Цими днями Україна відзначає 145-річчя від дня народження чудового вченого Володимира Івановича Вернадського. В Одеській державній науковій бібліотеці ім. О.М. Горького відбулася науково-практична конференція «Вернадський і сьогодення: концептуальні питання розвитку вчення про біосферу»
Життя і діяльність В.І. Вернадського були тісно пов’язані з Україною. Його прадід Іван Єфремович Вернадський був запорізьким козаком. Дід став військовим лікарем, брав участь у походах О.В. Суворова. Дитинство майбутнього славнозвісного вченого пройшло в Харкові.
Народився В.І. Вернадський 12 березня 1863 року в родині професора політекономії Івана Васильовича Вернадського. Володимир Іванович здобув блискучу освіту, яка стала підмурівком успішної наукової діяльності. Він закінчив фізико-математичний факультет Петербурзького університету, де викладали видатні вчені В.В. Докучаєв, Д.І. Менделєєв, О.І. Воєйков, А.М. Бекетов. Творчі інтереси В.І. Вернадського були різноманітні. Він був не лише геологом, але й займався біологією, вивченням ґрунтів, природних вод, метеоритів, проблем радіоактивності. З 416 опублікованих праць сто присвячено мінералогії, сімдесят – біогеохімії, п’ятдесят – геохімії. Вчений писав також про історію наук, кристалографію, радіогеологію, ґрунтознавство. Загальною характерною рисою досліджень вченого є фундаментальність. Тому його праці та ідеї не втратили актуальності й практичного значення і у наші дні.
Понад 20 років, з 1890 по 1911 рік, Вернадський викладав у Московському університеті, де формувалися його наукові інтереси. Володимир Іванович створив нову мінералогію – з генетичними основами, вніс у неї дух динамізму. Своїм натхненником щодо цього він вважав французького вченого вісімнадцятого століття Бюффона. Очоливши кафедру Московського університету, Вернадський розділив кристалографію і мінералогію: адже перша спирається на фізику і математику, а друга є хімією земної кори і пов’язана з геологією. За час роботи В.І. Вернадського в університеті невпізнанно змінилася і кафедра мінералогії. Були складені каталоги, а колекція мінералів збільшилася майже вдвічі і стала однією з найкращих у Росії. Кабінет поступово став науковим інститутом, обладнаним сучасним устаткуванням. Особливе місце у діяльності Вернадського посідала проблема алюмосилікатів, у дослідженні яких він досяг величезних успіхів.
З генетичної мінералогії зародилася нова наука – геохімія, засновником якої загальновизнано В.І. Вернадського. Сам термін “геохімія” був запропонований швейцарським хіміком Ф. Шенбейном ще в 1838 р., але Вернадський додав цьому терміну нового значення. У подальшому Вернадський неодноразово виступав з доповідями і лекціями з геохімії, написав книгу про цю науку.
Не слід думати, що життя чудового вченого не виходило за межі фундаментальної науки. Академік Національної академії наук України Сергій Андронаті повідомив учасникам конференції дуже цікавий факт: В.І. Вернадський був членом партії конституційних демократів, заступником міністра освіти. Арешт більшовиками всієї верхівки партії поставив вченого перед важким вибором свого майбутнього. Збереглися свідчення, що Володимир Іванович просив владу Великої Британії про надання політичного притулку.
У травні 1918 вчений починає роботу щодо організації Української академії наук. 27 листопада відбулися перші загальні збори академіків, де президентом одностайно було обрано В.І. Вернадського. За активної участі Володимира Івановича було створено Таврійський університет, де він згодом читав лекції. Вчена рада незабаром запропонувала Вернадському посаду ректора. Ця подія допомогла зберегти чудового вченого для нашої країни – знайшовши опору у своїй діяльності, один з найцінніших умів свого часу залишився працювати на Батьківщині.
Радіогеологія – одна з наймолодших геологічних наук, яка з’явилася на початку двадцятого століття і набула розвитку у багатьох країнах світу. В.І. Вернадського вважають творцем радіогеології як самостійного наукового напряму. Проблемами радіоактивності Вернадський займався, починаючи з 1908 року. Володимир Іванович робив доповіді, організовував експедиції на пошуки радіоактивних мінералів на Кавказ і у Середню Азію. Відкриття радіоактивних руд у Фергані, дослідження на Уралі і у Забайкаллі дозволили створити власну сировинну базу. У грудні 1921 р. учнем Вернадського В.Г. Хлопіним було отримано перший радянський радій з ферганської руди. З ініціативи В.І. Вернадського у січні 1922 р. в Петербурзі було створено Радієвий інститут. Через тринадцять років вчений писав: “Зараз можна і потрібно говорити про нову науку творення – радіогеологію, науку про радіоактивні властивості нашої планети, про особливі, властиві їй радіоактивні явища, які відбуваються в ній. Ця нова галузь знання перебуває у швидкому становленні і повинна бути зараз освоєна і продумана і теоретично і практично...”. У 1940 році у зв’язку зі звертанням академіків В.І. Вернадського, О.Є. Ферсмана, В.Г. Хлопіна до Президії АН СРСР було створено Комісію щодо урану.
Одним з головних досягнень Володимира Івановича науковий світ вважає створення вчення про ноосферу (від грец. “ноос” – розум) – новий еволюційний стан біосфери, при якому розумна діяльність людини стає вирішальним чинником її розвитку. Термін “ноосфера” запропонували в 1927 році французькі дослідники Ле Руа і Тейяр де Шарден. Вернадський, прийнявши це поняття, вклав у нього інший зміст. Найповніше ідеї В.І. Вернадського викладені у праці “Наукова думка як планетне явище”, вперше опублікованій в 1977 р.
У працях Вернадського зазначено низку конкретних умов, необхідних для становлення та існування ноосфери: заселення людиною всієї планети, стрімке перетворення засобів комунікації і обміну між різними країнами, посилення зв’язків між всіма державами Землі. Особливо слід зазначити такі постулати, як розширення меж біосфери і вихід у космос, відкриття нових джерел енергії, рівність людей всіх рас і релігій. Розробляючи теорію ноосфери, В.І. Вернадський акцентував увагу на недопущенні голоду і злиднів, ослабленні впливу хвороб. Немислиме царство розуму і без виключення війн із життя суспільства.
Багато ідей Вернадського виявилися пророчими. Не завжди він знаходив розуміння у сучасників, але історія розставила все на свої місця: після Другої світової війни люди проникли у космос і у глибини Землі; створення авіації, комп’ютерів і комп’ютерних мереж об’єднало світ і розширило можливості кожного одержувати інформацію. Але одночасно людина інтенсивно забруднювала навколишню природу, ґрунти, води, атмосферу. З’явилися екологічні проблеми, про можливості яких на початку двадцятого століття ніхто не замислювався. Не прислухалося людство до пророчих слів В.І. Вернадського: “У геологічній історії біосфери перед людиною відкривається величезне майбутнє, якщо вона зрозуміє це й не буде використовувати свій розум і свою працю на самознищення”.
…Володимир Іванович Вернадський жив повнокровним духовним життям. Його глибоко хвилювало, цікавило, спонукало до думок і дій дуже багато чого: живопис, музика, література, філософія, громадська діяльність, минуле й майбутнє людства. Вивчаючи кристали і мінерали, займаючись геохімією, він не втрачав інтересу до найбільш загальних питань природознавства. Великий вчений, який не дожив до Дня Перемоги чотири місяці, усе своє життя присвятив служінню Людству.
Багато хто з тих, хто жив колись, і зараз близькі й рідні нам за духом. Серед них – чудовий вчений Володимир Іванович Вернадський.
