ЖИВЕ ДЖЕРЕЛО СІЛЬСЬКОГО БУДИНКУ КУЛЬТУРИ
Коли пішла друга година їзди, маршрутка стала здаватися справжньою камерою катувань – через відеофільм, який включив водій:
«...я був на останньому повороті. Мої ноги показували: «Здавайся!», а я відповів: «Ні, я не здаюся! Це заради мого сина Кайла». Я добіг до фінішу. І я казав собі: «Ти зробив це!»
Коли, нарешті, цей примітив закінчився і в салоні залишився тільки гул мотора, моя сусідка зітхнула:
– Як мало треба для щастя – не чути це марення!
– Товаришу водій, а можна поставити фільм ще раз? – голосно поцікавився молодий гуморист попереду нас.
– А мені дасте диск переписати? Я вам заплачу! – підтримав інший жартівник на «гальорці».
І я зрозуміла, що пасажири – люди дуже різного віку – щодо побаченого були одностайні. Мої співвітчизники втомилися від бездуховності, від лавини примітивної жуйки. І тому ще більше відчувається тяжіння до справжнього мистецтва, до живого слова.
На щастя, у нас є джерела, біля яких можна відновити свої душевні сили. У багатьох будинках культури працюють ентузіасти своєї справи, професіонали, які вміють зцілювати людські душі. Саме таким живлющим джерелом є й Будинок культури села Баннівка, що в Болградському районі.
Якщо в селі з'являється оголошення про черговий захід, то йдуть до БК цілими родинами. А будні? Мабуть, це не менш цікаво, аніж концерти, свята, фестивалі, вечори відпочинку, конкурси. При Будинку культури працює чоловічий вокальний ансамбль «Младост» – репетиції провадить великий ентузіаст своєї справи, художній керівник Будинку культури Жанна Іванівна Пундева. Далеко не всі солісти живуть у Баннівці – одні молоді люди навчаються у вузах, інші періодично від’їздять на заробітки. Але тому приємно їм у вихідні дні, коли приїздять додому, зустрічатися з односільчанами в Будинку культури – щоб набратися сил від народної пісні, витканої з мудрості цілих поколінь пращурів.
Баннівка – село за бессарабськими мірками невелике, у місцевій сільській школі навчається всього 140 дітей, і всі, хто має бажання танцювати, проходять через хореографічний ансамбль «Едельвейс», який має звання «народний». Колектив складається із трьох вікових груп. Найменші починають танцювати в «Веселці», учні п'ятих-шостих класів – це група «Бісери». Діти із захопленням займаються народним і естрадним танцем під керівництвом Марини Георгіївни Минової, творчість якої відома не тільки в Болградському районі, але й за його межами. Тому що «Едельвейс» – окраса будь-якого свята.
Піввіку тому жінки Баннівки захоплювалися вишиванням так званою перською голкою. Роботи м'які, і чимось нагадують фрагменти пухнастого килима. Це – натюрморти, зазвичай флористика. Колись таку вишивку поміщали в рамку під скло й прикрашали картинами кімнати. Але зараз вишивка стала не модною, і багато господинь сховали творчість своїх бабусь на антресолі. Працівники сільського Будинку культури вирішили дістати ці унікальні вишивки й звернулися до громади. Багато хто із задоволенням передали роботи до рук культармійців, і вони подарував цим вишивкам друге життя – пожвавили яскравим бісером і прикрасили ними фартухи національних костюмів. І тепер, коли вокальний жіночий колектив Баннівського Будинку культури виходить на сцену, перед глядачем постає ціла галерея безсмертного рукоділля бабусь – краса, та й годі!
Джерело. Воно завжди було місцем зустрічі юнаків і дівчат, місцем, де кумоньки обговорювали останні новини, а самотній подорожанин зупинявся, щоб перепочити. Тут нерідко можна зустріти й місцевих пересмішників, які вміють подивитися на життя з гумором – не зле висміяти ледаря і п'яницю, піджартувати над місцевим ловеласом, примусити почервоніти від компліменту дівчину. Одного разу джерело надихнуло колектив Будинку культури на цілу постановку, у якій розповідалося про життя рідного села.
Кожен сценарій Баннівського Будинку культури – плід колективної творчості, ексклюзивна робота. І тому кожен захід – це завжди приємні сюрпризи для односільчан, яким культпрацівники дарують радість.
У невеличкого творчого колективу сільського вогнища культури задумів стільки, що акомпаніатор Георгій Костянтинович Генчевський працює не покладаючи рук. Йому доводиться виконувати функції звукорежисера, звукооператора, робити записи фонограм, насичуючи номери чудовим музичним супроводом.
– Важко стало працювати, – зізналася директорка Будинку культури Ніна Георгіївна Генчевська. – Тому що глядач чекає від нас все нових і нових ідей, форм роботи. Важко ще й тому, що відчувається нестача інформації й сучасної апаратури. Звичайно, якщо порівнювати з іншими будинками культури, то Баннівський оснащено непогано, для репетицій все необхідне є. Базове сільгосппідприємство придбало для Будинку культури DVD-програвач, іншу апаратуру. Всі наші ініціативи підтримує сільська рада. Я б навіть сказала, що в нашому селі за пріоритетами культура стоїть на другому місці, після хліба.
