ПИТАННЯ ДО ЛІТА
Цього разу вони обговорювалися на засіданні постійної комісії облради з питань молодіжної політики, фізичної культури та спорту.
Як і слід було очікувати, мова йшла про оздоровчу кампанію 2008 року. При цьому і члени комісії, і запрошені учасники наради були зацікавлені, щоб якнайбільше дітей були охоплені літнім оздоровленням. За інформацією В.І. Кірова, начальника управління у справах сім’ї та молоді облдержадміністрації, планується оздоровити 125204 осіб, що становить 50% від загального числа дітей шкільного віку. Затверджено склад комісій щодо перевірки готовності літніх таборів, проведено наради-семінари з керівниками органів освіти, директорами шкіл-інтернатів. Як і раніше, відбудуться огляди-конкурси серед керівників районів і міст з організації літнього відпочинку.
Тут, як кажуть, все зрозуміло. Питання до літа з’явилися, коли учасники наради розпочали обговорення фінансової проблеми. Безкоштовним відпочинок ніколи не буває, тому було відзначено, що кошти на нього зростають з кожним роком. Ось і у 2008-му місцеві бюджети виділять 10899,3 тис. грн, що на 2473,1 тис. грн більше, ніж у минулому році. Втішно, що райдерж- і міськадміністрації дедалі активніше беруть участь у розв’язанні цієї проблеми, залучають позабюджетні кошти. Ще в січні сесією облради передбачено значне збільшення фінансів для літнього відпочинку так званих соціально незахищених категорій – сиріт, дітей, позбавлених батьківської опіки, а також з малозабезпечених родин. Як завжди, передбачена і компенсація вартості путівок у літні табори Одеським обласним відділенням фонду соціального страхування – з цією метою вже виділено 4485,0 тис. гривень.
Як бачимо, друзів у літа чимало, і готуються вони до нього цілий рік. Але є, на жаль, і недруги. Перший з них – інфляція. Тому й розгорілася дискусія – чи вистачить всіх перерахованих вище сум і на зміцнення матеріальної бази, і на реконструкцію таборів, і на харчування дітей. Особливо якщо врахувати, що фінанси не зосереджені в одних руках. Пришкільні табори, наприклад, підпорядковані управлінню освіти та наукової діяльності облдержадміністрації, сиротами опікуються із управління у справах сім’ї та молоді. Тому у голови комісії С.Р. Веселова і з’явилися запитання – як раціонально, оперативно використати всі гроші з користю для дітей. Особливо це стосується пришкільних таборів, адже відправляючи туди дітей, батьки розраховують на повноцінне харчування, а не лише на догляд протягом дня. І погано, якщо такий табір, особливо в сільських районах, відкривається для проформи. На цьому наголосив у своєму виступі секретар постійної комісії В.В. Гришко.
Обговорювалися на комісії і питання оздоровлення обдарованих дітей, а також робота всеукраїнської здравниці «Молода гвардія». Ще в лютому управлінням у справах сім’ї та молоді облдержадміністрації укладені двосторонні угоди із профільним міністерством, а також з райдержадміністраціями щодо підбору і направлення дітей до «Молодої гвардії» і «Артеку». Що стосується готовності дитячих здравниць (будь-якого рівня і профілю), то незабаром спеціальні комісії перевірять їх і дадуть «добро» на відкриття. Адже літній сезон стартує першого червня.
Віра ЯСІНСЬКА, «Одеські вісті»
ЧУЖИХ ДІТЕЙ НЕ БУВАЄ
Багатодітні родини в реаліях сьогоднішньої України – це швидше виняток, або навіть свого роду феномен. Люди, які живуть при щоденному зростанні цін, постійному хисткому балансі вбогості і мінімального статку, найчастіше просто не наважуються заводити кількох дітей, керуючись міркуваннями, що виховати і дати повноцінну путівку в життя більш ніж одному нащадкові навряд чи зможуть. Про це свідчить і холодна статистика, красномовно демонструючи смертність, яка майже удвічі перевищує народжуваність. При цьому, як з будь-якого правила є свої винятки: на тлі наростаючої демографічної кризи є родини, які, незважаючи на складні обставини, ставлять народження і виховання дітей у ранг найвищої людської цінності.
