Ще з радянських часів цей район вважався таким собі «сірячком». Нічим особливим ніколи не вирізнявся. Як прийнято говорити, зірок з неба тут не хапали. Не пас безнадійно задніх, але й серед перших ніколи не значився. Шанобливо заговорили про нього останнім часом, коли за рейтинговими показниками соціально-економічного розвитку почав посідати чільні (а 2006 року навіть перше) місця в області. Про складові такого доволі помітного, прогресуючого поступу завів мову з головою Ширяївської райдержадміністрації Людмилою Жадановою.
– Людмило Іванівно, про що найперше подумали, коли три роки тому Вас було призначено головою райдержадміністрації?
– Про те, що не боги горшки ліплять (сміється). А коли серйозно, то, ознайомившись з матеріалами довідкового характеру, знайшла чимало плюсів. По-перше – ніхто в області не має стільки сусідів, скільки Ширяївський район, адже ми межуємо з сімома районами: Ананьївським, Любашівським, Миколаївським, Березівським, Іванівським, Фрунзівським та Великомихайлівським. Територією деяких з них проходять магістральні газопроводи, а отже – можна продовжити газифікацію населених пунктів нашого району, розпочату моїми попередниками. Що і було зроблено. У зв’язку з цим райдержадміністрація і районна рада окреслили двосторонню чітку конструктивну лінію на використання для важливої справи коштів з бюджетів усіх рівнів, залучення до процесу спонсорів, заощаджень жителів населених пунктів. Коли існує ось таке взаємопорозуміння між гілками влади, то, безумовно, діло рухається. Практично з нульової позначки три роки тому кількість газифікованих помешкань у районі на сьогодні доведено до трьох з лишком тисяч. Блакитне паливо подано до селища міського типу Ширяєвого, а також до Мар’янівки, Старих Маяк, Преображенки, Осинівки, Єгорівки, Миколаївки, Вікторівки. Загалом із 72 населених пунктів, що є у районі, газ отримують близько тридцяти відсотків. І роботи у цьому напрямі не припиняються ні на хвилину. Лише з початку поточного року до газопостачання під’єднано у різних селах близько 300 садиб. На черзі – ціле село Новоєлизаветівка, вулицями якого за участі «Одесагазу» вже прокладено 8,5 кілометра газорозподільних ліній. Для повного завершення робіт тут облрада виділила 200 тисяч гривень. Усього ж мережа магістралей району складає 225 кілометрів. У найближчій перспективі газифікація найбільшого нашого села Жовтень (колишнього райцентру). Адже тут розташовані потужний вузол телефонних, телевізійних і радіокомунікацій обласного значення, загальноосвітня школа-інтернат І-ІІ ступенів (теж обласного значення), одна з кращих наших загальноосвітніх шкіл І – ІІІ ступенів, дільнична лікарня, машинно-технологічна станція, сільськогосподарське підприємство «Жовтень». Кошти для цього потрібні вагомі. Тут власним бюджетом, як би того не бажав, не обійдешся. Ми знайшли спонсорів для виготовлення проектно-кошторисної документації на проведення робіт. Маючи її на руках, можна звертатися до облради, облдержадміністрації, Кабміну…
– Загалом, Людмило Іванівно, які методи Ви використовуєте для «вибивання» коштів на вирішення тих чи інших соціальних питань? Адже грошей завжди не вистачає…
– Я противник вирішення подібних проблем, як то кажуть, «на горло», шляхом особистих знайомств, відчиняння дверей ногою тощо. Лише маючи у своєму розпорядженні чітке техніко-економічне обґрунтування на спорудження, реконструкцію, ремонт того чи іншого об’єкта, групи об’єктів або систем, усвідомлюючи їх значення для району чи населеного пункту, я піднімаюсь на трибуну сесії обласної ради (депутатом якої мене обрано), засідання колегії облдержадміністрації, звертаюся до відповідних міністерств і відомств. Коли вищому керівництву пояснюєш про щось на «пальцях», годі чекати позитивного результату. Інша річ, якщо, оперуючи зрозумілими порівняльними цифрами і фактами, лаконічно і дохідливо роз’яснюєш суть проблеми. Одне слово, хто розумно стукає, а не «б’ється головою» у двері, тому й відчиняють відповідно. Саме у такий спосіб ми виконуємо районні соціальні програми. На газифікації я вже доволі детально зупинилася. Не менш важливою для нас, як і для Одещини загалом, є проблема питної води. Ми зараз активно відновлюємо артезіанські свердловини і водонапірні вежі до них. Таку роботу виконано у районному центрі і вже найближчим часом господарі на кількох вулицях зможуть отримати воду до власних будинків. За допомогою коштів, виділених депутатами з районного бюджету, а також за сприяння Фонду соціальних інвестицій запрацювали відреставровані і реконструйовані водогони у Миколаївці, Катерино-Платонівці, Саханському, Чогодарівці, Новоєлизаветівці. Долучили до важливої справи власні заощадження і жителі цих населених пунктів.
