На сторінках «Одеських вістей» опубліковано кілька актуальних статей про землю, ринок землі, стан та перспективи розвитку сільського господарства в Україні. Автори висловили багато неординарних думок та пропозицій, часом несподіваних і незвичайних.
Особливо нестандартними були пропозиції відомого хлібороба, Героя України В.Д. Видобори. Можливо, вони й спірні, але головне у тому, що Володимира Денисовича хвилюють питання збереження родючості землі і він шукає шляхи розв’язання цієї проблеми, пропонуючи свої варіанти виходу із ситуації, що склалася.
Хочеться і мені висловити деякі свої міркування з цих життєво важливих питань, тим більше, що наша країна вступила до СОТ і прагне до Європейського союзу...
Останнім часом громадську думку хвилює питання щодо зняття мораторію на продаж земель сільськогосподарського призначення. Особливо ця карта розігрується під час виборчих кампаній. Багато вчених, економістів та політиків доводять необхідність продажу таких земель, тобто пропонують зробити землю товаром і, таким чином, завершити земельну реформу в Україні, розпочату у дев’яностих роках. При цьому забувають, що тоді буде порушено головний її принцип: «Земля має належати тим, хто на ній працює!»
Можна заперечити, що багато власників землі вже постарішали і не в змозі її обробляти. Але усе далеко не так. По-перше, у них є спадкоємці, які цією землею розпорядяться. По-друге, сьогодні мало хто сам обробляє свою землю, а віддає її в оренду. Слід зазначити, що останнім часом майже уся земля, принаймні, у південних районах Одеської області, обробляється і дає непоганий урожай. Тут вже визначилися свої лідери та аутсайдери.
Прихильники продажу землі заявляють, що доки земля не стане товаром, сільськогосподарський товаровиробник не зможе одержувати кредити банків, що закупівельні ціни на сільськогосподарську продукцію через це залишаються низькими. Хоча вони чудово розуміють, що, якщо встановити реальну ціну на землю, то мало хто з наших громадян зможе її купити у великій кількості, а той, хто зможе, звичайно ж, не стане на ній працювати.
На мою думку, вихід треба шукати не в продажу землі, а у розвитку її середньої та довгострокової оренди. Необхідно розробити та ухвалити такий закон про оренду земель сільськогосподарського призначення, щоб він задовольняв і орендодавця, і орендаря, і суспільство у цілому.
Орендодавець зобов’язаний піклуватися про збереження родючості орендованої землі. Тому при укладанні угоди оренди вносяться дані з кожної земельної ділянки: відсоток гумусу та наявність у ґрунті азоту, фосфору і калію. У разі зниження родючості ґрунту, орендар платить штраф залежно від нормативної грошової оцінки земельної ділянки. Переконаний, що пропоновані заходи дозволять ефективно використовувати сільськогосподарські землі без їхнього продажу.
Тепер друге питання. Вступ нашої країни до СОТ (Світової організації торгівлі) ставить економіку України, і особливо сільськогосподарську галузь, у вкрай скрутне становище, тому що нашим товарам буде дуже складно конкурувати із іноземними і за якістю, і за цінами.
Щоб вижити у цій ситуації, нашим товаровиробникам необхідно підвищити продуктивність землі та тваринництва. Це можливо лише при впровадженні світових передових технологій. Для цього потрібні великі інвестиції на купівлю техніки, насіння, тварин, будівництво приміщень та впровадження сучасних технологій. Держава має розробити цільові програми підтримки власного товаровиробника, а також усіляко сприяти тому, щоб вітчизняні виробники також потрапили до міжнародних програм.
На мій погляд, є ще один шлях розвитку. Це широкий розвиток в Україні природного землеробства, виробництво екологічно чистої сільськогосподарської продукції. Переконаний, що природне, біологічне, екологічне землеробство в Україні має велике майбутнє. Для цього необхідно розробити цільову державну програму. Вона має передбачати державне та комунальне замовлення на продукцію, вирощену без хімії, для харчування дітей у дитячих будинках, садках, школах, середніх та вищих навчальних закладах, а також харчування хворих у лікарнях та санаторіях.