Не в кожному Будинку культури скажуть такі слова...
На жаль, економічне становище сільських підприємств таке, що при всьому бажанні самотужки не розв’язати багато явно застарілих проблем. Якщо говорити про Баннівку, то тут давно потребує ремонту зал для глядачів Будинку культури. А ще колектив мріє про нову апаратуру, радіомікрофони, якісний звукозапис і багато іншого. Погодьтеся: справжнє мистецтво потребує гідної сцени, а живе слово – підсилювальної апаратури!
Антоніна БОНДАРЕВА, власкор «Одеських вістей», Болградський район
ПАВЛІВСЬКІ АМАТОРИ
У Павлівському Будинку культури мені довелося побувати понад рік тому. Тоді цей сільський красень, розташований у чудовому парку, на найвиднішому місці, справляв враження вкрай занедбаного. Тут не працювала система опалення, що вийшла з ладу ще у 90-х роках. Показуючи цей будинок, вогнище культури, Павлівський сільський голова М.М. Калдарій лише безпорадно розводила руками. Мовляв, на ремонт приміщення і опалення потрібні великі гроші, яких, на жаль, у місцевому бюджеті нема...
Цього року директор Будинку культури Сергій Олександрович Скляренко радо запросив нас до себе. Сказав, що є чим похвалитися: нарешті полагоджено опалювальну систему, збудовано нове приміщення кочегарки, встановлено потужний котел, підведено воду, за споживання якої платитимуть за показаннями лічильника. Демонструючи під час зустрічі все це, Сергій Олександрович зазначив, що втілити в життя давню мрію допоміг депутат районної ради від партії «Реформи і порядок» Ігор Миколайович Мартинюк. Це він клопотався виділенням коштів з районного бюджету. Щоб економніше їх витратити, 19 тисяч гривень, багато робіт безпосередньо виконували, як директор Будинку культури, так і його помічники – односельці.
– Не знаю, як в інших селах, та у Павлівці діти з великим задоволенням ходять до Будинку культури, – говорить Сергій Олександрович. – У нас працює вокальний ансамбль, гуртки художнього читання, солістів-вокалістів, які веде художній керівник Марина Борисівна Скляренко. Постійними учасниками вечорів художньої самодіяльності є школярі Наталя Доденко, Каріна Аракелян, Ганна Пензер, Тетяна Волошенюк, Віталіна Осінська, Христина Тафій, Ірина Гажула, Ірина Рачинська, Лідія Ракул, Олена Мунтян, Тетяна Малновецька, Ганна Миронченко та інші.
– Радує те, що Будинок культури став дуже близьким та потрібним не тільки молоді, а й людям середнього віку нашого села, – продовжує Марина Борисівна, – у всіх сільських, а іноді й районних заходах активну участь беруть обдаровані односельці – Катерина Томяк, Діана Панченко, Олександр Буклів, Інна Єйнікова, Петро Джула, Вікторія Ткач, Лариса Фішбах, Ніна Ободовська. Це аматори, з великим стажем, більшість з них мають свої сім’ї. Та художня самодіяльність є частинкою їх життя, вони не уявляють себе без сценічної творчості.
За шість років, що Будинок культури очолює Сергій Скляренко, він намагається хоч частково повернути старі добрі сільські традиції: коли в художній самодіяльності брали участь люди усіх вікових категорій. І це йому вдається. Бо окрім аматорів сцени, Будинок культури із задоволенням відвідують односельці під час різноманітних свят і концертів.
Радує культпрацівників, що цей ентузіазм всебічно підтримують спонсори, які постійно надають грошову допомогу на придбання призів і сувенірів. Коли б не звернулися до директора ТОВ «Прогрес» Надії Козак, місцевого підприємця Олега Спориша, депутатів районної ради Ігоря Мартинюка та Івана Гонтарюка, вони без зайвих слів, з готовністю йдуть назустріч.
– Останнім часом у нас склалися добрі відносини із сільською радою, – каже Сергій Олександрович. – Якщо раніше порозуміння і підтримки домогтися було важко, то зараз ми все спокійно вирішуємо із секретарем сільради Ольгою Іванівною Осадчук. Усі наші наміри всіляко нею заохочуються і підтримуються, що для нас дуже важливо. Нещодавно я порушив питання благоустрою чималенької території парку, що оточує Будинок культури. Якось до нього ніколи не доходили руки. Порадившись з працівниками сільради, вирішили взяти ще одну штатну одиницю – ввести посаду кочегара-садівника.
Оглядаючи володіння Будинку культури, в одній з кімнат помітила нову музичну апаратуру. Випереджаючи моє запитання, Сергій Олександрович, дещо засоромившись, розповів історію п’ятирічної давності. Коли він став директором, то тут не було жодного музичного інструмента, навіть магнітофона, щоб влаштовувати дискотеки. Тож, трохи повагавшись, вирішив звернутися за допомогою до Віктора Гушана – колишнього жителя Павлівки, який зараз став заможною людиною. Спочатку написав листа, а потім, за запрошенням, поїхав до нього на особистий прийом до Придністров’я. «Шериф» (так називають у Павлівці свого благодійника) відразу відрахував потрібну суму і передав її Сергію Олександровичу.