У невеликому селі Маяки Красноокнянського району добре знають родину Швеців. Селяни з великою повагою ставляться до Валентина Григоровича та Ірини Кирилівни, які з любов’ю і турботою виховують сімох дітей. Їхня старша донька, тринадцятирічна Яна, у всьому намагається допомагати батькам по господарству, а наймолодшій Даші ледве виповнилося півтора року.
Як вдається зводити кінці з кінцями великій родині, глава якої – інвалід першої групи, мабуть, розповідати складно. Нелегко живеться практично усім багатодітним родинам в Україні. При цьому, сімейний затишок було б взагалі неможливо створити без розуміння і підтримки з боку влади.
Не випадково з ініціативи Президента України було розроблено спільний проект влади і бізнесу «Зігрій любов’ю дитину», метою якого стала регулярна адресна підтримка багатодітних родин.
Президентську ініціативу було активно підтримано і керівниками Одеської області в особі голови обласної ради Миколи Скорика, голови обласної державної адміністрації Миколи Сердюка, а також керівниками різних структурних підрозділів.
Зокрема, контрольно-ревізійне управління Одеської області, очолюване Володимиром Мазараком, взяло під своє шефство багатодітну родину Швеців з Красноокнянського району. Напередодні Великодніх свят до села Маяки приїхав перший заступник начальника контрольно-ревізійного управління Василь Михайлович Приймак. Від імені колективу КРУ він вручив Валентину Григоровичу та Ірині Кирилівні Швець нову електричну плиту. У свою чергу, кожен маленький член родини одержав подарунки від спонсорів, які охоче відгукнулися на прохання управління надати багатодітній родині підтримку. Не байдужими до доль маленьких українців залишилися президент концерну «Європродукт» Владислав Бурда, керівник фермерського господарства «Гранат» Любашівського району Анатолій Артеменко, приватне підприємство «Технобуд» в особі його директора Віталія Довженка.
– Діти – це майбутнє нашої держави, – відзначив Василь Приймак, звертаючись до Валентина та Ірини Швеців. – Всі політичні негаразди і з’ясування стосунків на владному олімпі ніщо у порівнянні з життям однієї дитини. Коли ми чітко це усвідомимо, у нашій країні не буде більше голодних і чимось обділених дітей. Тому той проект, у основу якого лягла ініціатива Президента, повинен дати початок регулярній і постійній допомозі і підтримці таким родинам, як ваша.
За словами першого заступника керівника контрольно-ревізійного управління області, відтепер колектив КРУ буде підтримувати сімох дітей родини Швеців аж до їхнього повноліття.
У свою чергу, голова Красноокнянської районної державної адміністрації Василь Арнаут відзначив, що проведення подібних акцій свідчить про те, що наша країна стоїть біля джерел відродження нації. А такі шляхетні спонукання згодом неодмінно дадуть свої результати.
Максим МАКСИМОВ, «Одеські вісті», Красноокнянський район
«ПРИХОДЬТЕ ДО НАС»
Виповнився рік з того часу, як виникла нова громадська організація – Спілка дітей окупованої Одеси. Цю подію було гідно відзначено у день визволення нашого міста. Свято відбулося у Палаці культури ім. Л. Українки. Концерт був чудовий. Люди аплодували кожному вдалому «одеському жарту», кожній майстерно виконаній пісні «за Одесу». Вів концерт голова Спілки Альберт Валентинович Малиновський, який виявився чудовим композитором, поетом, виконавцем пісень.
