Перша цього року сесія Ізмаїльської районної ради, яку ще називають бюджетною, на відміну від більшості попередніх, була досить «гарячою». Позначилися певна напруженість планів і розрахунків на нинішній рік, скорочення видаткових статей через передбачувану вже сьогодні дефіцитність.
Загальний обсяг доходів районного бюджету встановлено у розмірі 83,5 мільйона гривень, з них лише не набагато більше 5,5 мільйона – власні доходи, решта – трансферти з держбюджету і т.д.
Голова райдержадміністрації Сергій Афанасійович Ніколаєв сказав, що бюджет – напружений, іншим він і не може бути, і всім треба буде добре попрацювати, щоб виконати його. Група депутатів запропонувала альтернативний бюджет з іншим розподілом витрат. Але більшість депутатів «альтернативу» не підтримали, вважаючи офіційний документ «зваженішим».
Однак питання про те, чому ж бюджет такий, «що проїдається», – не залишив байдужими багатьох.
В цьому я переконався після розмови з депутатами. Переконливі і, на мій погляд, повчальні міркування досвідченого депутата, нині відомого фермера із села Лощинівки Івана Степановича Маринова. Свого часу він досить успішно керував багатогалузевим колгоспом-мільйонером «Знамя Октября».
– Я проголосував за той бюджет, що був запропонований райдержадміністрацією, – сказав Іван Степанович. – Але у мене було і залишається чимало запитань з приводу самого стилю керівництва районом. Погоджуючись, що все-таки багато чого тут залежало і залежить від самих аграріїв – як орендарів, так і орендодавців, – проте, не лише я вважаю, не було використано і не використовуються повною мірою законні форми і методи позитивного впливу на ситуацію в селах. Ось звідки всього лише менше 10 відсотків власних коштів доходів і, як наслідок, проблеми при розв’язанні питань соціального плану. Так, сьогодні, коли вже донезмоги припекло, райдержадміністрація, як проінформував Ніколаєв, почала діяти набагато рішучіше стосовно боржників: щодо тридцяти із лишком суб'єктів підприємницької діяльності подано позови до суду. Але раніше-то чому на щось сподівалися навіть тоді, коли найменший аналіз показував – становище треба рятувати? Вже наскільки довше інших тримався сільгоспкооператив «Дружба», але й він повалився, тому що в районі не прислухалися до обурювань людей ще кілька років тому, коли тут справа доходила до страйків?
Я з трибуни сказав голові райдержадміністрації, що на зауваження депутатів, зокрема тих, у кого чималий практичний досвід, ображатися не треба. Що б не говорили, але я не розумію мовчазної позиції чиновників, коли ми, ветерани, запитуємо їх: куди вони дивилися раніше і дивляться сьогодні? Невже не можна було знайти важелі впливу на керівників, які свідомо, по-іншому не скажу, ішли на розвал господарств, аби тільки їм самим було добре? Прикладів досить. Дуже повчальна історія про те, як розвалювалося і практично знищувалося ТОВ «Бессарабія», основою якого послужило господарство, яке мені довелось очолювати багато років.
Так, на гребені хвиль аграрної реформи, яка, по суті, і призвела не до реформування, а вихолощування аграрного сектору країни, багато було наламано дров. І я в ту пору вирішив, що треба поступитися своїм постом людині молодшій, тим більше, що вона, начебто, багато чого всім наобіцяла, і за нею пішли люди. Сьогодні вони мають замість його обіцянок солідний пшик. Чи не образливо мені, що моє дітище остаточно збанкрутувало, майно пішло з молотка? Причому, наскільки я маю інформацію, намагаються продати і продають майно пайовиків.
Що заробило ТОВ за останні роки? Нічого! Що купили? Тільки «Волгу» для директора! А чому ж тоді продано виноградники, риборозплідник, базу відпочинку на морі, цистерни на нафтобазі і на току? Тому що, кажуть, це майно не розпаювали? Та невже виконавча влада району не могла в межах чинного законодавства посприяти у вирішенні цього питання?
І якби лише це.
На самому початку своєї директорської кар'єри мій послідовник вільно дозволяв собі не сплачувати податки, і в районі дивилися на це крізь пальці! Як зрозуміти, що саме цьому господарству, за наявною інформацією, списувалися чималі борги, причому не тільки у зв'язку з форс-мажорними обставинами 2003 року, але й попередні? Невже в районі не знали, куди подінеться майно, як взагалі поводився цей керівник з людьми? Не могли не знати. Адже провадилися виїзні середи, особисті прийоми громадян. Виникає запитання: навіщо? Для констатації фактів? Щоб тільки у разі чого руками розвести і сказати: «Люди добрі, а що ми можемо зробити, звертайтеся до суду»?
Ось чому і попросив я шановне керівництво району відповісти на запитання: чому склалася така ситуація? Якщо мене, сьогодні фермера, можуть суворо покарати за найменше зволікання, і ніхто не зробить жодних знижок і не повірить жодним обіцянкам, то чому ж постійно накопичували борги, доки не збанкрутували і ТОВ «Бессарабія», і сусіднє СК «Дружба», і більшість інших колись великих господарств?
Тільки не треба все валити на умови роботи, що змінилися. Хіба рівень відповідальності теж змінився? Адже розвивається ж сьогодні АК «Свобода». Утримуються на непоганому рівні сусідній сільгоспкооператив «Вікторія», АСГП «Прогрес». Але, на жаль, таких залишилися одиниці. А ми, фермери, як не крути, поки що в силу своєї роздробленості і втрати більшої частини виробничого потенціалу при розвалі господарств не можемо заповнити нішу, що утворилася.
…– Яким буде нинішній рік – складно сказати, – резюмував Іван Степанович. – Хотілося б вірити, щоб він став вдалішим за минулий. От якби ще не полишали людей напризволяще, якби змушували всіх, незважаючи на посади, виконувати закони! Якби була чітко і конкретно поставлена головною мета – заробляти кошти, а не проїдати їх, тоді б їх сьогодні вистачало на всі потреби районної громади. А поки що маємо те, що маємо. От і ділимо-ділимо, та ніяк поділити не можемо вбогий бюджет. І дивимося, як би кому більше не дісталося.
Гадаю, сказане І.С. Мариновим дасть привід для роздумів і аналізу стану справ як в окремих господарствах, так і в цілому в районі. І депутатам райради, і керівникам різних рангів.
