Зустрічаючись із жителями Миколаївського району, які щосили намагаються вижити, я піймав себе на думці: а чому весь їхній район називають депресивним? Втім, куди б ми не їздили – всі «депресивні райони»! Хто придумав це поняття? І чи правомірне воно? Чи не образливе? Звідки узявся цей ярлик? І тут мені згадалася біблійна притча. Пам’ятаєте, про сни фараона? Йому наснилися сім угодованих корів, яких зжерли сім худих і сім повних колосків. Йосип Прекрасний, який витлумачував сновидіння, припустив, що сім найближчих років у Єгипті будуть врожайними, а наступні сім – голодними. Він порадив фараонові призначити розумного правителя, який так організує у врожайні роки збір надлишків зерна, щоб запастися на наступні, неврожайні. Йосип, призначений фараоном, скуповував п'яту частину врожаю і закладав її на тривале зберігання. А в голодні роки, коли в Єгипті, і у сусідніх країнах невистачало хліба, єгиптяни продавали його. У той час у державі були введені, говорячи сучасною мовою, обов'язкові держзакупівлі зерна нового врожаю, щоб потім, з метою уникнення голоду і народних бунтів, здійснювати з державних засіків інтервенцію хліба...

Шкода, що сьогоднішні керівники нашої країни забули про Святе письмо і не навчилися господарювати. Так, майже більшість сільських районів області перебувають у зоні ризикованого землеробства. Це було за всіх часів. Але такого жалюгідного стану із землею, сільською економікою, як сьогодні, не було давно. Розпалися колгоспи, з бюджету яких будувалися палаци культури, школи, дитячі садки, лікарні, дороги. Правда, з мінімальною допомогою і державних коштів. А сьогодні все перекладено на плечі рад, у яких, особливо в районах, грошей – кіт наплакав. Ну, а що фермери? Майже безправні, вони сьогодні думають, насамперед, про власні доходи, щоб не прогоріти, тому що надії на державну допомогу в них немає.

Розуміючи складність всіх проблем, наша обласна рада тільки для Андрієво-Іванівської школи-інтернату з бюджету розвитку виділила 451 тис. грн для капітального ремонту приміщень і ще 600 тис для належного упорядкування стану очисних споруд. Надається допомога і аграрному ліцею, що готує водіїв, бухгалтерів, швачок, електрозварників. З ініціативи голови Одеської обласної ради Миколи Скорика в селі Левадівці відновлена садиба нашого відомого земляка Степана Олійника. З цією метою з бюджету розвитку було виділено 175 тисяч, а 50 тисяч – на ремонт музею письменника.

Що і казати, бюджет розвитку обласної ради до деякої міри рятівний для села. Тільки ось тут, як мені говорили багато керівників районів, на порожньому місці народжується проблема. Гроші-то виділяються, а ними розпоряджається УКБ облдержадміністрації. Воно (це управління) займається організацією ремонтних і будівельних робіт. Районні ж ради ніби «усунуті» від контролю за витратою грошей і якістю проведених робіт. А кому, як не їм, видніше, де здешевити той чи інший процес, хто з місцевих фахівців, а не заїжджих, міг би сумлінніше виконати ту чи іншу роботу (і при цьому зберігалися б робочі місця в районі)... Тобто, тут є над чим подумати!

Проблема робочих місць у Миколаївському районі стоїть особливо гостро. І, звичайно, тут допоможуть тільки інвестори, з якими працюють і голова райради Олександр Володимирович Чорний, і голова райдержадміністрації Володимир Григорович Стерницький. Приваблива їхня ідея про відкриття швейної фабрики, у якій трудилися б випускники ліцею, які вступили у цей навчальний заклад зі школи-інтернату (а це, в основному, діти-сироти або діти з неблагополучних родин). Райрада готова ще під час навчання в ліцеї пропонувати майбутнім випускникам будинки, що стоять пусткою, які вони згодом могли б облаштувати. Діти і в ліцеї, і в школі-інтернаті не відчувають потреби в одязі і в харчуванні. Здібний, на мій погляд, директор інтернату, справжній керівник-новатор, Віктор Інжестойков влаштовує своїх вихованців і до Миколаївського ліцею, і до Ісаївського, і до одеських ПТУ. А далі вони, сироти, надані самі собі. Без житла, без елементарних засобів до існування, вони позбавлені державної турботи. У районі беруть на себе розв’язання цієї загальнодержавної проблеми. Але необхідна допомога інвесторів, які не поскупляться вкласти гроші в будівництво швейної фабрики. Бажано, щоб і облрада, і облдержадміністрація із властивою їм увагою до проблем дітей проявили її і у цьому питанні.

Ну а щодо поняття «депресивний район» – хотілося б виключити його з нашого лексикону. Головним же економістам і політикам країни хочеться порадити – дайте сільським жителям можливість реалізовувати свої здібності, допомагаючи їм, а не обплутуючи їх різного роду заборонами... І час від часу, згадувати історію біблійного фараона і його вірного радника Йосипа, менше піклуючись про закордонних партнерів, а більше думати про нас, співвітчизників...

У народі заведено говорити, що добрі дороги – це символ життя. Тішить, що у Миколаївському районі вони доглянуті, отже, район живе... І ми, журналісти «Одеських вістей», будемо сподіватися, що при всьому різноманітті типових проблем у району є майбутнє.

А сьогодні ми приїдемо у Саврань. Там нас чекають нові зустрічі, і, звичайно ж, старі і нові проблеми. Тільки б їх нам, журналістам, за допомогою можновладців здолати.