Альберт Валентинович розповідає:
– Багато літніх одеситів мають статус дітей війни, і держава доплачує їм до пенсії певну суму. А ми хочемо зігріти душі цих людей, об’єднати їх, допомогти їм знову полюбити життя та радіти йому. Спілка не є політичною організацією. Ми налаштовані на співпрацю, дружбу між дітьми окупованої Одеси та іншими одеситами, мешканцями інших міст та країн.
Тяжко дивитися на людей літнього віку – моїх земляків, покалічених війною, злигоднями, голодом, – на людей, які не мали дитинства. Деякі з них під час війни втратили рідних та близьких і неодноразово перебували на грані життя й смерті. Але вони навчалися й працювали після війни, піднімаючи нашу промисловість, сільське господарство, культуру, освіту. І нинішні одесити мають бути їм вдячні. Наш обов’язок допомогти їм. Спілка провадить велику культурну діяльність, організовує різні цікаві лекції та дискусії, концерти, виставки. Ми відзначаємо пам’ятні дати, провадимо шахові турніри, екскурсії, підтримуємо усіх членів нашої організації.
У ній знайдеться місце для усіх дітей окупованої Одеси, які не лише живуть зараз у нашому місті, але й для колишніх одеситів, які волею долі опинилися у різних країнах світу. Членом Спілки може стати громадянин будь-якої країни, який до 16-річного віку мешкав в Одесі у період її окупації – з 16 жовтня 1941-го по 10 квітня 1944 року.
Тетяна Федорівна Бурлака з гіркотою доповнює:
– Коли розпочалася війна, мені було усього чотири роки, а п’ятирічною я вже потрапила до в’язниці. Мій батько, Федір Вербицький, спробував сховати свого приятеля-єврея. За це тата й матір румуни, попередньо побивши, посадили до в’язниці. І мені довелося із матір’ю сидіти в камері, відчути на собі увесь жах тюремного ув’язнення. Матір та мене потім випустили, але батько продовжував сидіти аж до визволення Одеси. Ми голодували... Будинок розбомбили... Тепер дається взнаки на суглобах «дієта» військового часу без кальцію, білків, вітамінів... Із великим задоволенням приходжу до Спілки, дуже приємно проводжу час зі своїми однолітками. Кілька разів побувала на лекціях. Збираюся співати в хорі, де, виявляється, вже близько 30 чоловік...
Аспасія Миронівна Думініка, яка входить до складу оргкомітету Спілки, теж розповіла про своє безрадісне дитинство:
– Моя матір, лікар-стоматолог, до війни була дуже запасливою людиною, і тому ми вижили, маючи деякі речі: відрізи тканин, мило, господарське начиння. Усе це ми міняли в селах на картоплю та кукурудзяне борошно. Пам’ятаю, як ходила до школи, яку румуни відкрили у 1942 році. Напівголодні діти, окрім основних предметів, мали в обов’язковому порядку вивчати ще німецьку та румунську мови. Я ж через патріотизм не хотіла їх вивчати, завдяки чому мала влітку переекзаменування. У нашій квартирі було жахливо холодно, адже скло було вибите вибуховою хвилею... І завжди хотілося їсти...
Сьогодні наймолодшим дітям окупації уже виповнилося 64 роки. Більшість із них, переживши воєнний та післявоєнний час, знову перебувають за межею бідності, деякі мешкають самотньо, відчуваючи гостру потребу у любові, турботі, моральній, юридичній, матеріальній підтримці...
Я, як член оргкомітету Спілки, хочу звернутися до дітей окупованої Одеси. Ровесники та ровесниці! Колишні дівчата та хлопці! Приходьте до нас. Не будьте пасивними, інертними, байдужими, – що призводить до передчасного душевного старіння. Ходіть з нами до театрів, беріть участь у роботі хору та драмгуртка, у турпоїздках, послухайте або самі прочитайте лекцію на цікаву тему. Якщо вам знадобиться юридична допомога, ви її тут отримаєте. Якщо необхідно постригтися, то по п’ятницях ви у нас можете це зробити майже безкоштовно. А окрім того, тут ви зможете поговорити із друзями, тут вас уважно вислухають. Ми розташовані на вулиці Жуковського, 40.
