Рішення балотуватися на посаду Дмитрівського сільського голови Івану Георгійовичу Гайдаржи прийшло зовсім не спонтанно. Все було зважено і добре продумано. Життя села потрібно було кардинально змінювати. І насамперед – психологію дмитрівців.
Звиклі до того, що свого часу їхній колгосп-мільйонер брав на себе, по суті, розв’язання всіх соціальних проблем села, дмитрівці за нових умов господарювання виявилися розгубленими, втративши роботу.
Гайдаржи, який вселив своєю програмою дій надію на поліпшення справ, на виборах переміг. Пропрацювавши до цього чотири роки секретарем сільської ради, він здобув авторитет у земляків. Односельці поважали його за справедливість і наполегливість. Проблем в селі накопичилось багато. Найбільше непокоїло Гайдаржи те, що не працював дитячий садок, дороги були у поганому стані. А ще те, що багато дмитрівців почали жити за принципом «хай буде, що буде». Зламати цю психологію, щоб там не було, і поставив собі за першочергову мету сільський голова. Досягаючи її, створив надійну команду, постійно спираючись на депутатський корпус. І настав день, коли за рахунок власних зусиль і за активного сприяння Татарбунарської районної ради, відкрили дві групи дитячого садка. У житті Дмитрівки це стало важливою подією. На святі відкриття дитячого садка одна молода мама з радістю вигукнула: «Я ж тепер можу вийти на роботу!». Люди гідно оцінили зусилля, які і сільському голові, і депутатам довелося докласти для відродження і нормальної діяльності дошкільного закладу.
Тисячу разів правий Гайдаржи, який стверджував, що не все грошима міряється. З перших же днів свого перебування на посаді він приділяє постійну увагу розвиткові культури і спорту в селі. Активно запрацювали у Будинку культури гуртки художньої самодіяльності, а футбольна команда – гордість Дмитрівки – успішно виступала у першості на Кубок району.
До речі, у громади Дмитрівки непогано повчитися б тому, як за умов збанкрутілого господарства зберегти стадіон. А це цілий комплекс – з сауною, душовими, роздягальнями і навіть басейном. Іван Миколайович Ченков, тренер ДЮСШ, депутат районної ради згадує той світлий час, коли дмитрівська команда брала участь у футбольних баталіях навіть на першість України. Дітей возили на ігри до Харкова, Луганська і без будь-яких обмежень. Зараз це складно: спертися немає на кого, немає такого підприємства. І все ж, не було ще такого випадку, щоб юні футболісти не виїхали на районні змагання з найбанальнішої причини – відсутність транспорту.
Що нині дмитрівцям особливо жаль, то це втраченої бази відпочинку біля моря. Але ж вона була. Тільки забрали її через суди, спираючись на факт банкрутства господарства. З того часу, кажуть, вже втретє вона перепродається.
Віру у майбутнє породжує те, що нинішнє життя у селі дуже відрізняється від вчорашнього. Головне: є справжній господар – сільський голова. Не випадково Дмитрівка претендує на перше місце в обласному конкурсі на кращий населений пункт щодо санітарного стану і благоустрою територій. Тим більше, що друге місце у ньому вона вже посідала. А це лише сил і натхнення додало. Приємними змінами тут вважають і те, що навіть у Новоолексіївці з її 78 мешканцями, розташованій на території сільради, є дороги з твердим покриттям, вуличне освітлення, діють водна свердловина, колонки. І пасовища теж є, чим не може похвалитися Дмитрівка. Чому? Тут земля добротна, невдоб, вважай, немає. Отож вся розорана і розпайована. А у приватному секторі при цьому перебувають близько 250 корів, у той час як у бутність колгоспу їх не було. Міркують над тим, як виділити під пасовища території колишніх колгоспних ферм.
Особлива турбота місцевої влади – водопостачання. Вода тут привізна. Тішить те, що споруджується груповий водопровід – Кілійський. Понад 30 відсотків його розвідних мереж вже готові. І підкачувальна насосна станція споруджується. А це означає, що своя питна вода у Дмитрівці неодмінно з’явиться.
Така впевненість Івану Георгійовичу як бальзам на душу.
– Отже, однією серйозною проблемою у наших мешканців буде менше, – говорить він. – А з водою легше буде поліпшувати у Дмитрівці життя.
Побувавши у Дмитрівці, розмовляючи з людьми, я звернула увагу на те, що всі схвалюють, як сільський голова і депутати дбають про юних дмитрівців. Тепло і з величезною вдячністю говорять про Івана Георгійовича і його вірних помічників у дитячому садку, у школі. Гайдаржи завжди стоїть на тому, що «діти через помилки і прорахунки дорослих страждати не повинні».
…Роботи сьогодні у «слуг народу» дуже багато. І вони дружно працюють з вірою в успіх.
– Нам було дуже важко повернути людям віру у краще, – сказав на прощання сільський голова. – Нам це вдалося. Тепер ми – єдина громада, і це найголовніше.
