Всі ми родом з дитинства. Це період, коли вперше пізнаєш життя в рожевих кольорах. Читаючи щодня «Абетку», занурюєшся у світ маминої ніжності і добрих слів учителів, що сіють у твоїй душі паростки доброго, світлого, вічного. Часом так хочеться повернутися в це запашне минуле, слухаючи спів птахів і сміх дітей на шкільному дворі... Побачення зі шкільними друзями – це завжди час щирості, відкритості, світлих спогадів.
Саме такою урочистою миттю життя стала зустріч перших випускників 10-го класу 1958 року Ройлянської середньої школи, що відбулася нещодавно в сільському клубі. Через п'ятдесят років зустрілися шкільні друзі. Так склалася доля, що вони жодного разу не змогли зібратися за ці п'ять десятиліть, згадати своє босоноге дитинство, мудрих наставників-вчителів. Як зворушливо було дивитися на цих вже навчених життєвим досвідом людей! Вони щиро, немов діти, раділи один одному. Сміялися й плакали, жартували із приводу змін у зовнішності. Впізнавали один одного, називаючи на ім'я і згадуючи дитячі прізвиська. Дивні люди! Дивлячись на них, спостерігаючи за їхньою захопленістю й щирою радістю, мимоволі подумалося: вони молоді, незважаючи на всі роки, що промайнули після випускного.
– У нашому класі, – згадувала Вікторія Федорівна Шкодовська, яка була комсоргом класу, сільська вчителька-пенсіонерка, організатор зустрічі, – було 25 випускників. На цю зустріч приїхали всього лише 9. Багато хто хворіє, інших вже з нами немає – передчасна смерть не дала нам можливості зустрітися. Ми були дітьми післявоєнного часу, виросли на мамализі й лободі, танцювали під гармошку. Нас навчали цінувати життя й поважати людей. Серед моїх однокласників є педагоги, офіцери, лікарі, хлібороби та інженери. Ми відбулися як особистості.
– Мені важко передати те хвилювання, що я відчуваю, – зі сльозами на очах далі говорить Микола Петрович Лиховид, доцент Донецького національного медуніверситету, відомий хірург, заслужений лікар України. – Я повернувся у своє рідне село, до рідних джерел. Дивлячись на своїх колишніх однокласників, на їх помолоділі, прояснені обличчя, я раптом подумав: чого мені ще бажати? Адже це і є щастя! Наша зустріч подарує кожному з нас натхнення, нові життєві сили. Хоча в нас діти, онуки, своє життя – сьогодні нас об’єднують спогади про дитинство, про школу, про юність. Життя таке коротке й швидкоплинне! Треба радіти кожному дню!
– Подивіться, друзі, – звернувся до усіх Іван Антонович Демченко, підполковник у відставці, пенсіонер, який мешкає нині у своєму рідному селі, – до нас йде найдорожчий нашому серцю гість – наш класний керівник Софія Антонівна Байло, сувора й шанована вчителька, викладач фізики і математики.
Обійми, слова вдячності, розкішний букет для улюбленого класного керівника й знову спогади, компліменти.
– Мої любі, – тремтячим голосом промовила Софія Антонівна, обіймаючи своїх учнів. – Яку неймовірну радість я відчуваю зараз, дивлячись на вас!.. Ви були колись погано одягненими, напівголодними хлопчиками й дівчатками. Але як ми з вами співали, як танцювали! Пам'ятаю, як ви, хлопці, за 12 кілометрів ходили до Руськоіванівки до дівчат на танці. А скільки у вас було старанності, прагнення пізнавати щось нове!
– А ще ми дуже багато працювали, – додає Григорій Овсійович Згурський, хлібороб-пенсіонер, який виховав трьох дітей і сімох онуків, – ми й бавовну збирали, і виноград, допомагаючи батькам.
Радістю і щастям світилися очі вчителів-пенсіонерок Євгенії Павлівни Холостенко й Клавдії Христанівни Молодан, бухгалтерів Катерини Максимівни Клевець і Марії Володимирівни Димитрієвої, моряка-підводника, сина колишнього директора школи Григорія Васильовича і першої вчительки цього класу Марфи Семенівни – Анатолія Григоровича Коновалова. Всі вони, немов ключ журавлиний, злетілися в рідні краї із всіх куточків України.
Після невеличкого концерту, підготовленого учнями Ройлянської загальноосвітньої школи і племінницями М.П. Лиховида, учасники зустрічі із задоволенням розповіли про свої життєві досягнення за п'ять довгих десятиліть. Своїх земляків привітала в цей вечір і сільський голова В.А. Маковецька.
Під музику шкільного вальсу закружеляли пари випускників 1958 року. Свято зустрічі минулого й сьогодення відбулося.
