МАТИ ГЕНЕРАЛА
«Шановна Євгеніє Максимівно! Від імені колегії Державної прикордонної служби України та від себе особисто щиро і сердечно вітаю Вас з присвоєнням Вашому сину Валерію Петровичу Гресько високого військового звання – генерал-майора.
Бажаю Вам добра, здоров’я.
Голова Державної прикордонної служби України Микола ЛИТВИН.»
Погодьтесь, що такі листи матері, та ще й у глибинці, отримують дуже рідко. Високе військове звання сина, звісно, що то велика радість для сільської жінки. Але Євгенія Максимівна радіє стримано, більше в душі. Взагалі сільські жінки не дуже виставляють напоказ свої емоції, якими б вони не були радісними чи сумними. Євгенія Максимівна разом з чоловіком виховали аж чотирьох синів і всі вони стали військовими. Нині в послужному списку родини Греськів є капітан, підполковник, полковник і, нарешті, генерал-майор.
– Чи думали Ви, коли хлопці були маленькими, що матимете таких орлів, з такими високими військовими званнями? – звертаюсь до Євгенії Максимівни.
– Які професії оберуть, чим будуть займатись у житті, не дуже переймались. Єдине, до чого прагнули з чоловіком, щоб стали добрими й порядними людьми. Пам’ятаю один випадок. Якось у мене з гаманця не стало трьох карбованців. Я одразу ж повідомила чоловіка. Він, залишивши роботу, негайно прийшов додому. Зібрав хлопців, а вони тоді ще ходили в початкові класи, вишикував серед подвір’я і почав «дізнання». Спочатку ніхто не зізнався того, що взяв ті гроші. Тоді чоловік бере до рук пасок і каже: «Не признаєтесь, будете покарані всі». Тоді Валерій побіг до річки приніс пачку цигарок і здачу. Дисципліна у нас була залізна.
Петро Дмитрович ріс сиротою, все життя працював трактористом, комбайнером, а Євгенія Максимівна нормовичкою. Тож дуже хотілось, щоб діти отримали освіту. Вчили працювати. Після школи всі йшли в город, порались по господарству. Уроки мати ніколи не перевіряла. Військова дисципліна, яку підтримував батько, передбачала самостійне і якісне виконання всіх шкільних завдань. Єдиний вид контролю табель про успішність.
Наук, одержана в дитинстві, знадобилась Валерію Петровичу і коли навчався в Московському вищому пограничному училищі і в Академії імені Фрунзе. Впорядкованість на службі передалась і в побутове життя. Дружина Валерія – Тетяна Миколаївна, теж працює в прикордонній службі. А донька навчається в Київському національному університеті імені Шевченка на юридичному факультеті.
Другий син, Анатолій, закінчив Київське суворовське училище, а пізніше Одеське артилерійське. Нині живе в Росії.
Спробував зайнятись цивільною справою третій син – В’ячеслав. Та закінчивши Одеський політехнічний інститут, все ж таки перекваліфікувався, пішов в училище КДБ. Нині В’ячеслав Петрович – полковник СБУ. Його син Олександр теж став військовим.
Найменший з родини Греськів – Юрій, як і Валерій, закінчив Московське вище пограничне училище. Нині підполковник служить на Одещині.
Євгенія Максимівна живе своїм життям. Клопочеться городом, господарством. Вечорами переглядає фотографії, перечитує листи від своїх синочків, невісток, онуків. Хоча останнім часом вони частіше телефонують.
– Ніколи їм тепер листи писати, – говорить жінка, – всі й дуже зайняті. Та й мені ліпше, коли телефонують, почую голос і радісно мені. Шкода, що чоловік не дожив до того дня, коли Валерій став генералом. Всього один рік не дочекався. Пішов за вічну межу.
– Коли помер Петро Дмитрович, – розповідають знайомі, – з’їхались сини, як орли, приємно було дивитися. Всі такі статні, справжні мужі. Не пропала марно батьківська наука.
Радіє серце матері, коли з’їжджаються діти, онуки. Тоді вона ладна їм неба прихилити. Як та горлиця клопочеться. А діти, коли їдуть до матері, везуть всіляких дарунків, бо вона в них одна найрідніша, наймиліша.
Лариса ПІВТОРАК, власкор «Одеських вістей», Савранський район, с. Концеба
ЦІ ЄНЕРГІЙНІ І НЕБАЙДУЖІЖІНКИ
За підсумками 2007 року, керівницю громадської організації «Асоціація жінок Суворовського району» Клавдію Шикіну визнано переможницею обласного конкурсу «Жінка року» у номінації «Суспільно-політична діяльність».
Свою історію Асоціація жінок Суворовського району веде з 2000 року. Саме тоді Клавдія Матвіївна, маючи за плечима багаторічний досвід роботи в різних посадах на державній службі, дійшла висновку, що енергійні і небайдужі жінки обов’язково повинні об’єднатися заради розв’язання дуже важливих і значимих проблем, до яких у держави і чиновників, на жаль, руки не доходять. Її ідею підтримали. І нова громадська організація (до неї почали вступати цілі колективи) відразу прийнялася за справу.
Насамперед, жінки не могли залишитися байдужими до того, що на вулицях міста з’являється дедалі більше безпритульних дітей.
– Ми вирішили звернутися із закликом до людей, щоб вони байдуже не проходили повз малолітніх дітей-наркоманів, жебраків, бомжат, – говорить Клавдія Матвіївна. – Якщо не дати цим дітям шанс на інше життя, у недалекому майбутньому вони поповнять кримінальні структури. Від такого розвитку подій не виграє ніхто. Тому не варто залишатися осторонь.
