Настоятелька Свято-Архангело-Михайлівського жіночого монастиря ігуменя Серафима відома громадською і благодійною діяльністю. У минулому році журнал «Фокус» назвав її серед ста найвпливовіших жінок України. Вона удостоєна премії «Журналіст третього тисячоліття» як автор книг з історії Православ'я і духовної культури України. Напередодні дня народження ігумені Серафими наш кореспондент розмовляв з нею про те, у яких трудах і турботах у неї минув рік.
– Матінко, що можна назвати Вашою головною справою останнього часу?
– Спільною справою! Головне – ми спорудили над храмом башту і шість куполів. Перший собор, споруджений за проектом відомого архітектора Торрічеллі, було у 1931 році зруйновано. Парафіяни почали збиратися на моління у приміщенні для прийомів колишнього монастиря. Воно нині і є храмом. Давно був потрібен капітальний ремонт. Нарешті з Божою допомогою вдалося його зробити. Наша вдячність – Ользі Вікторівні Щербаковій, яка надала кошти на ремонт будинку і встановлення куполів. Зараз у церкві іде оздоблення інтер'єру, знову-таки за її безкорисливої допомоги. Тепер ми з повним правом можемо говорити про храм – це має для нас величезне символічне значення.
– Ми мало знаємо про життя у стінах монастиря. Чим займаються насельниці?
– Серед 120 насельниць є молоді і літні (є навіть шановані нами парафіянки колишнього храму), люди здорові і не дуже. Вони люблять обитель. У ній склалися доброзичливі відносини. Основний сенс монастирського життя – молитва. У кожної насельниці є свій послух, часто він пов'язаний з милосердям, просвітництвом. При нашому монастирі діє дівоче відділення Одеської духовної семінарії. Слухачки ведуть богослужіння у храмі Будинку милосердя. Вони готуються стати регентами церковних хорів. Успішно працює єдине в Україні дівоче золотошвейне училище. Керує навчанням художниця Олена Шелюта. Відроджується благочестиве мистецтво вишивання – за стародавніми зразками, на твердій методичній основі. Вишиванки – шовком, бісером – надзвичайно гарні. Майстрині розшивають церковний одяг, створюють шиті бісером ікони.
Є іконописні майстерні. Ними керує матінка Таїсія – діяльна, творча людина, кандидат наук. Зараз там пишуть ікони для оновленого храму. Майстрині реставрують древні і старі ікони, церковні книги.
Чотири роки тому створено музей «Християнська Одеса». Ми збирали експонати протягом десяти років. Експозиція, яку складають ікони, стародруки, стародавній церковний одяг, начиння й макети храмів Одеси, постійно поповнюється. Провадяться виставки, екскурсії. Зараз готуються виставки, присвячені 250-річчю канонізації Святого митрополита Димитрія Ростовського і 15-ліття Харківського Собору.
Провадимо видавничу діяльність. Випущено чимало книг духовного змісту. Зараз перевидаємо книгу «Молитва за Перемогу. Церква у Великій Вітчизняній війні».
При Будинку милосердя разом з обласною Радою миру постійно організовуємо виставки і концерти. У січні на виставці «Різдвяна зірка» було показано малюнки юних художників з Одеської та інших областей. Зараз, також разом з Радою миру, готуємо для одеситів традиційну благодійну програму «Великодні зустрічі».
– Ваш кабінет – це швидше бібліотека. Такі зібрання книг з історії, релігії, культури нечасто зустрінеш. Ви – автор 15 книжок. Яку з них Ви вважаєте своєю головною працею?
– Дослідження історії Києво-Печерської лаври. Часовий відтинок величезний, діяльність Лаври багатопланова і насичена, отож робота триває.
– Відома добродійна діяльність монастиря...
– Так, ми допомагаємо незаможним, знедоленим. Крім тих старих, які перебувають у Будинку милосердя, допомагаємо самотнім і хворим вдома. При монастирі діє благодійна амбулаторія. Це тільки невелика частина нашої роботи. Я очолюю єпархіальний відділ з благодійного і соціального служіння, отож багато часу і сил присвячую йому.
Всі справи монастиря здійснюються з благословіння Високопреосвященнійшого Агафангела, митрополита Одеського та Ізмаїльського. Незабаром його 70-річний ювілей, я входжу до комісії з підготовки святкування. До слова, ми видали перші два томи його праць.
– Ви є депутат міської ради, заступник голови комісії з духовності і культури. Які проблеми доводиться розв’язувати?
– Наприклад, за нашого сприяння виділено ділянку на території колишнього Першого християнського кладовища під відтворення Всіхсвятського храму. До комісії звертаються по допомогу музеї, заклади культури. Чим можемо, допомагаємо. З останніх подій: нещодавно в одному із храмів невідомі почали розповсюджувати листівки антисемітського змісту. Я почала розбиратися. Виявилося, парафіяни в обуренні виштовхали цих розповсюджувачів.
– Матінко, як проходить Ваш день?
– Ми встаємо о 6 годині ранку. Молимося. У храмі проходить літургія. Потім – безліч господарських справ, зустрічі з людьми, участь у різноманітних заходах, засіданнях депутатської комісії. Їжджу до Києва та інших міст. А вночі – пишу. Іншого часу немає. За всі 15 років, що я в Одесі, відпустку не брала жодного разу.
– Нещодавно мені зустрівся вислів: «Всі люди щасливі, тільки вони про те не знають». Ви думаєте так само?
– Щастя – поняття особистісне, у кожного своє. Але є три його складові: Віра, Надія, Любов. Віра – у Господа, в людей, у свої сили. Надія невипадково зображується з якорем: це якір порятунку. А Любов... Ми живемо за часів збідніння любові. А вона так необхідна!
