Леонід Петрук з дитинства пам’ятає, що батько займався бджолами. Це було цікаво і йому. Зрозуміло, що не міг він залишатись вдома тоді, коли вивозили пасіку до лісу.
– Напевне, тоді вперше по-справжньому я відчув, що таке ліс, – розповідає Леонід Леонідович Петрук. – Почав розуміти не тільки зовнішню його красу, а й велич та неоціненну користь, а ще те, що ліс водночас і могутній, і дуже вразливий. Завжди звертав увагу на роботу лісників, лісорубів. Так і визначився з вибором професії.
Батьки Льоню підтримали. Він успішно закінчив Український державний аграрний університет – факультет лісового господарства. І навіть роки навчання у Києві не притлумили у хлопця бажання повернутися в своє селище.
Сьогодні Леонід Леонідович працює провідним інженером з лісових культур Савранського держлісгоспу. А до цього був і майстром, і інженером лісового господарства. Спочатку навіть працював верстатником у цеху з переробки деревини. Тож тепер знає ліс, як то кажуть, з усіх боків. Нинішньою роботою Л.Л. Петрук дуже задоволений. І хоча, не маючи свого житла, щоденно доводиться їздити в інше село, та й заробітна плата невисока, про свій вибір не шкодує.
– Я дуже люблю свою роботу. В мої обов’язки входить контроль за проектуванням та створенням нових насаджень, а також лісовідновлення на зрубах. Тобто працюємо на майбутнє. Ми з колегами відроджуємо, поновлюємо та розширюємо лісопосадки. Хочеться, щоб ті покоління, які прийдуть після нас, теж могли милуватись красою та користуватися благами Савранських лісів, – говорить Леонід Леонідович.
Не без гордості розповів далі про те, що у лісівників є своєрідна неписана заповідь: «Зрубав – посади». І вони її неухильно дотримуються. Лісовідновлення строго контролюється. Тут немає промислової вирубки. Рубаються тільки ті дерева, які постраждали від стихії, та які втратили свої захисні функції. Всі звільнені від старих дереві площі знову засаджуються. Крім того, заліснюються й нові масиви.
– Тож дисбалансу у нас немає. Навпаки, садимо більше, ніж вирубуємо, – запевнив Леонід Леонідович.
Розповідаючи про особисте життя, Леонід відзначив, що на день працівників лісу його було нагороджено нагрудним знаком «Десять років бездоганної служби». З теплотою відгукується він про матір і батька, з ніжністю говорить про свою дружину Олю. Та найбільша радість – то синок Сашуня. І хоч йому тільки півтора рочки, коли татко повертається з роботи, він зразу ж несе його домашній одяг, аби той швидше переодягався.
Кажуть, що справжній чоловік має посадити дерево, виростити сина і побудувати дім. Що ж, Леонід Петрук вже посадив не одне дерево, ростить сина, а дім – то справа наживна. Головне, що він не зрадив свого рідного краю, своєї мрії, а все інше з часом складеться.