До речі, люди на завжди чекають, що їм виділять певну там якусь суму на проведення, скажімо, ремонту. Де можуть – роблять це самотужки. Їхала якось по району, вирішила зазирнути до Жовтневої дільничної лікарні. А там усі, починаючи від головлікаря, медичних сестер і закінчуючи санітарками та технічками, чепурять терапевтичне відділення: білять, фарбують, чистять, миють. Одне слово, дбають, аби і їм, і їхнім пацієнтам було затишно, зручно, чисто. Те ж саме можна сказати про персонал центральної районної і Миколаївської дільничної лікарень, Саханської амбулаторії, низки фельдшерсько-акушерських пунктів. Радує те, що люди дорожать своїм робочим місцем, його виглядом і, зрештою, своєю репутацією, відкидаючи задля цього споживацько-споглядальні настрої, байдужість та інертність.
– Подібне, допевне, можна сказати й про педагогічні колективи, старшокласників, їхніх батьків?
– Безумовно. Усі вони докладають максимум зусиль, аби до нового навчального року привести школи, класні кімнати, кабінети, спортивні і актові зали, їдальні до належного стану. Між іншим, ремонти приміщень уже розпочато згідно з графіком. А що стосується забезпечення шкіл паливом на наступну зиму, то у всі без винятку на сьогодні завезено необхідну кількість вугілля. Для цього ми завчасно провели тендери на предмет визначення постачальників. Зробили це не лише для того, аби зменшити кількість турбот восени, а щоб кошти заощадити. Адже, як показує досвід останніх літ, на осінь вугілля зазвичай дорожчає, а гроші потрібні школам ще багато для чого: для організації харчування, придбання підручників, наповнення кабінетів тощо. До речі, плануємо у поточному році газифікувати Осинівську і Мар’янівську загальноосвітні школи. А переведення їх на дешевший, надійніший і чистіший вид опалення –теж у майбутньому економія коштів за статтею «Освіта». Хоча це – не самоціль.
Проблеми освіти завжди знаходяться у полі зору і районного депутатського корпусу, і райдержадміністрації. Спільними зусиллями ми добилися того, що облрада виділили кошти на завершення повного ремонту нашого кращого закладу – Ширяївського навчально-виховного комплексу «Олімп». Торік за гроші з облбюджету здійснено зовнішній ремонт Жовтневої школи, котра, між іншим, відсвяткувала свій віковий ювілей. Тут же запрацювала добре впорядкована група дошкільного виховання. Зараз виділено гроші на створення ще однієї групи дошкільнят, оскільки у цьому є життєва потреба. Тобто, одна з найстаріших шкіл не лише району, а й області, перетворилася на ще один навчально-виховний комплекс. У Жовтневій школі-інтернаті, згідно з рішенням облради, на базі колишнього панського маєтку створюється спальний корпус для найменших вихованців. За рахунок Фонду соціальних інвестицій відновлено дитячий садок у Ширяєвому. Зараз вишукуємо можливості для реконструкції і запуску в експлуатацію його другої черги.
Оскільки район один з найбільших в області (займає 150 тисяч гектарів і поступається за площею лише Тарутинському, Березівському та Білгород-Дністровському), тут завжди гостро стояло питання доставляння дітей на навчання з віддалених сіл і хуторів. Останнім часом цю проблему вдалося допевна вирішити. Завдяки програмі «Шкільний автобус», на сьогодні транспортом забезпечені Новоандріївська, Саханська, Катерино-Платонівська, Новоєлизаветівська, Старомаяківська, Чогодарівська загальноосвітні школи. Цього року маємо придбати з коштів райбюджету ще два автобуси «газель». Один з них конче потрібен Олександрівській школі, куди слід підвозити 80 дітей. Тобто тут йому буде забезпечене повне кількарейсове завантаження щодня.
– Людмило Іванівно, коли вже мова зайшла про школи та дитячі садки, то, як на мене, варто поговорити і про багатодітні сім’ї…
– В яблучко! Ми вперше за всю історію району склали їх повний реєстр у комп’ютерному і паперовому варіантах. А до цього виїздили на місця, ненав’язливо, тактовно вивчаючи їхні побутові умови, потреби, побажання. Одне слово, дивилися, що посильного можемо для них зробити у ці нелегкі та непевні часи. Згодом запросили ці дев’ятнадцять родин (до речі, також уперше) на свято до районного Будинку культури. Для його проведення на спільному засіданні райради і райдержадміністрації було ухвалено рішення виділити 37 тисяч гривень. На цьому, сказала б, камерному, без будь-якої помпи, заході, ми перезнайомили сім’ї між собою, дали їм можливість за чашечкою чаю або кави поспілкуватися, продемонструвати свої здібності і дорослим, і діткам, поспівати, потанцювати, повеселитися, подивитися гарний концерт у виконанні кращих аматорських колективів району. Кілька годин промайнули як одна мить. Навіть найменшенькі діточки не виявилися втомленими, або чимось невдоволеними. Сиділи із захоплено відкритими ротиками, а після кожного номера щедро плескали рученятами…
На завершення свята кожній сім’ї було вручено подарунок: кому телевізор, кому холодильник, кому пилосос…
Діти були щиро раді піднесеним ласощам, а батьки – зворушені до сліз. По приїзді додому вони розповідали односельцям, що такого ніколи не чекали. А я для себе зробила висновок: ось з таких моментів, таких конкретних справ народжується довіра до влади на місцях. Не сприйміть це за гучні слова…
