розповідають про життя і творчість цієї надзвичайно талановитої «людини-епохи», негласного лідера свого часу. На виставці передано атмосферу 70-х років...
У Московському єврейському общинному центрі в клубі «Творческие встречи» відбувся прем'єрний показ документального фільму «О Владимире Высоцком», у якому беруть участь Юрій Любимов, Даніель Ольбрихський, Михайло Шемякін та інші.
У паризькому театрі «Буфф дю Нор», яким керує відомий режисер Пітер Брук, відбулися два вечори пам'яті Володимира Висоцького. Його твори виконала Марина Владі. Спогадами про актора поділився друг Висоцького, який живе у Парижі, болгарський співак Костянтин Казанський. Публіка, серед якої було досить мало росіян, так тепло приймала всі виступи, що довелося додати ще один вечір. Але і на нього квитки розійшлися одразу.
У Сімферополі січень оголошено місяцем пам'яті Володимира Висоцького. Крім того, у цьому році планується установити пам'ятник йому, а також назвати його іменем одну з вулиць.
Латвія: у Даугавпілському театрі поставлено виставу про В. Висоцького. Як говорить прес-повідомлення театру, «... июль 1980 года стал пеклом боли для современников Владимира Высоцкого. Но в календаре есть и другая дата – 25 января, когда мы можем радоваться дню его рождения». Вистава і присвячена цій даті.
У Тбілісі відбувся вечір пам'яті за участю видатних діячів грузинської культури – співаків, майстрів театру і кіно. До ювілею випущено диск з піснями В. Висоцького у виконанні грузинських співаків.
У Театрі на Таганці репрезентовано книжку видавництва «Вита Нова» «Владимир Высоцкий. Две судьбы (песни и стихи)» з ілюстраціями Михайла Шемякіна. У ній зібрана велика кількість унікальних матеріалів документального характеру (рідкісні архівні фотоматеріали, факсимільне відтворення рукописів поета; вперше публіковані цензурні помітки на машинописі першої радянської збірки його творів; прижиттєві відгуки на творчість Висоцького у радянській та західній пресі). «Книга «Две судьбы» – художественно графический памятник Владимиру Высоцкому – человеку, моему другу, памятник его творчеству», – відзначив Михайло Шемякін.
…А найкращий подарунок Володимиру Висоцькому, як відзначила одна з відвідувачок сайту, — це не статті, фотографії, пам'ятники і медалі, а наше до нього і до себе самих ставлення.
За матеріалами сайту www.kulichki.com/vv/ підготувала Ірина ГОЛЯЄВА, «Одеські вісті»
ТРИ ЗУСТРІЧІ З ВИСОЦЬКИМ
У кожного з нас є миті, які запам'яталися на все життя. Для мене такими стали три зустрічі з Володимиром Висоцьким
І перша зустріч була 41 рік тому в Одесі, навесні 1967 року. Увечері ми, студенти, гуляли по Приморському бульвару, милуючись свічками квітучих каштанів, і раптом побачили його. Він співав під гітару в оточенні таких самих, як ми, студентів. Потім Висоцького запросили в один з гуртожитків нашого університету, щоб записати нові пісні на магнітофон, і ми усі набилися в одну з кімнат...
Через якийсь час пощастило вдруге – я потрапила на його виступ у політехнічному інституті. Але цього разу артист, мабуть, недобре себе почував. Виконання не зробило очікуваного ефекту на нас. Він лише заспівував, а зал підхоплював і «доводив» пісню до кінця... І ми співали – «О друге», «На братских могилах», «Только он не вернулся из боя», «Утреннюю гимнастику».
Втретє мені пощастило побачити його в 1971 році, напередодні 1 травня, знову в Одесі, поруч з Мариною Владі.
Іноді ми з подругою по суботах дозволяли собі пообідати в ресторані морвокзалу. «Балувалися» смачною стравою – запеченою у глиняному горщику картоплею з м'ясом. «Розкіш» коштувала на той час 1 карбованець 50 копійок. Але, «прогулявши» цю суму, ми втрачали чотири студентські борщі...
…Ми сиділи за столиком, коли раптом увійшли Володимир Висоцький, Марина Владі і, як ми потім з'ясували, один з операторів кіностудії імені Довженка.
Відвідувачів у залі було небагато. Ми почули, як, проходячи повз нас, Висоцький, нахилившись до Марини, сказав: «Добре, що мало людей, зовсім, як у паризьких кафе».
Ми з подругою не зводили з них захоплених очей. Якийсь час обмірковували привід, щоб звернутися французькою мовою до знаменитої акторки, висловити своє захоплення і вдячність. Гості ж у чеканні обіду курили і тихо розмовляли. Нарешті я набралася сміливості і, взявши свою супутницю за руку, підійшла до заповітного столика. Ледве промовила французькою «Мадам, вибачте за турботу», як Марина Владі російською люб'язно зупинила нас: «Дівчата, я непогано розмовляю російською мовою. Вам автограф?».
Ми подали листівки, й акторка по-російськи підписала: «Юним одеситкам з побажаннями добра. Марина Владі».
Володимир Семенович з посмішкою запитав: «Задоволені?»
Коли до нашого столика нарешті підійшла офіціантка, ми поцікавилися: «Знаєте, хто у вас сьогодні обідає?» Вона заперечливо похитала головою. Ми її просвітили: «Це ж Висоцький з Мариною Владі!»
Чисто по-одеськи працівниця громадського харчування промовила: «У нас цих знаменитостей щодня – пачками!». Але молоденька помічниця відразу заперечила: «Не знаєш, так не кажи. Такі, як ці – від Бога. Вони наділені талантом. І їх – мало…»
Лідія ОСТАПЕНКО, с. Першотравневе, Ізмаїльський район