– Може якось негарно було ходити з простягнутою рукою, та іншого виходу не мав, – говорить С. Скляренко. – Подарована апаратура стала в нагоді, адже за зароблені на дискотеках гроші змогли придбати тенісний стіл, басову колонку.
У цьому році Павлівський Будинок культури відзначає своє 40-річчя. Подальшої наснаги вам, сільські аматори!
Олена ХАРЧЕНКО, Фрунзівський район
«МИ ХОЧЕМО БУТИ ПОЧУТИМИ»
ОДЕСА – МІСТО ТАЛАНТІВ: УСІМ НАМ ДОБРЕ ВІДОМА ЦЯ ЇЇ ХАРАКТЕРИСТИКА. ЧИ ТАК ЦЕ НАСПРАВДІ?
На музичній арені місцевого рівня з’явилася група «Outstars», що стрімко рухається вперед. Досвід її учасників (до створення групи) досить значний. Кожний окремо протягом усієї свідомої частини життя жив музикою й лише нею! Коли ж вони зустрілися, то почали існувати як єдине ціле. До складу «Outstars» входять чотири музиканти: Олександр – бас, Дімон – гітара, Вал – ударні й Міха – вокаліст. Точкою відліку своєї творчості хлопці вважають березень 2006 року. Музика, яку вони виконують, належить до жанру року й таких його проявів, як електронний, альтернативний рок тощо. Одесити вже мали можливість почути усі принадності їхнього виступу. Треба враховувати, що, як група-початківець, стадіони вони ще не збирають, але усьому свій час...
Наприкінці зими у блюз-барі «Дикий Z» пройшла презентація їхнього дебютного відеокліпу на композицію «Bank robber» (що у перекладі – «Грабіжник банку»).
– Ми не вкладаємо до цього відео особливої історії, ідеї... Ми хочемо бути почутими, саме тому ставку було зроблено на «картинку». Пісня й без того заводить публіку, і не має потреби прикрашати якоюсь «заморочкою»...
Як відзначили самі учасники, «дана робота – це своєрідна реклама майбутньої діяльності»... Режисером виступив Ігор Морозов. Варто відзначити й те, що увесь репертуар складається лише з пісень англійською мовою. Важко передбачати, як на це відреагує публіка.
Багато роботи у хлопців попереду, щоб про них почули й почали їх слухати! Дні розписано по годинах: випуск дебютного диску, зйомка чергового відеоролика на пісню «Sugar»... Саме такий «зворотний бік» творчості цих безперечно талановитих музикантів. Познайомтеся із їхньою музикою!
Ангеліна ТИРЛИШКІНА
ЯК В ОДНІЙ РОДИНІ
Вже не вперше Татарбунари стають місцем провадження фестивалю молдавської культури «Марцишор». Тут приймали колективи із Ренійського, Ізмаїльського, Кілійського, Білгород-Дністровського та Саратського районів. Серед прибулих на фестиваль – чоловічий вокальний ансамбль «Етнос» із села Утконосівки Ізмаїльського району. Як завжди, палкі оплески припали солістові з чудовим голосом та керівникові ансамблю Василю Чепою. Разом із «Етносом» цього разу із Утконосівки приїхав ще й жіночий вокальний колектив «Меланколія», яким керує Людмила Кульча. А усього в Будинку культури цього села «прописалися» вісім народних колективів!
Сімейний вокально-інструментальний ансамбль «Марцишор» із Новоселівки Саратського району по-своєму унікальний. Тут співають представники трьох поколінь. Наймолодша – Кармелія Плачинта в ансамблі з п’яти років. Найстарший – Микола Васильович Плачинта керує ще й танцювальним колективом, який теж приїхав на фестиваль. Гідну конкуренцію склали танцюристи колективів «Опенкуца» із села Орлівки Ренійського району та «Імпульс» – Татарбунарського будинку творчості. Успішно виступили й решта колективів.
– Фестиваль, – сказав на відкритті «Марцишора» консул Республіки Молдови в Одесі Крістіан Мамей, – це унікальний шанс для перегляду творчості усіх колективів.
Шкода, не використав його Кілійський район. Тут ніхто не потурбувався про надання транспорту для творчої поїздки до Татарбунар. На фестиваль приїхав із села Фурманівки лише Микола Лупан. Добирався він, учасник народного фольклорного молдавського сімейного колективу, який посів у 2006 році на всеукраїнському конкурсі фольклорних сімейних колективів перше місце, своїм ходом…
Одещина – унікальний край, у якому дивовижним чином переплелися долі й культури більш ніж 130 національностей. Але, як пролунало зі сцени: «Ми різні, але здавна й понині шляхи єдині нас вперед ведуть. В чудовім краї, як в одній родині, народи наші в злагоді живуть».
У яскравому калейдоскопі національних культур гідне місце посідає культура молдавського народу. Це й підтвердив фестиваль «Марцишор».
Світлана ОКОРОКОВА, м. Татарбунари
