Місцевий чорний гумор про те, що воду у річці Сараті, яка протікає через однойменне селище, можна виявити лише завдяки каналізаційним стокам, виявився недалеким від істини. Свідченням, яке набуває реального та загрозливого змісту, є зовсім пересохле русло із відносним зволоженням у місці виходу рідких відходів з колектора Саратських очисних споруд.

Причому відсоток очищення господарських побутових стоків тут ледве сягає 50%, що, втім, не є секретом. І дана проблема стосується не лише селища, але й усіх прибережних за течією річки сіл, аж до Білолісся із сусіднього Татарбунарського району. Спростовуючи крилатий вислів екологів, що жоден живий організм не здатний існувати у середовищі, створеному із власних відходів, життя річки в умовах каналізаційної вологи поки що «б'є ключем».

УМОВНО

ОЧИЩЕНІ СТОКИ

У регіональному масштабі загальна проблема роботи очисних споруд має застарілі корені, що ростуть із радянського періоду. Усього в області існує 124 комплекси каналізаційних споруд загальною потужністю у 815 тисяч кубометрів. При цьому 90% очисних перебувають у вкрай незадовільному стані або не працюють зовсім.

Хибна тенденція, що негативно впливає на стан справ із очищенням та каналізуванням у залежності віддаленості від обласного центру, має властивість погіршуватися. Наприклад, в Овідіопольському районі, який примикає до Одеси, сьогодні нараховується 28 очисних, серед яких працює 8, а відповідає сучасним санітарним нормам – 4. У Білгород-Дністровському районі серед наявних 10, до норм санвимог лише наближаються міські очисні Білгорода-Дністровського та деякі локальні у селищі Затока. У Саратському районі серед зазначених об'єктів (для їхнього перерахування багато пальців навіть однієї руки) у неробочому стані перебувають буквально усі. При цьому "флагман" районної цивілізації – Саратські очисні споруди тут не поступаються сумнівною пальмою першості, хоробро зливаючи недоочищену каналізаційну рідоту до мертвого русла річки Сарати.

А ВЛАДА

ЗНАЛА І МОВЧАЛА!

На відміну від багатьох інших "пам'яток каналізаційної архітектури", від яких залишився лише фундамент, на Саратських очисних, особливо в умовах буйної травневої зелені, усе, на перший погляд, виглядає монументально та життєстверджувально. Насторожує лише жебоніння смороду за повної відсутності живої людської мови. Виявляється, процеси очищення на об'єкті, зданому в експлуатацію у листопаді 1987 року, через сувору економію фінансових коштів відбуваються абияк і майже безконтрольно.

Якби проектанти споруд мали можливість хоч у півока заглянути до майбутнього, що стало для нас нинішнім днем, то місце дислокації очисних, ймовірно, було б іншим, аніж цей, забутий Богом, але досить мальовничий куточок. Діючи за нормативами і ризикуючи образити нюх місцевих жителів, очисні винесли за селище й спорудили на підвищенні за 2,5 км від каналізаційно-насосної станції.

Очевидці віддалених подій свідчать, як поквапливо, із викручуванням рук підписувався акт приймання важливого життєзабезпечувального держоб’єкта. Але захований при будівництві "кістяк у шафі" вивалився практично негайно. Виявилося, 8-кілометровий самопливний колектор, покликаний збирати стоки усього селища у напрямку до КНС, побудований... пунктиром! Що б це означало? По усій довжині після кожних 200 метрів покладеної у ґрунт каналізаційної труби, по кілька десятків метрів колектора повністю немає! У зв'язку із цим місцевому ВУЖКГ довелося неабияк попихтіти, вклавши трудовий внесок, як і істотні фінансові кошти, в капітальний балансовий об'єкт.

Свого часу при здачі комплексного об'єкта до експлуатації ухвалювати його категорично заборонялося із одним напірним колектором: у випадку аварійних скидань до роботи мав підключатися запасний. Але так і здали!

Стоки, зібрані самопливом на КНС, інженерна думка за допомогою потужних електронасосів спрямувала вгору. Парадоксально, але й донині після транспортування каналізаційних вод вгору, вони напівочищеними, вже іншим, трикілометровим самопливним шляхом повертаються практично в точку відправлення.

Думка, чому стоки із КНС, розташованої поруч із річкою, десятиріччями проробляли такий непростий шлях, вражає. З якою метою було побудовано таку хитромудру, складну та небезпечну систему водовідведення з подальшим очищенням, задачка аж ніяк не із простих. І розв’язувати її доводиться тут і зараз.

РАХУНОК

ВИСТАВИТЬ

ПРИРОДА

Очисний ребус, із урахуванням викладеної вище делікатної передісторії, намагаються вирішувати у Саратській селищній раді. У найближчих планах місцевого самоврядування тему очисних та пов'язану із цим екологічну загрозу вважають пріоритетною та найскладнішою.

– Безумовно, – розповідає Саратський селищний голова Сергій Русляченко, – колись Саратські очисні мали певну цінність, оскільки їх річна проектна потужність становить 613,6 тисячі кубометрів. Але сьогодні це всього близько 500 кубів стоків на добу, при цьому єдині збережені там технологічні процеси – технічний та біологічний, точніше пісколовки та аерація. І якщо бути до кінця відвертим, то й процес хлорування не був із самого початку налагоджений. Перспектив щодо відновлення очисних, від яких більше головного болю, аніж користі, ми не намічаємо. От якби стоки очищалися, скажімо, на 70%, тоді інша розмова. В ідеальному ж варіанті – ми плануємо будівництво нових, сучасних очисних, як, наприклад, у Татарбунарах. І практично поруч із нинішньою КНС, що, безумовно, логічно й економічно. Попередня вартість проекту становить близько 110 тисяч гривень. Причому цей важливий документ ми маємо намір замовити вже нинішнього року.

Сучасні особливості екологічного стану селища Сарати, як, втім, регіону у цілому, полягають у тому, що складна екологічна ситуація збігається за часом із екологічною кризою. Підвищення рівня модернізації та відновлення виробництва, вимагають значних коштів, яких попросту немає. Застарілі технології призводять до високого рівня токсичних речовин у стоках. І Саратська КНС, і морально застарілі очисні працюють за мінімумом. У свою чергу, збільшення водоспоживання, супроводжуване скиданням в річку Сарату великої кількості стічних вод призводить до того, що H2О в умовах безводного Буджацького степу перетворюється у досить коштовну дефіцитну сировину.

Протягом останніх двох років спільні комісії Саратської райради та РДА неодноразово виїжджали на місця із метою вивчення даного дуже складного питання. І бачили, як багаторічне бездумне споживче ставлення та втручання у природу виснажили не лише маловодні, але й найбільші районні річки. Тішить те, що завдяки фінансовій допомозі обласної ради за програмою відновлення природного середовища та розчищення русла річки Сарати за її течією, нижче села Михайлівки, навіть у літній посушливий сезон б'ють повернуті до життя донні джерела. Але якщо у підсумку спільних зусиль області та району річку Сарату все ж таки буде відновлено повноводо, як відреагує природа, якщо в джерельну річкову воду будуть зливати неочищені каналізаційні стоки?