КАМ’ЯНСЬКІ ОБРІЇ
Черговий «іспит» перед представниками громади тримав цими днями сільський голова села Кам’янки Ізмаїльського району Іван Лефтеров на зборах представників громадян. Село це завжди вважалося ледве не «придунайською Швейцарією», у чому чимала заслуга Миколи Миндру, який передчасно пішов з життя.
Проте з того часу, як його не стало, пройшло вже шість років. Як сьогодні живеться кам’янцям у самостійному, скажемо так, плаванні?
Відповідаючи на це і багато інших запитань, Іван Лефтеров докладно розповів про роботу, проведену депутатським корпусом, сільською радою та її виконкомом за час, який минув після його звіту в 2007 році. І перше – це турбота про наповнюваність бюджету. Незважаючи на пов’язані з посухою проблеми, його вдалося перевиконати, що дало можливість вирішити питання з утриманням дитячого садка, Будинку культури, одержати відповідні кошти на інші соціально-побутові потреби, розвиток спорту. Адже біди не обійшли й кам’янських аграріїв, не всі підприємства асоціації сьогодні працюють успішно, торішня посуха вдарила по них боляче. Але в цілому тут роблять і продовжують робити максимум можливого, щоб не просто на плаву залишатися, а й розвиватися. Плюс до цього, завдяки зусиллям керівництва громади, на її території в найближчому майбутньому планується відкриття нових виробничих об’єктів. Промовці особливо відзначали здатність сільського голови домовлятися з керівниками підприємств, знаходити позабюджетні джерела фінансування.
Село ще з часів Миндру фактично було повністю асфальтоване, а от вуличне освітлення було не скрізь. Тільки за минулий рік світло прийшло на ряд вулиць, у чому чимала заслуга і спонсорів, і самих жителів, багато хто з яких своїми внесками інвестували подальший благоустрій Кам’янки. Навіть ті, хто давно тут не живе, вважають за обов’язок брати участь своїми добровільними грошовими пожертвами. Саме таким чином, кам’янці відновлюють церкву. Затребувані гроші на водопостачання, очищення, вуличну каналізацію, належний санітарний стан. Потребують підтримки найбільші в районі комунальні об’єкти: лікарня, що має статус районної, гімназія, і, звичайно ж, Палац спорту. Незважаючи на матеріальні проблеми, тут все ж таки, як і колись, знаходять можливість забезпечувати літній відпочинок дітей у Криму, поїздки за кордон, влаштовувати різні спортивно-масові заходи.
До речі, як було сказано на зборах, за підсумками минулого року Кам’янка названа кращим спортивним селом серед районів області, що й не дивно – незважаючи на традиційні аграрні проблеми, тут не тільки знаходять можливість утримувати будівлю палацу й штат тренерів, але й побудували поруч поле зі штучним покриттям для міні-футболу, вирішують інші питання. Тож почесні грамоти, підписані обласним керівництвом і вручені сільському голові й спортінструктору Панасу Карабулі, цілком ними заслужені. Грамоти вручив голова Ізмаїльської районної держадміністрації Сергій Ніколаєв, при цьому відзначивши солідний внесок кам’янської громади у вирішення цілого комплексу соціальних питань.
Кам’янці усе активніше долучаються до роботи щодо благоустрою й озелененню села і його околиць. Воно й сьогодні залишається маленькою придунайською «Швейцарією»...
Євген МАСЛОВ, власкор «Одеських вістей»
ЗРУШЕННЯ У КРАЩИЙ БІК
Троїцька сільська рада – одна з небагатьох сільських та селищних рад району, яка упродовж останніх двох років за власні кошти займається благоустроєм території та дбає про розвиток соціально-культурної інфраструктури. А державна дотація витрачається виключно на зарплату та енергоносії. Що стосується власних фінансових надходжень, то у 2007 році до загального фонду місцевого бюджету перераховано понад 225 тисяч гривень податків, зборів та неоподатковуваних платежів, що склало 130 відсотків до бюджетних призначень. За два місяці поточного року сільрадівський кошик поповнився більш як на 35 тисяч гривень, що на 46,2 відсотка перевищило план. Куди ж пішли отримані гроші? Про це та інше йшла мова на сільській сходці, де перед представниками громад Троїцького, Катеринівки, Ново-Троїцького, Козачого Яру та Шайтанки, підпорядкованих сільраді, звітував про свою роботу сільський голова Віктор Бондаренко.
За його словами у 2007 році завдяки перевиконанню місцевого бюджету було відремонтовано 5 кілометрів доріг, проведено капітальний ремонт двох водонапірних башт та встановлено нову башту Рожновського, налагоджено роботу 6 свердловин. Разом з тим, за рахунок обласного бюджету (надійшло 138 тисяч гривень) будується новий двокілометровий водогін. Також відремонтовано приміщення трьох ФАПів і закладів культури та опорний пункт дільничних інспекторів, який ще й газифіковано. Упорядковані сміттєзвалища та висаджено 150 дерев. За рахунок сільської ради вирішено питання безперебійного та безкоштовного підвозу 43 школярів з с. Новотроїцьке. Щороку з цією метою витрачається близько 16 тисяч гривень.
