Машиніст сцени Катерина Іванівна Новикова працює в театрі музкомедії із самого початку його переходу до нового будинку, з 1981 року. Точніше, навіть раніше, тому що з 1972 року працювала кранівницею на спорудженні цього будинку. А сьогодні жодна вистава не обходиться без її допомоги. Вона піднімає та опускає декорації натискуванням кнопки на пульті. Пальці бігають, немов по клавішах. На сцені зводяться мости, виростають колони, опускається кошик із квітами.
На висоті понад десять метрів над сценою на помості розташовані пульти управління піднімальними механізмами.
– Раніше весь час доводилося працювати нагорі, – розповідає Катерина Іванівна, – зараз більша частина управління зведена до одного пульту внизу. І я частіше перебуваю за лаштунками на сцені.
Машиніст сцени переклацує тумблери, показуючи, як спритно вправляється з роботою. Для кожної вистави є свій сценарій. По ньому відбуваються всі зміни декорацій. Якщо вистава велика, вимагає багато декорацій («Жирофле Жирофля», «Кентервільський привид»), то робота починається із другої години дня. Треба змонтувати, а коли і розібрати непотрібне. У театрі завжди справ багато. І кожен день не схожий на інший.
До театру Катерина Іванівна потрапила випадково, так і залишилася назавжди.
– У мене була мрія стати льотчиком, – розповідає Катерина Іванівна, – але через маленький зріст не взяли. Стрибала з парашутом у парку Шевченка. А потім пішла працювати на кран. Висоти не боялася. Пишалася, що працюю на висоті. Навіть при вітрі в 12 балів не залишала кран. Та й все нормально було. Театр музкомедії споруджувався довго. Будівництво то заморожувалася, то оживало. На культуру завжди грошей не було. І я, починаючи з 1972 року, весь час потрапляла на цей об’єкт. Одного разу повернулася з довгострокової відпустки, а на моєму місці – кранівник. Так і познайомилася зі своїм майбутнім чоловіком. Він став слюсарем, а я знову піднялася на кран. А потім шукала ве чірню роботу. Треба було за дітьми дивитися. І так потрапила до театру. Спочатку не знала, що робити. Але підказали, навчили. Спочатку незручно було без звукового сигналу. На крані завжди натискала на сигнальну кнопку, щоб нікого не зачепити. А тут доводилося кричати: «Голови, голови!».
Катерина Іванівна вмикає світло на пульті. Незабаром почнеться вистава, настав час братися за роботу. Ми дивимося з десятиметрової висоти на сцену. Люди немов ляльки.
– Звідси все по-іншому видно, ніж із зали, – зауважує Катерина Іванівна. – раніше із двох сторін линви піднімали декорації, а зараз із однієї. Пам’ятаю, на виставі «Лицарські пристрасті» доводилося, немов білка, крутитися. Нічого, встигала. Всі дивувалися, як це була тут, а вже там. У мене завжди були гарні взаємини з артистами та режисерами. Пам’ятаю, як ретельно перевіряв всі технічні моменти перед виставою чи концертом Михайло Григорович Водяний. З Маргаритою Іванівною Дьоміною у нас склалися дуже теплі взаємини. На моє п’ятдесятиріччя вона підписала та подарувала мені їх спільний з Михайлом Григоровичем буклет.
– Дуже добре працювалося з Юлієм Гриншпуном. Він завжди сам всі питання зі мною вирішував. Вже третя прем’єра, а він однаково підійде, перевірить, порадить, як краще зробити. Цікаво було співпрацювати з Олексієм Якубовим. Він навіть довіряв мені вистави вести. Помреж тоді за кордоном була, от він і попросив: «Катю, допоможеш шоу провести, підняти завісу».
Звичайно, було важко з усім впоратися. Завісу підняти, потім бігти нагору за свій пульт. Він ще попереджав:
– У мене в залі 33 мери, от коли циганський танець почнеться, тобі потрібно включитися на першій ноті, – і навіть пританцьовувати почав, щоб показати наочно.
Зробила, все як він сказав, на першій ноті. Я взагалі не музична людина. Але завжди вчасно втрапляю. Напевно інтуїція.
У музкомедії всі вистави гарні. Але от «Бал на честь короля» завжди мене дуже хвилює. Просто хочеться, щоб все було гарно, як у Михайла Водяного. А вистава тех нічно складна.
Гастролюючим акторам теж часто доводиться допомагати. Спілкування із «зірками» завжди цікаве. Хоча всі люди різні. Наприклад, Тетяна Дороніна за лаштунками грубувата. А от Наталя Гундарєва була чудовою людиною: проста, товариська...
А взагалі в Одеській музкомедії завжди цікаво. От зараз молоді актори багато грають – майбутнє театру. Звичайно, вистав менше стало. Раніше я кожний Новий рік зустрічала в дорозі, у тролейбусі. 31 грудня завжди йшли вистави «Старые дома» або «Цыганский барон». Приїжджала додому за північ, і тоді сідали з родиною святкувати.
Але ось гуде мотор. Голосів вже не чути. Починається вистава. Одні декорації змінюються на інші. Все чітко, до ладу. Адже роботу виконує людина, яка знає і любить свою справу. Важко повірити, що ця енергійна жінка відзначає другий солідний ювілей. Катерина Іванівна вірна собі і театру.