Асоціація жінок Суворовського району навіть взяла участь у конкурсі проектів соціального замовлення. Два її проекти – «Боротьба з бездомністю і дитячою безпритульністю» і «Соціальна підтримка родини, материнства і дитинства в м. Одесі» були визнані одними з найкращих, посівши перше і третє місця. Їхня реалізація дозволила відвоювати у вулиці багатьох дітей, одягти і взути тих, які не хочуть жити в міських притулках. А головне – залучити до розуміння цієї проблеми багатьох людей, які до цього не замислювалися про існування поруч з ними маленьких бомжів. Саме вони збирали одяг і взуття, продукти харчування для дітей вулиці.
Асоціація жінок взяла під свою опіку Будинки дитини № 1, № 3, а також Будинок дитини при жіночій виправній колонії № 74, де малята перебувають у дуже складних умовах закритої режимної установи. Подарунки і концерти до свят, збирання одягу і взуття, участь у долях вихованців стали повсякденними турботами членів Асоціації.
На жаль, сьогодні дедалі частіше доводиться говорити про таке явище, як соціальне сирітство. Чимало дітей залишаються без батьківської опіки. Багатьох завжди зайняті або такі мами, що зпиваються, залишають на піклування бабусь і дідусів. А людям похилого віку буває досить складно не лише нагодувати, одягти дітей, але й захистити їх від негативного впливу вулиці. Асоціація жінок Суворовського району не раз приходила на допомогу у таких випадках.
Але не потрібно думати, що громадська організація, якою керує Клавдія Матвіївна, зосередила свою увагу лише на дітях. Не залишилися без уваги і проблеми захисту прав жінок, насамперед, на працю. Адже не секрет, що в умовах, коли багато роботодавців наймають співробітників без офіційного оформлення (без трудових книжок), саме жінки страждають найбільше. Їм не оплачують лікарняні листи і щорічні відпустки, встановлюють нижчий, у порівнянні із чоловіками, рівень заробітної плати, відмовляють у видачі довідок для призначення пенсій. Цим проблемам були присвячені «круглі столи» за участю представників профспілкових та інших жіночих організацій.
– Нами зроблено чимало, – підкреслює Клавдія Матвіївна. – Але ще більше належить зробити, тому що через втрату сучасним суспільством справжніх сімейних цінностей найбільше постраждали діти. Саме вони стають часом непотрібними навіть своїм родичам. Протиставити цьому можна лише щире людське співчуття і терпляче роз’яснення того, що людині для щастя все-таки потрібні теплий затишний будинок і люди, які на неї завжди чекають і завжди їй раді.
Світлана МАРШИНА
Ноу-хау Я ВАМ ПИШУ...
ГЛАВА МВС РОЗІШЛЕ МАМАМ ЮНИХ СПОКУСНИЦЬ «ЧАРІВНІ ЛИСТИ»
До такого нетривіального способу боротьби з лавиною дитячої проституції, що захлиснула країну, Юрій Луценко вдається не від гарного життя. Накладати штраф на малолітніх гетер в Україні Закон не дозволяє. А як інакше вплинути на цей прошарок наших з вами співгромадянок? Тому й будуть надсилати їхнім батькам тривожні листи на зразок: «...маю честь повідомити вам, що ваше дитятко було помічено в готельному номері/на Окружній автотрасі за непотрібним заняттям...» Хоча, як показує практика, чимала частина українських мам не тільки не засуджує надання їхніми дочками сексуальних послуг малознайомим, але «упакованим» дядькам, – вона ще й створює для цього виду бізнесу «режим найбільшого сприяння». І виходить, що закон про боротьбу із проституцією, що існує в Україні, насправді не працює...
Типові зразки листів, які від імені глави МВС незабаром почнуть розсилати, наразі у стадії розробки. Відомо лише, що в них буде фігурувати № статті Кодексу про адміністративні правопорушення, а також посилання на складений «міліцією моралі» протокол про фіксацію факту заняття проституцією конкретної дівчини, яка не досягла 18-літнього віку.
Недавно ООН підтвердила лідерство України в частині надання секс-послуг її малолітніми громадянами. Спеціальний доповідач організації по боротьбі з торгівлею дітьми, дитячою проституцією й дитячою порнографією Хуан Мігель Петіт зазначив, що 10 відсотків жертв торгівлі людьми становлять діти від 13 до 18 років; а сексуальні послуги в комерційних цілях на 11 відсотків «монополізували» діти у віці від 12 до 15 років. Ще 20 відсотків припадає на дівчат у віці 15-16 років. Іншими словами, третина українського ринку секс-послуг «доручена» наймолодшим...
Коментує колишня «жриця кохання» зі стажем, а нині «мамка» (назвалася Вікторією):
– Абсолютно тупий задум! Дівчата, які займаються цим, або давно не живуть із батьками, або їхні батьки й самі «не подарунок»: п’ють, а те й взагалі у в’язниці сидять. Дівчата з нормальних родин нашим промислом займаються вкрай рідко. Як по мені, коли вже доня узялася за освоєння секс-бізнесу, то жодні батьківські нотації не допоможуть. Якщо до одержання «листа від Луценка» ця дівчинка ще не пішла з дому, – після його одержання піде неодмінно!
Правда, були за моєї пам’яті й кілька випадків, коли на панель виходили діти досить заможних батьків. Просто заради інтересу, заради адреналіну. Їм не гроші, їм сам секс потрібний! Однак батькам і цих теж не варто скаржитися. Одна з таких взагалі «на справу» разом із мамою приходила; прикол у них такий був...
Та й взагалі, наш бізнес нічим не гірше решти. Його просто треба легалізувати, а не доноси із кляузами писати. Мені от цікаво: чому спортсменам можна продавати можливості свого тіла за гроші, а повіям – не можна?..
Олег БАЗАК, власкор «Одеських вістей», м. Київ