Альберт Валентинович на завершення сказав так:
– Ми звертаємося по допомогу не лише до корінних одеситів, чиї рідні постраждали під час війни, але до усіх громадян Одеси, керівників державних, приватних підприємств, підприємців, незалежно від їхнього віросповідання, соціального стану, місця народження, партійності, і просимо зробити свій посильний внесок до розвитку Спілки дітей окупованої Одеси, допомогти тим, хто потребує нашої допомоги та підтримки.
Валентина КИСЕЛЬОВА
ЯК ДОПОМОГТИ СИРОТАМ?
Про це йшлося на прес-конференції, яку вів директор Одеського обласного центру соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді В.М. Кольцов.
Цього разу приводом для зустрічі став аналіз діяльності центру за перший квартал поточного року. За словами Віталія Михайловича, легше запобігти соціальному сирітству, ніж допомагати дітям, які опинилися в біді. Тому профілактикою займаються і 46 служб соціальної підтримки сім’ї, і 30 консультативних пунктів у пологових будинках.
Чому жінки кидають немовлят, відмовляються від почесної місії материнства? На думку В.М. Кольцова, тут декілька причин. Це – і складне матеріальне становище, і відсутність житла, і психологічні проблеми молодих мам. Тільки за звітний період таким жінкам було надано 68 індивідуальних послуг. І якщо навіть одна з них змінює своє рішення, залишаючи немовля із собою, це вже результат.
Нагадаємо, центр працює з тими, кому особливо погано, хто опинився в кризовій ситуації. Мова йде і про багатодітні родини – лише в першому кварталі ц.р. узято під соціальний супровід 519 таких родин, з позитивним результатом знято 212. Опікують і дитячі будинки сімейного типу, а також прийомних батьків. Особливо важлива функція їхнього підбору, цим займаються національні тренери. Тільки пройшовши тренінги, татусі і мами можуть претендувати на роль тих, хто здатен дати притулок знедоленим сиротам. При цьому мають значення їхнє фінансове становище, житлові умови (13,3 кв. м на одну людину) і, звичайно ж, довідки про стан здоров’я. Надмірна суворість і ретельна перевірка тут не завадять, адже навіть у нашій області кілька років тому був серйозний прокол з батьками одного із сімейних дитячих будинків. Тим більше, що зараз віддано перевагу національному всиновленню.
Цікавила журналістів і діяльність нещодавно відкритого обласного центру для ВІЛ-інфікованих дітей і молоді. Сюди вже звернулися понад сорок чоловік, їм надано допомогу, консультації. Триває робота зі споживачами наркотиків – в області діють сім служб. Вони відкриті в Болградському, Арцизькому, Татарбунарському, Роздільнянському районах, а також у Южному, Котовську, Одесі. Активно долучаються до цієї діяльності волонтери, громадські організації, такі, як «Віра, Надія, Любов», «Майбутнє без СНІДу», «Ступени», «Дорога до дому» та інші. Реалізація громадських проектів, на думку В.М. Кольцова, дає непогані результати. Наприклад, у Кодимському районі створено громадський центр щодо профілактики ВІЛ-інфекції.
Під особливим контролем перебувають підлітки і молодь, які перебували в місцях позбавлення волі. Багато хто з них виходить на волю, не маючи нічого, крім єдиної довідки на руках. Але ж це живі люди, яким потрібен і дах над головою, і робота, і просто людська увага. Тут долучаються фахівці обласного центру – юристи, медики, психологи. Надається допомога і вихованцям інтернатів, які проживають у соціальних гуртожитках. Для них важливо зміцніти, стати на ноги, вирішити питання із працевлаштуванням, з житлом, тому досвід такої соціальної підтримки буде тільки поширюватися.
Наш кор.