За підтримки держави в село активно газифікується. Завдяки фінансуванню з обласного бюджету побудовано і введено в дію 4,7 км газопроводу високого тиску та 6 км газопроводу низького тиску. В результаті природнім газом опалюється Троїцька дільнична лікарня, а створення тринадцяти вуличних кооперативів дало змогу газифікувати 90 відсотків осель.
Також виготовлено проектно-кошторисну документацію на переобладнання хірургічного відділення Троїцької дільничної лікарні в Будинок милосердя, на ремонт Троїцького Будинку культури (вартістю 264 тис. грн), на ремонт та газифікацію дитячого садка “Дзвіночок”, тощо.
Розповідаючи про соціально-економічний стан Троїцької сільради, Віктор Митрофанович зазначив, що на її території розташованні дві медаптеки та ветаптека, три ринки, 16 приватних магазинів, три пункти з обміну сільськогосподарської продукції, два бари, дев’ять підприємств, Троїцький Будинок народної творчості, чотири освітянських заклади, чотирнадцять сільськогосподарських формувань різних форм власності.
Депутатський корпус сільської ради складається з 20 депутатів, і більшість з них бере активну участь у роботі та вирішенні актуальних проблем сільчан. Це – Олексій Усатий, Іван Капріор, Олександр Кочержинський, Юрій Манзар, Борис Тарарака, Анатолій Григоращенко та ін.
Досить прискіпливо працівники сільради розглядають звертання громадян. А це виготовлення державних актів, надання матеріальної допомоги, покращення водопостачання в селі, оформлення опіки та піклування над неповнолітніми дітьми, питання законності та охорони правопорядку, розміщення торгових об’єктів. Звертаються малозабезпечені жителі сіл. Їм не відмовляють в допомозі керівники підприємств, фермери та підприємці.
На завершення свого виступу В.М. Бондаренко сказав, що всі плани соціального розвитку сіл плануються, виходячи з можливостей бюджету.
Взявши участь в обговоренні доповіді сільського голови, директор Троїцького Будинку народної творчості Раїса Константінова подякувала правлінню та численним спонсорам за підтримку цього закладу культури. Адже торік вдалося відремонтувати приміщення і на достойному рівні провести обласне свято “Нев’янучі барви”, присвячене пам’яті заслуженого майстра народної творчості України Ростислава Палецького, та багато інших мистецько-розважальних заходів.
Разом з тим, розглядались наболілі питання стосовно освітлення центральної вулиці, санітарного стану населених пунктів, водопостачання, виготовлення актів на присадибні ділянки, підтримання у належному стані скотогону під автобаном. Що стосується самої автомагістралі Київ – Одеса, то зараз особливо гостро стоїть проблема з автобусною зупинкою та освітленням моста, про що у свій час забули подбати шляховики...
Головний лікар Троїцької дільничної лікарні В’ячеслав Лисенко зазначив, що роботи зроблено багато, але у найближчий час всім жителям потрібно подбати про наведення санітарного стану, щоб село Троїцьке та навколишні населені пункти мали привабливий вигляд.
Директор школи-саду Ангеліна Савченко зауважила, що під час передвиборної кампанії численні партії обіцяли посприяти газифікації школи, проте ніхто своїх обіцянок так і не виконав. Тому потрібно віднайти 150 тисяч гривень, бо дітей почнуть забирати, і в недалекому майбутньому не буде кого навчати.
Директор ЗАТ “Троїцький молзавод” Віктор Гончаров попросив підтримати інвестиційний проект зі створення молочнотоварного комплексу на одну тисячу корів і виділити для цього 20 гектарів землі.
Депутати Олександр Бондаренко і Юрій Манзар зазначили, що у роботі сільради є значні зрушення у кращий бік, і потрібно не зупинятися на досягнутому. І запропонували створити комунальне підприємство, яке б займалося водопостачанням та підтриманням усіх комунікацій у належному стані
Юрій ФЕДОРЧУК, власкор «Одеських вістей», Любашівський район
У ЮЖНОМУ РОБІТНИЧІ ПРОФЕСІЇ ЦІНУЮТЬСЯ
За завданням редакції я вирушив до Южненського міського центру зайнятості у день відкритих дверей для дев’ятикласників. Зізнаюся, мене трохи здивував вік відвідувачів центру. А потім захотілося довідатися – чи є проблеми із зайнятістю у благополучному Южному?
