Так вийшло, що нагородження Березинського селищного голови Наталі Шишкової Почесною грамотою Кабінету Міністрів України припало на 10-річчя її перебування на цій посаді. Таку високу увагу, її були удостоєні одиниці колег Шишкової у країні взагалі, вона без зайвої скромності вважає справедливою: зроблено й робиться справді багато. І мені згадалося, як голова обласної ради Микола Скорик, котрий відвідав селище минулого літа, із великим задоволенням відзначив це, подякувавши Шишковій за наполегливість та цілеспрямованість.
Сьогодні навіть не віриться у те, що під час виборів до місцевих рад першого для Наталі скликання своїх дітей із селища вона вивезла: нічні телефонні дзвінки були загрозливими. Комусь явно хотілося залякати вчительку географії, тиснучи на її материнські інстинкти, і зламати її волю. Марно! Перемогла Шишкова. Хоча, ознайомившись зі справами, вона жахнулася: ані грошей, ані порядку, ані досвіду.
Авторитет почала здобувати конкретними справами. Щоб поповнювати бюджет, почали заробляти гроші, тому що порожня скарбниця – що може бути гірше? Один зі шляхів її поповнення – використання орендної плати за земельні ділянки під розміщення об’єктів торгівлі або виробничих комерційних.
Наталя стверджує: сьогоднішній голова має бути і комерсантом, який постійно думає, як і на чому можна заробити і що вигідніше продати із користю для громади. Шишковій це непогано вдається. Від продажу земельної ділянки на 41 сотку бюджет розвитку селища поповнився 32 тисячами гривень. Нещодавно продали приміщення. У ньому тепер розмістився один із кращих у бессарабському регіоні пункт прийому молока Кілійського м’ясомолочного комбінату. Такий собі міні-заводик із сучасним технологічним обладнанням. То ж хто й був спочатку «проти» цієї ідеї Шишкової, тепер усі – «за».
Продаж об’єктів – справа нова, незвична. А що робити, якщо «добрий дядько» – міф, а проблем у селищі – хоч відбавляй? Тому й зараз на черзі – продаж ще двох-трьох земельних ділянок. Виручені гроші за рішенням депутатів підуть на заміну водопровідної магістралі. За рахунок власних коштів три кілометри її вже реконструйовано, а шість, що залишилися, мають намір подолати до кінця цього депутатського скликання. А що слово народних депутатів на чолі із Шишковою надійне, у тому березинці переконувалися неодноразово. Сьогодні селище вночі освітлюється. Розв’язуваною стала вкрай складна і «бородата» проблема ремонту доріг. Тепер кошти на ремонт закладаються щороку до плану. У нинішньому вже встигли 400 метрів доріг одягнути у тверде покриття. А минулий рік був взагалі рекордним: 900 метрів – із твердим та 700 метрів – із асфальтовим покриттям. Останнє – результат спонсорської допомоги асфальтового заводу. Але іншого виходу вже не було: великовантажні машини, які курсували до підприємства й від нього, зовсім розбили дорогу. Пил, що підіймався ними, не встигав осідати, від чого страждали люди, які мешкають на цій вулиці. Сьогодні усе у минулому. Дорогу якісно відремонтовано. Більше того, завод асфальтував безкоштовно ще й шкільний двір. Шишкова безмежно вдячна дирекції й дуже сподівається, що підприємство візьме на себе і асфальтування доріжок у центральному парку.
– Підвищеним тоном, – вважає вона, – нічого не досягти. Жіночою мудрістю, логікою діємо. Я задоволена, що із 27 рад району в п’яти сільголовами – жінки. Тобто ці ради начебто при мамах. Решта – при папах. А де жінки, повірте, там порядку більше.
Шишкова свою думку підтверджує прикладами. Її колега – Вознесенівський сільський голова Марія Гаврилюк разом із депутатським корпусом, усією громадою досягли першого місця у районному конкурсі на кращу роботу щодо благоустрою та санітарного стану населених пунктів. Результатом – головний приз: автомобіль. Активно домагається виконання робіт з газифікації села Надрічненський сільський голова Ольга Асташкіна. А самовідданості Рівненського сільського голови Марії Урумогло можна лише по-доброму позаздрити. Працювати їй доводиться у дуже жорстких умовах: на території сільради бракує навіть приватного сільгосппідприємства.
То ж усі проблеми лежать фактично на плечах цієї тендітної, але дуже сильної жінки. І Ганнівська сільська рада ніколи серед відсталих не була за усіх існуючих соціальних негараздів. І усе це – завдяки сільському голові Валентині Димовій. Наталя Шишкова говорить про це із впевненістю у тому, що чим більше жінок буде в уряді, губернаторському корпусі та радах усіх рівнів, тим більше буде порядку.
Шишкова відводить головне місце плануванню. Програма соціально-економічного розвитку селища на цей рік формувалася лише після детального вивчення попередньо поданих депутатами пропозицій. Інакше не можна: бюджет розвитку більш ніж скромний – 25 тисяч гривень. Щоправда, є ще вільний залишок – зекономлені минулого року 40 тисяч гривень. Його одностайно вирішили спрямувати комунальному господарству «Бытовик», тому що без води будь-яке селище знекровлене.
Плани на облаштування центру села у Шишкової та депутатів, як вони кажуть, «наполеонівські». Насамперед намагаються вирішити долю дуже гарного культового приміщення – нині воно без даху та вікон, а у минулому виглядало як справжній витвір архітектурного мистецтва. Поряд із кладовищем хочуть побудувати невелику капличку, і бажаючі це профінансувати є. При в’їзді ж до селища встановлять стелу.
Задумок гарних багато. І усі вони реальні, вважає нинішній, оновлений на 60 відсотків, депутатський корпус. Шишкова взяла за правило наприкінці кожної сесії проводити анкетування депутатів. У їхніх відповідях – повна картина виконаної та попередньої роботи у міжсесійний період. У свою чергу, усі депутати одержать пам’ятки. Для початківців вони – добра підказка і керівництво до дії.
Навчанню депутатського корпусу Шишкова відводить значну роль. При цьому спирається на досвід колег, таких як Віра Бурцева, Віктор Сметана, Тетяна Голубченко…
Наша розмова, що розпочалася у кабінеті селищного голови, тривала на вулицях Березиного, у якому мешкають чотири тисячі чоловік. Наталя з гордістю розповідала про школу – одну з кращих у районі, про чудовий торговельний комплекс, про добре обладнану амбулаторію із вимогливою завідувачкою Людмилою Дойжею. Показово, що майже в кожному дворі стояла машина. Але найголовніше, що тішить селищного голову, – усе більше молоді повертається до селища. Кожного року додається у селищі по 20 нових сімей.
Слухаючи Наталю Шишкову, я переконувалася у тому, що багато може зробити людина, якщо служить вона людям, віддано й чесно.