Настав час активно застосовувати біологічні препарати для поліпшення структури ґрунту та підвищення його родючості, таких як «гумісол», «гумісол-супер» та інших. Заслуговує на увагу і широке застосування вермікультур.
У той же час, через скорочення поголів’я сільськогосподарських тварин виникає нестача органічних добрив. У зв’язку із цим, важливим стає штучне виготовлення гною із листя дерев, соломи, виноградної лози, побутового сміття, бадилля бур’янів та інших продуктів, використовуючи для цього наявні гноєсховища та силососховища. Вважаю, що настав час нашим хліборобам заорювати солому, а не спалювати її, як одне із головних реальних джерел поповнення нашого ґрунту органічними речовинами.
Поліпшенню структури ґрунту та підвищенню його родючості також сприяє розширення у структурі посівних площ посівів багаторічних трав та бобових культур. Необхідно ввести до дев’ятипільної сівозміни не менш двох полів багаторічних трав, а посіви гороху розширити до 5% у структурі посівних площ.
Впевнений, що вступ нашої країни до СОТ змусить аграріїв також звернути свою увагу на впровадження «нульової» та «мінімальної» технології вирощування різних сільськогосподарських культур. Гадаю, що ці технології у майбутньому займуть до 30% у нашому землеробстві.
В 1998 р. мені довелося побувати в США і на полях деяких фермерів бачити ці технології наяву. Скажу відверто: справляє враження!
Я провів у Арцизькому районі кілька семінарів щодо вивчення та впровадження нової технології вирощування кукурудзи, соняшнику і озимої пшениці. Зацікавленість була великою, але відсутність необхідної техніки стримувала її широке впровадження. Лише фермер Ю.С. Михайлов кілька років за «нульовою» технологією вирощував та одержував гарні врожаї соняшнику. Останнім часом агрофірма «Бургуджи» закупила необхідний комплекс машин і успішно займається вирощуванням кукурудзи, соняшнику, озимої пшениці, озимого та ярового ячменів за «мінімальною» технологією. Але це поодинокі приклади. Глибоко переконаний, що нашим хліборобам, щоб вижити у найжорстокішій конкуренції із західними партнерами доведеться застосовувати усі технології у комплексі залежно від можливостей та умов.
Головним критерієм у веденні сільськогосподарської галузі, звичайно, є економічна ефективність. У нашому регіоні вигідними культурами є: озимий ріпак, соняшник, озимі пшениця та ячмінь, кукурудза, виноград і овочі. І все ж таки найпитомішу вагу (до 70% прибутку) у нашому регіоні має озима пшениця, рівень рентабельності якої навіть у несприятливому 2007 р. становив понад 55%. Тому підвищенню врожайності озимої пшениці і озимого ячменю за мінімальних матеріальних витрат має приділятися першорядне значення.
Але одне – виростити зерно, а інше – вигідно його реалізувати. Багато наших хліборобів навчилися вирощувати високі врожаї сільськогосподарських культур, але, на жаль, не можуть їх вигідно продати, тому що їм не давали вільного виходу на міжнародний ринок. Судіть самі. У цей час ціна однієї тонни пшениці на світовому ринку дорівнюється 800 євро, а на внутрішньому ринку – лише 250. Де вигідніше реалізувати свою продукцію?
Однак уряд довго стримував продаж зерна на експорт. Нещодавно по телебаченню передали, що в Україні на внутрішньому ринку є 7 млн тонн зерна, тобто з лишком. А через два місяці – збирання нового врожаю.
Тому нашим аграріям потрібна зважена, розумна, ефективна підтримка з боку уряду, Президента та Верховної Ради України за всіма напрямами.
У сільському господарстві України больових точок багато, я торкнувся лише незначної частини з них. Гадаю, що мої колеги розкриють їх більше, і, головне, вкажуть шляхи, як їх позбутися.