Для початку кілька цифр. За 2007 рік ринок праці в місті скоротився. На обліку у центрі зайнятості перебувало 722 особи, знайшло роботу 486 южненців. Працевлаштовано 106 із 170 зареєстрованих соціально незахищених громадян. Якщо на перше січня 2007 року на обліку перебувало 78 безробітних, то на початок року ця цифра склала 59 громадян. На думку директора Южненського центру зайнятості Людмили Щербакової ця тенденція пояснюється збільшенням кількості робочих місць: відкриваються нові підприємства, у місті йде активне будівництво. До того ж, багато роботодавців діють на ринку самостійно. Нині допомоги по безробіттю у центрі зайнятості одержують близько тридцяти южненців. Працездатне населення міста становить близько 15 тисяч чоловік. Здається, показники відмінні, але...
Офіційна середня зарплата у Южному наближається до трьох тисяч гривень на місяць. На містоутворюючих підприємствах, – ОПЗ, порт, нафтотермінал, – доходи працівників перевищують середні показники по місту. Здорово? Здорово, та не дуже.
– Ви самі бачите – у нашому місті будуються багато об’єктів, – пояснила Людмила Щербакова. – Потрібні люди робітничих професій: маляри, муляри, штукатури, покрівельники. Більшість становлять саме такі вакансії. Місто відчуває необхідність і у фахівцях комунального господарства, наприклад, водопровідниках.
Отже, в Южному виникла цікава ситуація: перекіс у рівні доходів працівників підприємств-гігантів та «інших» призводить до негативних тенденцій у сфері зайнятості. Учні бажають працювати на ОПЗ, нафтотерміналі або в порту – і це природно, адже там зарплата вища. Мер В. Новацький вважає, що розвиток сфери послуг у місті дозволить виправити цю ситуацію, зрівноважити ринок праці. А для цього необхідно провадити профорієнтацію майбутніх учасників цього ринку. Тому до центру зайнятості запрошують учнів дев’ятих класів. Фахівці вважають, що це так званий гнучкий вік, коли діти ще не обрали майбутню професію.
Яку ж інформацію одержують дев’ятикласники? Звичайно, дітям дуже цікаво попрацювати з так званими тач-скринами – електронними носіями інформації щодо наявності вакансій. Але важливіше – це інформація щодо підприємств. У день мого відвідування центру зайнятості зі школярами розмовляли представники ліцею-ПТУ із Одеси, який готує фахівців з будівельних спеціальностей. На таких зустрічах також присутні представники управління праці та соціального захисту населення: діти мають знати, як забезпечується захист найманих робітників.
У Южненському ЦЗ провадиться тестування, є можливість перегляду відеоматеріалів, клієнти та відвідувачі одержують буклети із потрібною інформацією.
З міською службою зайнятості тісно співпрацюють фахівці центру соціальних служб для молоді, допомагає й міська бібліотека. Налагоджено контакт із ЗМІ – з 2007 року в ефірі місцевого телеканалу демонструються фільми, присвячені різним професіям. У Будинку культури проходять ярмарки вакансій за участю учнів, у самих школах організовано інформаційні куточки. Тільки дуже вже складне завдання у центру зайнятості.
Престиж – ось що нині визначає професійний вибір молодих людей України. Усі бажають стати менеджерами і юристами. Аякже! Мабуть у костюмах усі бажають ходити та мчати уздовж моря на розкішних авто. Похвальне прагнення, та ось лихо – якщо нікому буде асфальт укладати, то й їздити не буде по чому. Людмила Щербакова вважає, що це проблема усієї України. І один недолік державної політики не менш глобальний – про затребувані зараз робітничі професії у суспільства вкрай мало інформації. Директор навчально-виховного комплексу «ООСШ № 2 – центр – ПТУ» Ігор Синячов нині працює над тим, щоб розширити кількість спеціальностей.
За усієї поваги до праці служби зайнятості дозволю собі проявити скепсис стосовно перспективи зростання інтересу до робітничих професій. І докори слід адресувати нашим законодавцям. Що робити? А ось що. Згадайте кадри із голлівудських фільмів, коли листоноша їде на мопеді уздовж приватних будинків і легеньким жестом перекидає через огорожі кореспонденцію. Яким же був мій подив, коли від свого заокеанського знайомого я довідався – влаштуватися на цю посаду аж ніяк нелегко! Тому що, за нашими поняттями, це держслужба, а пільги в американських держслужбовців досить солідні. Зрозуміло, наша держава не зможе, та й не повинна одразу підвищити зарплату водопровідникові утричі. Але система пільг і заохочень за сумлінну працю – наприклад, перспектива одержання житла – обов’язково викличе інтерес до подібних професій. Виникне конкуренція, а при ній слюсар стримуватиметься грубіянити бабусям та нахабно «халтурити» на шкоду роботі. У такий же спосіб можна залучати до ПТУ майбутніх електромонтерів та фрезерувальників, а приватним підприємствам, які працевлаштовують цих дітей, робити істотні податкові знижки.
І ще. Чи не час нам усім – і «можновладцям», і громадянам простішим – згадати, що кожна праця почесна? Можливо, тоді спритні та меткі люди, які звикли заробляти, перестануть із презирством дивитися на тих, хто «всього лише» уміє добре працювати.
Євген БЛІНОВ, «Одеські вісті»
