Кажуть, коли виникає необхідність будуватися, то не місце слід вибирати, а сусідів. З ними доведеться вік вікувати, можливо, ще більше, ніж з рідними, ділити і радість, і біду. Жительці села Йосипівки Анастасії Фадеївні Розгон з сусідами пощастило. Вони хоч і молодші від неї, зате привітні, щирі. Гарно ставиться та доглядає бабусю і соціальний працівник від терцентру Антоніна Ратушняк.
Ольга Вусата та її сім’я стали для бабусі, мов рідні. Саме Ольга завітала до нас в редакцію районної газети напередодні 90-річчя Анастасії Фадеївни, аби привітати її з ювілеєм.
– А вона Вам хто? – поцікавилися ми в Ольги.
– Та ми з нею просто сусіди, – відповіла вона. – Жінка ця добра, порядна, та не дав їй Бог сім’ї, діток. Бувало, забіжу до неї під вечір, а вона сидить, читає газету, де вітання вміщені, і журиться: «Ось бачиш, через газету людей вітають, а про мене нікому й згадати…»
– Ось тоді й вирішила, – каже Ольга, – обов’язково привітати бабусю Настю з ювілеєм через газету, хай їй буде приємно.
На ювілей Анастасії Фадеївни Ольга запросила і нас. І ось напередодні ми побували в Йосипівці. У дворі нас привітно зустрічала господиня – невеличка на зріст, з надто виробленими за довгий вік руками, але ще жвава, енергійна. Ніби й не дев’яносто їй, а лише шістдесят з лишком.
На кухні звично порається Ольга, накриваючи на стіл. На наші заперечення, що пригощатися ми не будемо, вона категорично відповідає:
– Ще ні одна людина не вийшла з оселі бабусі Насті, аби її не пригостили хоча б шматком хліба. Не по-людськи це, – і вийшла у справах.
Ми ж з бабусею починаємо розмову про життя-буття. Вона охоче ділиться нелегким минулим, всім, що довелося пережити в роки Голодомору, Великої Вітчизняної, післявоєнні роки. Вражає те, що жінка, переживши та натерпівшись стільки всього, вироблена важкою працею, ні на кого і ні на що не скаржиться, нікого ні в чому не звинувачує.
– Така моя доля, – каже.
…Десята, найменша дитина в сім’ї своїх батьків, Настя вже 13-річною залишилася круглою сиротою. Із сестер та братів у живих зосталося лише троє.
Спочатку Настя жила сама у батьківській хаті, але великі податки, які потрібно було здавати з кожного двору, змусили її перейти жити до старшої сестри Ані, в хату навпроти. Взимку доглядала двох синів сестри, а влітку вже сама пішла на роботу – водила коней, перевозила різні вантажі волами. Важко працювала на корівнику.
Невдовзі зустріла хлопця – своє перше і єдине кохання. Коли його забирали на фронт, прощаючись, вона крізь сльози сказала: «Повертайся хутчіш. Чекатиму. Крім тебе – ні за кого більше заміж не піду…» І слова свого дотримала. В перші ж роки війни коханий поліг на полі бою. А вона зберігала йому вірність. Скільки не сваталось до неї хлопців, а пізніше і чоловіків – усім відмовляла. Мовчало її серце, жевріло любов’ю до того єдиного, котрого скосила ворожа куля. Тож не хотіла нікого обманювати. Тяжко працювала. Робота допомагала гамувати біль і тугу за коханим.
За старанність у роботі, високі надої її нагороджували грамотами, цінними подарунками. Портрет її заносився на Дошку пошани. В групі інших передовиків району А.Ф. Розгон побувала навіть на одній із сільськогосподарських виставок у Москві.
Трудилася далі Анастасія Фадеївна і після того, як вийшла на заслужений відпочинок. Доглядала домашнє господарство, обробляла городи.
– Важка фізична робота хоч і стомлює, але додає нам здоров’я, сили. Отож треба бути постійно в русі, в роботі і ніколи не переїдати – ось це і є секрет мого здоров’я (бабуся Настя ще жодного разу не зверталася до лікарні) і довголіття, – поділилася А.Ф. Розгон.
А від себе хочеться додати, що не тільки це, а ще й невичерпна доброта, любов до людей, щирість душі, світлі помисли тримають бабусю Настю на світі. Тому й вторована, не заростає бур’яном стежина до її оселі. Заходять провідати бабусю сусіди, односельці (з рідних, на жаль, вже нікого не залишилося). Тож здоров’я Вам, Анастасіє Фадеївно! З роси й води Вам!
