Від Ширяєвого до Катерино-Платонівки понад 120 кілометрів. Тож, щоб потрапити в одне з найвіддаленіших сіл району, довелось проїхати багатьма населеними пунктами не тільки Ширяївського, а ще й Іванівського районів. Картина майже всюди однакова: поміж осель, де квітне життя, зустрічаються багато таких, що вже давно осиротіли. Одні жалісливо поглядають на дорогу порожніми отворами від вікон, інші вже зовсім пообвалювалися, навіть стін немає. В окремих обійстях вже навіть дерева повиростали там, де колись були кімнати, де лунав дитячий сміх. В таких селах, як правило, вже немає ні клубу, ні ФАПу. А от школи ще тримаються, як остання твердиня цивілізації.
Катерино-Платонівка нічим особливим від сусідніх сіл не вирізняється. Серед убогої одноманітності впадає в око споруда місцевої школи. Це впорядковане двоповерхове приміщення, навколо якого розбиті клумби, ростуть дерева. Ще більше вражає своїм виглядом цей заклад всередині. Тут зовсім недавно робили євроремонт. Різноманітна наочність виготовлена за сучасними вимогами і спрямована на виховання у дітей почуття патріотизму.
Торік цьому приміщенню виповнилось двадцять років. За цей період всього було: навіть певний час доводилось проводити заняття в приміщенні готелю, бо тут протікав дах, було вогко й холодно. Нове відродження цієї школи почалось з того, що в грудні 2000 року її було газифіковано. А у 2001-му, ставши директором, Олена Броніславівна Колесник одразу ж взялась за ремонт даху. Потім поступово робили капітальні ремонти коридорів, харчоблоку, класів… І хоча з кожним роком кількість дітей, на жаль, зменшується, директорка та педколектив намагаються не просто утримувати школу в належному стані, а дбають, щоб вона відповідала сучасним вимогам. В цьому їх підтримують і райдержадміністрація, і відділ освіти РДА, і сільський голова. Всі добре знають: є школа – є село.
– Нині в нашій школі сконцентрувався весь культурно-освітній осередок Катерино-Платонівки, – розповідає директорка Олена Броніславівна Колесник. – Саме в нашому актовому залі провадяться масові заходи, на яких бувають не тільки школярі та їхні батьки, а й мешканці села, в яких вже й дітей немає.
– До нас приходять люди навіть із сусідніх сіл. На Новий рік було чимало мешканців із Крижанівки. Людям хочеться свята, – додає заступник директора школи з навчальної роботи Любов Іллівна Панчошак.
Зробивши якісний ремонт, тут почали купувати комп’ютери. Яка ж це школа в нинішній час без комп’ютерного класу? Старання місцевих педагогів було підтримане відділом освіти та керівництвом району і вже на початку 2006 року привезли перші три комп’ютери за рахунок комплектування бізнес-класів. А до кінця року за рахунок районного бюджету було придбано комп’ютерний клас. До речі, тоді, крім Катерино-Платонівської, одержали сучасні комп’ютерні класи з усім необхідним обладнанням ще шість шкіл. В 2007 році за програмою комп’ютеризації через Міністерство освіти та науки Катерино-Платонівська школа отримала ще один комп’ютерний клас. На сьогоднішній день в цій школі є 15 комп’ютерів. Тож тепер тут проходять не тільки уроки інформатики, а й фізики та багатьох інших предметів. Варто зазначити, що тут випускається загально-шкільна газета «Шкільний дзвоник» в комп’ютерному варіанті. Це результат роботи гуртка «Юнкор», яким керує бібліотекар Наталя Володимирівна Кушнір. Як і в справжній редакції, є тут і редактор – одинадцятикласниця Тетяна Панчошак.
– У нас сьогодні всі вчителі освоїли комп’ютерну грамоту, – хвалиться директорка.
Із 140 учнів 87 живуть далеко. Враховуючи це, два роки тому за кошти райбюджету було придбано автомобіль «газель», який тепер курсує по декілька разів на день, підвозячи учнів до школи і додому. Щоб діти не марнували час, чекаючи своєї черги на транспорт, у школі відкрили групу продовженого дня, де учні роблять домашнє завдання, відпочивають, харчуються. Торік було відновлено роботу харчоблоку. Нині діти перших – четвертих класів та пільговий контингент харчуються безкоштовно. Решта можуть їсти за певну плату.
На договірних умовах в іншому крилі шкільного приміщення працює ФАП. Це дуже зручно не тільки учням, а й сільчанам. Адже школа стала своєрідним центром села. Через відсутність дитячого садка в школі відкрито групу з підготовки діток до школи. В перспективі тут планують перепрофілюватись в школу-сад.
Педагогічний колектив старається йти в ногу з життям. Побачивши і почувши багато чого цікавого у Богунівській школі Іванівського району, де була на семінарі директорів, Олена Броніславівна зібрала свій педколектив і знову повезла в ту школу набиратися досвіду. Це було помічено в районі, і тоді на базі Катерино-Платонівської школи провели районний семінар для керівників шкіл з питань впровадження інноваційних форм та методів в навчально-виховний процес сільської школи.
– На території Катерино-Платонівської сільради є три школи. Вже згадувана, Катерино-Платонівська, Маркевичевська та Крижанівська, в якій сьогодні навчається шість учнів, – розповідає сільський голова Олександр Обухін. – Таке напевне звучить трохи дивно, але це факт. Ми тримаємо її наскільки можемо, бо вже з досвіду знаємо: поки є школа – є село. На жаль, є непоодинокі випадки, коли закрили школу і зникло село. Щоб цього не допустити, ми все робимо для збереження, підтримки наших освітніх закладів.
З точки зору сільського голови і людей, які там живуть, це безперечно правильно, але питання останнім часом дуже дискусійне. Адже для утримання малокомплектної школи теж потрібні кошти, яких часто не вистачає. Тим паче, що фінансування ведеться за кількістю учнів. Якщо ж у школі, де в наявності хоча б 100 учнів, ще якось можна звести кінці з кінцями, то що говорити про ту, де тільки шестеро? Коштів, офіційно виділених державою, не вистачить ні на опалення, ні на освітлення, ні на оплату вчителям. Вже не будемо говорити про рівень знань, які можна отримати в такій школі. Я не маю на увазі низький професіоналізм вчителів. Мова йде про інше. Як правило, в такій школі немає сучасного обладнання, немає достатньої матеріально-технічної бази. У такій школі і вчителям доводиться важко, адже один педагог викладає одночасно і для першокласників, і для третьокласників. А якщо це школа першого-другого ступенів, то доводиться бути й математиком, і фізкультурником, і літератором. Не кажучи вже, що обов’язки завгоспа, а іноді й кочегара лягають на плечі самого директора.
Та як би там не було, і вчителі, і мешканці таких маленьких хуторців ладні на все, аби зберегти школу, бо саме вони допомагають продовжувати життя селам, отим нашим колискам, нашому духовному джерелу.
