Весною, проїжджаючи мимо золотаво-жовтого поля, не могла не зупинитись. Дуже вже привабливими були дрібненькі рясні суцвіття. Вони вкривали ниву суцільним килимом. Просто замилуєшся. Зрозуміло, що мені захотілось сфотографувати цю красу. Тепер ви маєте змогу побачити її на першому знімку.
Яким же було моє здивування, коли я побувала на цьому ж полі кілька днів тому (знімок другий). Високі товсті сухі стебла, зовсім не схожі на стерню, яку звикла бачити після пшениці, жита чи ячменю. Напевне, ви вже здогадались, що мова йде про посів ріпаку. Саме так. Причому в цьому році таких прекрасно жовтих плантацій в будь-якому районі, принаймі північної зони області, було дуже багато. Мої візуальні спостереження підтвердила й статистика. Згідно з офіційною звітністю, в Савранському районі цьогоріч вирощено 2810 гектарів ріпаку. Торік ця культура на полях району займала лише 460 гектарів. А в Ширяївському районі ріпак відвоював собі аж 8677 гектарів ріллі. В 2007 році тут його було 3700 гектарів. Варто сказати, що ці два райони не є винятком. За даними АПК України, лише озимий ріпак в нашій країні вирощено на площі 400 тисяч гектарів. Та ще додайте 500 тисяч гектарів ярого. Добре це чи погано? Ось в чому питання. Щоб знайти на нього відповідь, звернемось до науковців, практиків, землевласників, фахівців. Директор Івано-Франківського інституту агропромислового виробництва Михайло Абрамик в інтерв’ю «Україні молодій» каже: «Якщо 10 відсотків орних земель держави засіяти цією культурою, то весь АПК України забезпечить себе екологічно чистим і відносно дешевим біопаливом, яке коштуватиме близько 2 гривень 50 копійок за літр. У 2010 році, що передбачено спеціально розробленою програмою, наші аграрії доведуть ріпаковий клин у державі до 3 мільйонів гектарів. І цих площ буде достатньо, аби з отриманого насіння виробити необхідну кількість біопалива».
Вирощувати ріпак, упевнений Михайло Іванович, вигідно не тільки великотоварним господарствам, а й власникам присадибних ділянок.
Що ж думають з цього приводу самі землевласники, товаровиробники, спеціалісти, які безпосередньо беруть участь в товарному виробництві?
Головний агроном управління агропромислового розвитку Ширяївської РДА Юрій Шерен дотримується такої думки:
– Зрозуміло, що висівати цю культуру почали здебільшого через економічну скруту. Бо, хоч науковці пропагують ріпак як хороший попередник, ми мали змогу переконатись в тому, що це не зовсім так. Якщо його збирати на зелений корм, то він дійсно є непоганим попередником під озиму пшеницю. Якщо ж його залишити на зерно, то він витягує з грунту вдвічі більше поживних речовин, ніж соняшник, який здавна вважається вивідною культурою в структурі посівних сівозмін. Після цього потрібно 5-6 років працювати над відновленням родючої сили землі.
– До того ж ця культура досить трудомістка. Наприклад, грунт для її сівби потрібно готувати так, як під цукрові буряки, – додає начальник управління агропромислового розвитку Ширяївської РДА Олександр Дудник. – Та й захист рослин від шкідників потребує значних затрат. А ще до звичайних зернозбиральних комбайнів необхідно мати спеціальні ріпакові приставки, так звані столи. Та аграрії вимушені йти на вирощування ріпака, оскільки в нинішніх економічних умовах він дає змогу заробити чималі гроші. Сьогодні зерно ріпака беруть по 2950 гривень за тонну, пшениці третього класу – по 1250. Є різниця? Таким чином, наприклад, ПСП «Світанок», який має в цьому році 1000 гектарів ріпаку, реалізувавши його, зможе погасити всі свої кредити.
Директор ТОВ імені Кірова Савранського району Григорій Царук один з тих аграріїв, які, незважаючи на матеріальну скруту, «цього бур’яну не сіє». Не тільки як керівник агроформування, а й як досвідчений агроном, Григорій Петрович вважає, що ріпак – це тільки бізнес. І займаються ним тільки ті, хто зовсім не дбає про родючість землі. Він категорично проти вирощування цієї культури в своєму господарстві.
– Гроші ми будемо робити за рахунок вирощування круп’яних культур та гороху, – говорить Григорій Петрович, – працюватимемо над підвищенням врожайності зернових. Якщо одержувати стабільно по 40-50 центнерів пшениці з кожного гектара, то не потрібно ніякого ріпака. Нещодавно в наше господарство приїздив один бізнесмен, який побував у 43 країнах світу, почувши, що ми не сіємо ріпака, він сказав, що ми розумні люди.
Аналогічну думку висловив і головний спеціаліст з питань виробництва і реалізації продукції рослинництва виробничого відділу управління агропромислового розвитку Савранської РДА Михайло Стукаленко:
– Ріпак – це живі гроші. З цим не посперечаєшся. Але ж після нього потрібно повністю вносити азотні, калійні та фосфорні добрива. Причому не менше 150 кілограмів на кожен гектар у фізичній вазі. Якщо врахувати, що тепер комплексні добрива коштують не менше чотирьох тисяч гривень за тонну, то й рахуйте, чи вигідна ця культура.
Директор ПСП «Маяк» Ширяївського району Микола Захар’єв, який досі, як і в старі часи, дотримується десятипільної сівозміни, вважає:
– Якщо ріпаком не зловживати, а сіяти раз на 6-7 років, то й він може бути непоганим попередником. Наприклад, торік, навіть в засушливий сезон, посіяли по ріпаку озиму пшеницю, тепер одержали по 44 центнери з гектара. Звичайно, все робилось із дотриманням технологій: сівба в оптимальні терміни, підживлення прикореневе, листове, обробіток від шкідників та хвороб, одночасне внесення стимуляторів зросту. Інакше гарного врожаю не одержиш по будь-яких попередниках.
Цитую ще одну думку вчених: «Для грунту ріпак хороша культура, та й попередник з нього відмінний. Постає питання: чи не сіяти його частіше. Виявляється ні, бо «що занадто, то не здраво», як кажуть поляки. Розширення посівів ріпаку може спричинити відмову від дотримання сівозміни. Однак це порушить не лише відношення попередник – основна культура, але й природне розмаїття, яке необхідне для існування агробіоценозу. Більше ріпаку у сівозміні – більше насичення грунту збудниками різноманітних хвороб, з цієї причини на великі врожаї можна не розраховувати».
Ось і виходить, що й біопалива хочеться і землю занапащати шкода. Та й якщо врахувати, що на сьогоднішній день в Україні заводів, які б переробляли ріпакове насіння на біопаливо, немає, то не завадило б дуже замислитись перед тим, як розширювати посіви цієї культури. Щоб не вийшло, як у тій казці про селянина та ведмедя. Одним – вершки, іншим – корінці. Дуже не хочеться, щоб комусь дісталось біопаливо, а нам, українцям, виснажені грунти.
